Самоактуалізація як рушійна сила особистісного розвитку: історико-критичний аналіз (Д. А. Леонтьєв)

Автор: Д. А. Леонтьєв

Ці групи потреб утворюють ієрархію. Нижчі потреби - починаючи з фізіологічних, - є одночасно і більш нагальними. Якщо ці потреби не задоволені, вся активність спрямована на їх задоволення, інші потреби просто не існують для індивіда в даний момент. Коли потреби фізіологічного рівня задоволені, вони перестають визначати поведінку; настає черга потреб у безпеці і т. д. Взагалі потреби більш високого рівня можуть мотивувати поведінку лише за умови задоволення потреб більш низьких рівнів.

Ієрархічна модель системи базових потреб дозволяє Маслоу пояснити, чому самоактуалізація, що виражає сутність людини, далеко не завжди виступає як реальний мотив. Справа в тому, що у переважної більшості людей виявляються не задоволені потреби нижчих рівнів, більш нагальні, ніж самоактуалізація, і тому активність людини протягом усього життя спрямовується на задоволення саме цих потреб. Маслоу, втім, описує і ряд порушень збудованого ним ієрархічного порядку, а також визнає можливість детермінації поведінки вищими потребами при незадоволених нижчих, проте такі випадки - швидше виключення, ніж правило. Правилом є те, що «абсолютно здоровий, нормальний, щаслива людина не має сексуальних потреб або потреб в їжі або у безпеці, або у любові, або в престижі, або в самоповазі, за винятком рідкісних епізодів швидко проходить небезпеки» (Maslow, 1970 а, р. 57). Їх місце у такої людини повністю займає прагнення до самоактуалізації, «визначається як безперервна актуалізація потенцій, здібностей і талантів, як здійснення місії (або покликання, долі, приречення, призначення), як більш повне знання і прийняття власної потаємної сутності, як невпинне прагнення до єдності, інтеграції, чи синергії особистості» (Maslow, 1968, р. 25).

Самоактуалізація як механізм і процес розвитку особистості

Маслоу добре розумів статичність викладених вище визначень самоактуалізації як вищого рівня особистісного розвитку та вищого мотиву. Оскільки об'єктами дослідження Маслоу були переважно люди літнього віку, не дивно, що самоактуалізація поставала в підсумку як якесь кінцеве стан, віддалена мета, а сформульованим Маслоу критеріями могли відповідати лише люди, які мають за плечима чималий життєвий шлях. Цей недолік відзначався і критиками. Тому вже в своїй статті про мотивації розвитку, вперше опублікованої в 1955 році (див. Maslow, 1968, р. 21-43), Маслоу відмовляється від своїх тверджень про фіксованої послідовності задоволення потреб відповідно до їх положення в ієрархії. Він визначає розвиток через різноманітні процеси, в кінцевому рахунку ведуть особистість до самоактуалізації, і обґрунтовує нову точку зору: ці процеси мають місце на протязі всього життя людини і зумовлені специфічною «мотивацією розвитку» (growth motivation), можливості прояву якої вже не знаходяться в прямій залежності від ступеня задоволення базових потреб (deficiency needs). Пов'язуючи самоактуализацию, що розглядається як процес, з мотивацією розвитку, Маслоу стверджує: «Самоактуалізація є в якійсь мірі доконаним фактом лише у небагатьох людей. Тим не менш в більшості вона присутня у вигляді надії, прагнення, потяги, чого-то смутно бажаного, але ще не досягнутого. <...> Цінності самоактуалізації існують у вигляді реальних цілей, навіть ще не будучи актуализированными. Людина є одночасно тим, що він є, і тим, чим він прагне бути» (Maslow, 1968, р. 160).

Фактично Маслоу, хоч і не відмовляється тут від вибудуваної ним піраміди базових потреб, відкидає принцип жорсткої ієрархічної послідовності їх задоволення. Розподіл потреб на дві великі групи, паралельно співіснуючі в структурі особистості, започаткувало серію робіт, в яких порівнювалися «дефіцітарні» і «буттєві» форми одних і тих же психологічних процесів, таких як пізнання, любов, управління організаціями та ін. Визнання паралельності процесів, що спонукають людини до поповнення дефіциту, з одного боку, і до розвитку і самоактуалізації - з іншого, можна розглядати як другу теорію мотивації Маслоу.

Докладний аналіз цієї другої теорії Маслоу та її співвідношення з підходами інших авторів дає Дж. Роуен (Rowan, 1999), позначаючи дві відповідні групи мотивів як реактивні цінності дефіциту і проактивні цінності достатку. Як зазначає Дж. Роуен, і на рівні самоактуалізації ми знаходимо не тільки мотивацію достатку, але і мотивацію дефіциту, як і на нижчих рівнях розвитку мотивація достатку теж присутня. Рух можливо в обидві сторони, воно може бути висхідним, так і низхідним. Досягнення рівня самоактуалізації і реальності Буття не означає втрати нижчих мотивів - вони просто стають фоновими, менш нагальними.

Велику роль у зміні позиції Маслоу зіграли дані вивчення особистості та її змін у процесі психотерапії. Виходячи з цих даних, Маслоу визнає наявність у більшості людей (можливо, у всіх) прагнення до самоактуалізації і, більш того, наявність у більшості людей здібності самоактуализироваться, щонайменше, в принципі (Maslow, 1968, р. 158), причому самоактуалізація кожної окремої людини унікальна і неповторна. Але здійсненню самоактуалізації у багатьох випадках заважають присутні також у кожної людини регресивні тенденції, в основі яких лежить страх, ворожість або неробство. Зокрема, Маслоу описує «комплекс Іони» - синдром страху перед власними можливостями, перед власною самоактуализацией, який обмежує можливості нашого власного розвитку. «Ми боїмося як гіршого у нас, так і кращого, хоча і по-різному. <...> Часто ми біжимо від відповідальності, яку диктує (або, швидше, пропонує нам наша природа, доля, часом навіть випадок, подібно до того, як Іона намагався - марно! - втекти від власної долі» (Maslow, 1976, р. 34). Возобладание подібних регресивних тенденцій є ознакою особистісної патології та частою причиною неврозу. «Часто у творчо обдарованої людини півжиття йде на те, щоб знайти спільну мову зі своїм талантом, повністю прийняти його, розкріпачитися, тобто подолати амбівалентність по відношенню до свого таланту» (Maslow, 1996, р. 48).

Пікові переживання. Епізоди самоактуалізації

Ми вже розглянули погляди Маслоу на самоактуализацию як на рівень розвитку, мотив і сам процес розвитку. Ще одне розуміння самоактуалізації - як коротких епізодів у житті людини - ми знаходимо в роботах А.маслоу, присвячених проблемі переживань (Maslow, 1965 а; 1968; 1970 Ь). Поняття пікового переживання Маслоу в інструкції своїм респондентам операционализировал у вигляді прохання описати «...самое чудове переживання або переживання життя; найщасливіші миті, миті захоплення, екстазу, бути може, в любові, або при слуханні музики, або при раптовому потрясінні від книги або картини, або у великі миті творчого натхнення» (Maslow, 1968, р. 71).

У статті «Усвідомлення буття в пікових переживаннях» Маслоу дає докладний опис пікових переживань у 19 пунктах (Там же, р. 71 - 102). Спочатку він розглядав їх як одну з загальних характеристик самоактуализирующихся особистостей (див. вище). Пізніше, однак, він переконався в тому, що пікові переживання зустрічаються практично у всіх людей. Єдина відмінність полягає в тому, що одні люди приймають і цінують такі переживання, інші ж намагаються їх витіснити або раціоналізувати (Maslow, 1965 а). Пікові переживання виявилися зручною моделлю для вивчення самоактуалізації. «Кожна людина, - пише А.маслоу, - в кожному піковому переживанні тимчасово набуває багато з тих характеристик, які я виявив у самоактуализирующихся особистостей, іншими словами, він на якийсь час стає самоактуализирующимся» {Maslow, 1968, р. 97). Виходячи з цього, Маслоу визначає самоактуализацию як епізод, в якому природні здатності індивіда виявляються особливо ефективно, в якому він більш ефективно актуалізує свої потенції, стає самим собою і разом з тим людиною в більш повному сенсі слова. «Нам вже більше не потрібно шукати тих рідкісних людей, - пише А.маслоу, - яких можна назвати самореализующимися більшу частину часу. У будь-життя ми можемо, принаймні теоретично, отыс-кати епізоди самоактуалізації» (Там же).

Маслоу надає велике значення пікових переживань у житті несамоактуализирующихся людей. На його думку, пікові переживання можуть надавати життю сенс і цінність, можуть ліквідувати стан «екзистенціальної безглуздості» і виступати фактором, що запобігає самогубства (Maslow, 1970 b). Разом з тим він рішуче виступає проти спроб надзвичайного, містичного пояснення пікових переживань, відстоюючи їх природне походження і природу. У своїй концепції виникнення релігії він стверджує, що символічний мову теології виник як система метафор для опису (з метою трансляції іншим) екстатичних пікових переживань, мають цілком земну природу. Згодом ця система символів придбала в очах людей самостійне значення і склалося переконання, що за нею стоїть якась надприродна реальність (Там же).

По ту сторону самоактуалізації: теорія метамотивации і цінностей буття

У 1960-ті роки інтерес Маслоу зміщується від проблем становлення людини до проблем його Буття як повноцінної, розвиненої особистості. Книга Маслоу «До психології Буття» (Maslow, 1968), перше видання якої вийшло в 1962 році, є в цьому відношенні перехідною. Зокрема, дослідження пікових переживань як миттєвостей Буття дозволило вивчити ряд характеристик свідомості на рівні Буття або Б-свідомості. У книзі міститься постановка проблеми психології Буття, яка «має справу з цілями, а не із засобами, тобто з переживаннями-цілями, цінностями-цілями, зі знанням - метою, з людьми як з цілями. Сучасна ж психологія поки займалася більше відсутністю, ніж володінням, прагненням, ніж здійсненням, фрустрацією, ніж задоволенням, пошуками радості, ніж наданням радості, прагненням досягти, ніж прагненням бути» (Maslow, 1968, р. 73). У цьому контексті Маслоу визначає самоактуализацию як розвиток особистості, пов'язане з переходом від