Самоактуалізація як рушійна сила особистісного розвитку: історико-критичний аналіз (Д. А. Леонтьєв)

Автор: Д. А. Леонтьєв

В іншому тексті (написаному у березні 1970 року, за кілька тижнів до смерті), присвяченому сутності людини, Маслоу зміщує акценти. Кожна людина володіє вищою природою, каже Мас - лоу, і це означає, що при сприятливих умовах люди будуть виявляти такі риси як альтруїзм, прихильність, доброзичливість, чесність, доброту й довіру. Іншими словами, при хороших Умовах середовища люди будуть «хорошими» - моральними і доброчесними. Маслоу однак підкреслює, що вірні і теорії, які вважають, що людина може бути не тільки доброю, а й злою. «Моя позиція не стверджує, що люди в своїй основі ласкаві, тому що це фактично невірно. Моя точка зору стверджує, що природа людини може бути доброї при певних умовах, і залишається уточнити ці умови» (Mas/ow, 1996, р. 84). Ця м'яка формулювання відображає принциповий в теоретичному плані висновок, до якого він прийшов незадовго до смерті, про те, що сприятливі умови і задоволення всіх базових потреб не призводить автоматично до домінування вищої мотивації і безмежного особистісного розвитку, як він вважав раніше. В інтерв'ю, даному їм у кінці 1968 року Уілларду Фрику, Маслоу висловлюється більш різко, кажучи, що при забезпеченні таких сприятливих умов деякі рухаються на наступну стадію розвитку, а деякі, навпаки, впадають в депресію або виявляють цілий віяло метапатологий, таких як цинізм, нігілізм, анархізм та ін. {Frick, 2000, р. 139).

Це зміна уявлень про механізми особистісного зростання супроводжується виразним рухом Маслоу від його початкової позиції «все закладено в біології» в напрямку екзистенціалістські орієнтації, з якою він недвозначно ідентифікується у нарисі «Наука, психологія та екзистенційні погляди», датованому 1966 роком. Багато экзистенциалистские ідеї можна знайти в його книгах «Эвпсихическое управління» (Maslow, 1965 b) і «Нові рубежі людської природи» {Maslow, 1976). Для Маслоу, втім, потенциалистская і экзистенциалистская позиції не виступали як протилежні - їх протилежність проявилася вже після його смерті, в дискусіях між Р. Меєм і К. Роджерсом (див. Леонтьєв, 1997 б). У нарисі «Психологія щастя», написаному в кінці 1964 року, Маслоу практично дослівно відтворює відому позицію Ст. Франкла, кажучи про те, що щастя не може бути метою, а виступає як побічний продукт або епіфеномен осмисленої активності {Maslow, 1996, р. 23-24). У статті «Біологічна несправедливість і свобода волі», датованій 1969 роком, Маслоу констатує, що будучи від народження нерівні за своїм генетичним потенціалом, люди з моменту народження володіють свободою і разом з тим відповідальністю у відношенні до нього. «Те, що я роблю з моїм генетичним спадщиною і з моїм тілом, безумовно важливіше, ніж просто даність моєї біологічної спадковості» {Там же, р. 65). Такі емоції, як гордість, смирення, вина, сором і т. п. також відносяться до того, що я сам роблю з цим, а не до того, що я маю спочатку. У цій же роботі Маслоу детально аналізує поняття відповідальності, підкреслюючи, що найперша відповідальність особистості - бути собою. Відповідальність за іншу людину допустима, якщо інший слабкий і потребує допомоги, але вона не повинна перешкоджати йому у визначенні та здійсненні його власної відповідальності за себе.

Одним з найбільш виразних ознак еволюції поглядів Маслоу від потенциализма до экзистенциализму в останні роки його життя виступає висунення на передній план поняття покликання або місії (Maslow, 1965 b; 1996; Frick, 2000). Якщо раніше наявність справи або покликання виступало у Маслоу лише як один з багатьох ознак самоактуализирующейся особистості, то тепер воно стає все більш центральним. Вже в книзі «Эвпсихическое управління» Маслоу констатує, що єдиний шлях до спасіння душі - це посвята себе якогось значимого і стоїть справі, до якої людина відчуває покликання. Люди, які домоглися не тільки спасіння, але і заслужили повагу і любов усіх, хто їх знав - це трудівники і відповідальні люди. До того ж всі вони були щасливі настільки, наскільки це було можливо в їх обставин. Можливо, в інших культурах існують і інші шляхи, але в західній культурі це єдиний шлях. «Всі щасливі люди, яких я знав, були люди, які добре працювали над чим-те, що вони вважали важливим» (Maslow, 1965 b, р. 6). В датованій 1966 роком статті «Вища мотивація і нова психологія» Маслоу констатує, що почуття покликання або місії - головна і універсальна характеристика самоактуализирующихся людей, властива їм усім без винятків. «Вони реально включені в роботу, яку вони люблять; слово "праця" тут навіть не підходить» (Maslow, 1996, р. 90). Діяльність самоактуализирующихся людей служить для них засобом вираження вічних, вищих цінностей (таких, як істина, добро, краса чи справедливість) в повсякденному житті - цим вони відрізняються від інших людей.

Таким чином, можна виділити ще одне - шосте - розуміння самоактуалізації у Маслоу. Це розуміння пов'язує її з покликанням, місією і фактично ставить знак рівності між самоактуализацией і такими ключовими поняттями екзистенціальної психології як самотрансценденция (Франкл, 1990) та інтенціональність (Мей, 1997). Самоактуалізація в цьому шостому розумінні постає як втілення вищих цінностей в індивідуальній активності, спрямованої на щось значуще в світі. Це дозволяє зробити висновок про те, що еволюція поглядів Маслоу в напрямку екзистенціалізму в останні роки його життя призвела до суттєвого переосмислення центральних понять його теорії.

Підведемо підсумки. Принцип самоактуалізації як мотивації до розгортання генетично заданого потенціалу, закладеного в біологічній природі людини, був вперше сформульований К. Гольдштейном. К. Роджерс перетворив цей принцип в етичну і світоглядну ідею, а Маслоу А. у своїх ранніх роботах побудував на його основі розгорнуту теорію мотивації й особистості. Принцип самоактуалізації в його ранньому, биологизаторском варіанті зустрів серйозну критику. Однак погляди А. Маслоу не стояли на місці. На відміну від К. Роджерса, догматично відстоював до кінця життя свою віру в біологічну природу добра, Маслоу пройшов складний шлях трансформації теоретичних поглядів, що привів його до кінця життя на позиції, близькі екзистенціальної психології. Спростовуючи свої попередні погляди, Маслоу визнав, що сприятливі умови не гарантують особистісного розвитку автоматично, і що самоактуалізація, щастя і спасіння душі неможливі без осмисленого покликання у світі і спрямованості на вищі цінності. Категорії покликання і відповідальності особистості стали для нього центральними.

Цікаво, що в останні роки різні автори стали використовувати поняття самоактуалізації поза вихідного теоретичного контексту, переосмислюючи його в екзистенційному ключі. Так, Р. Х. де Карвальо (DeCarvalho, 1990) запропонував нове трактування самоактуалізації на основі ідеї интенциональности Я, визначивши самоактуализацию як «буття в процесі автентичного становлення». Т. Бреннан і М. Пеховски (Brennan, Piechowski, 1991) співвіднесли ідею самоактуалізації Маслоу з теорією розвитку особистості Казімєжа Домбровського і отримали емпіричні дані, що дозволили ототожнити рівень самоактуалізації з четвертим з п'яти рівнів по Домбровському. Цікаво, що опис п'ятого, найвищого рівня по Домбровському добре узгоджується з наведеним вище шостим, екзистенційно орієнтованих розумінням самоактуалізації у Маслоу. В. Сент - Арно (St.-Arnaud, 1996) розгорнув інтегровану теорію самоактуалізації в контексті самодетермінації і особистісного вибору.

Таким чином, теорія Маслоу з урахуванням її еволюції виявляється досить адекватною нової психології і завданням нового століття; більш того, психологічної науки на новому витку свого розвитку ще належить відкрити для себе нового Маслоу, вже не в перший раз випередив свій час. Можна цілком погодитися з думкою Е. Хофмана {Hoffmann, 1996, р. IX), що істинне значення робіт Маслоу розкриється тільки в XXI столітті.

ЛІТЕРАТУРА

1. Виготський Л. С. Собр. соч.: В 6 т. М.: Педагогіка, 1982. Т. 1.
2. Леонтьєв Д. А. Самореалізація та сутнісні сили людини // Псі-хология з людським обличчям: гуманістична перспектива в пост-радянській психології / Під ред. Д. А. Леонтьєва, В. Р. Щур. М.: Сенс, 1997 а. С. 156-176.
3. Леонтьєв Д. А. Що таке екзистенціальна психологія? // Психологія з людським обличчям: гуманістична перспектива у пострадянській психології / Під ред. ТАК. Леонтьєва, В. Р. Щур. М: Сенс, 1997 б. С. 40-54.
4. Леонтьєв Д. А. Самореалізація // Людина: філософсько-энциклопе-дический словник / Під ред. І. Т. Фролова. М.: Наука, 2000. С. 322-324.
5. Маслоу А. Мотивація і особистість. СПб.: Євразія, а 1999.
6. Маслоу А. Нові рубежі людської природи. М.: Сенс, 1999 б.
7. Мей Р. Любов і воля. М.: Рефл-Бук, 1997.
8. Франкл Ст. Людина в пошуках сенсу. М: Прогрес, 1990.
9. Хорні К. Невроз і розвиток особистості // Собр. соч.: В 3 т. М.: Сенс,
10. 1997. Т. 3. С. 236-684.
11. Ansbacher N. L. Alfred Adler and Humanistic Psychology // Journal of Humanistic Psychology. 1971. № 1. P. 53-56.
12. Arkes H. R., Garske J. P. Psychological Theories of Motivation. 2nd ed. Monterey (Cal.): Brooks/Cole, 1982.
13. Aron A. Maslow's other child // Journal of Humanistic Psychology. 1977. Vol. 17, № 2. P. 9-24.
14. Brennan T. P., Piechowski M. M. A developmental framework for self-actualization: evidence from case studies//Journal of Humanistic Psychology. 1991. Vol. 31, №3. P. 43-64.
15. Buhler Ch. Theoretical Observations about life's basic tendencies // Ame-american Journal of Psychotherapy. 1959. Vol. 13, № 3. P. 561-581.
16. Buhler Ch. Basic tendencies of human life: theoretical and clinical consi-derations // Sinn und Sein / R. Wisser (Hg.). Tubingen: Max Niemeyer Verlag,
17. 1960. S. 475-494.
18. Buss A. Humanistic psychology as liberal ideology: the socio-historical roots of Maslow's theory of self-actualization // Journal of Humanistic psychology. 1979. Vol. 19, №3. P. 43-55.
19. DeCarvalho R. J. The growth hypothesis and self-actualization: an existen-tial alternative //The Humanistic Psychologist. 1990. Vol. 18, № 3. P. 252-258.
20. V. Frankl E. Psychotherapy and Existentialism. New York: Simon and Schuster, 1967.
21. V. Frankl E. Der Mensch vor der Frage nach dem Sinn. Munchen: Piper, 1979.
22. Frick W. Remembering Maslow: Reflections on a 1968 interview // Journal of Humanistic Psychology. 2000. Vol. 40, № 2. P. 128-147.
23. Geller L. The failure of self-actualization theory: A critique of Carl Rogers and Abraham Maslow//Journal of Humanistic Psychology. 1982. Vol. 22, № 2. P. 56-73.
24. Geller L. Another look at self-actualization // Journal of Humanistic Psychology. 1984. Vol. 24, № 2. P. 93-106.
25. Giorgi A. P. Humanistic Psychology and metapsychology // Humanistic Psychology: Concepts and Criticisms/J. R. Royce, L. P. Mos (Eds.). New York; London: Plenum Press, 1981. P. 19-47.
26. Goldstein K. The organism. New York: American book company, 1939.
27. Goldstein K. Human nature in the light of psychopathology. Cambridge: Harvard University Press, 1940.
28. Goldstein K. as Health value // New knowledge in human values / Maslow A. H. (Ed.). New York: Harper and Brothers, 1959. P. 178-188.
29. Hampden-Turner З Comment on «Maslows other child» // Journal of Humanistic Psychology. 1977. Vol. 17, № 2. P. 25-31.
30. Hoffman E. Foreword // Maslow A. H. Future Visions: The unpublished papers of Abraham Maslow / E. Hoffman (Ed.). Thousand Oaks (Ca): Sage, 1996. P. IX-XVI.
31. Krippner S. (Ed.) The plateau experience: Maslow A. H. and others // Advances in altered states of consciousness and human potentialities. Vol. 1 / T. X. Barber (Ed.). New York: Psychological Dimensions, Inc., 1976. P. 651-664.
32. Летбридж D. A marxist theory of self-actualization // Journal of Huma-nistic Psychology. 1986. Vol. 26, № 2. P. 84-103.
33. McClelland D. C. Comments on professor Maslow's paper // Nebraska symposium on motivation. Vol.3 / M. R. Jones (Ed.). Lincoln (Nb): University of Nebraska Press, 1955. P. 31-37.