Емоційно обумовлене (афективний) поведінка (Е. П. Ільїн)

Автор: Е. П. Ільїн, доктор психологічних наук, професор, кандидат біологічних наук.
Книга «Емоції і почуття», глава 13

Якщо вам сподобався даний фрагмент, придбати та завантажити книгу можна на Літрес

У той же час достовірні кореляції між сумарними показниками вербальної та фізичної агресії, з одного боку, та сумарними показниками прямої та непрямої агресії - з іншого, свідчать про те, що у них є щось спільне, і тому можна говорити про агресивній поведінці як комплексному психологічному феномені. Однак при цьому не слід плутати агресивна поведінка зі схильністю до нього (агресивністю як інтегральним особистісним властивістю) і з іншими особистісними характеристиками, які полегшують або ускладнюють формування мотиву агресивної поведінки (конфліктністю), як це роблять багато зарубіжні і вітчизняні автори. Це призводить до того, що в опитувальники для дослідження агресивності включаються питання, що відносяться до конфліктності, а в опитувальники для дослідження конфліктності включаються питання, пов'язані з агресивною поведінкою; при цьому не враховується, що ці два феномени аж ніяк не тотожні, хоча різні прояви агресивності (запальність, образливість, мстивість) призводять до агресивної поведінки, тобто до прояву агресії в тій чи іншій формі.

Агресивна поведінка починається з виникнення конфліктної (при спілкуванні) або фрустрирующей (при діяльності) ситуацій, що грають роль зовнішнього стимулу. (Слід зазначити, що в зарубіжних теоріях мотивації конфліктність не згадується при розгляді агресивної поведінки, хоча в методиках вивчення агресивності - з допомогою опитувальників - визначається і конфліктність.) Однак виникнення цих ситуацій ще не свідчить про виникнення у людини станів конфлікту або фрустрації. Так, для виникнення стану конфлікту, по-перше, необхідно, щоб зіткнення думок, бажань, інтересів, цілей між спілкуються було усвідомлено суб'єктами як таке; по-друге, необхідно, щоб суб'єкти спілкування не захотіли піти на компроміс; по-третє, необхідно, щоб між ними виникли взаємні неприязні стосунки - ворожість (або, принаймні, в одного з них). В цьому відношенні я поділяю думку Н. Ст. Гришина (1995,2000), відносить до конфлікту не всяке розбіжність і називає не обтяжені емоційним напруженням і «з'ясуванням стосунків» розбіжності зіткненням позицій або предметно-діловими розбіжністю. Якщо це не враховувати, тоді будь-яка дискусія, що протікає мирно і спокійно, може бути віднесена до агресивної поведінки.

Таблиця 13.1 Кількість достовірних кореляцій схильності до різних форм агресивної поведінки з емоційними властивостями людини, що характеризують його конфліктність

Властивість	Пряма фізична агресія	Непряма фізична агресія	Пряма вербальна агресія	Непряма вербальна агресія
Запальність	1	3	3	4
Образливість	1	2	3	6
Мстивість	4	1	7	6

У той же час в процесі будь-якого обговорення «прихована іскра» конфлікту, але щоб «з іскри зайнялося полум'я», потрібні певні умови провокують, в якості яких можуть виступати як зовнішні фактори (поведінка опонента, тиск з боку інших людей), так і певні риси суб'єкта: образливість, запальність, зарозумілість, «ершистость» (характеризують його «збудливість», «конфліктність»), підозрілість, нетерпимість до заперечень, непоступливість. Вони створюють схильність суб'єкта до виникнення стану конфлікту.

Незважаючи на те що у високоагресивних суб'єктів майже всі конфліктні властивості виражені сильно (значно сильніше, ніж у низкоагрессивных), їх вплив на загальну агресивність по-різному. За П. А. Ковальову (1996), найбільший внесок в агресивну поведінку вносять такі емоційні особливості особистості, як мстивість і образливість, меншою мірою - запальність (див. табл. 13.1). У дівчаток кореляцій цих властивостей зі схильністю до агресивної поведінки було більше і зв'язку були тісніше. Пряма агресія більше пов'язана з мстивістю, а непряма - з вразливістю і запальністю.

З цих даних випливає, що схильність до непрямої вербальної агресії в більшій мірі залежить від уразливості і мстивості, схильність до прямої вербальної та фізичної агресії - від мстивості.

Л. В. Белозерова (1992) теж виявила у важких підлітків переважання таких особистісних особливостей, як образливість (у 74 %), впертість (у 68 %), запальність (34 %), войовничість (у 33 %).

Саме такі суб'єкти самі можуть сприяти переростання конфліктної ситуації в конфлікт. Крім «збудливості» на виникнення агресивної поведінки, як показав А. А. Реан (1996), впливає і така особливість особистості (характеру), як «демонстративність». Демонстративна особистість постійно прагне справити враження на інших, привернути до себе увагу. Це реалізується в марнославній поведінці, часто нарочито демонстративному. Очевидно, саме надмірне марнославство і призводить до уразливості, зарозумілості, які, як було зазначено вище, грають важливу роль у виникненні агресивної поведінки.

Природа цих конфліктних властивостей особистості ще не розкрита. Деякі вчені припускають, що агресивність як особистісне властивість має вроджений характер. Цю точку зору розвивав ще 3. Фрейд, що зв'язував агресію з природженим прагненням до смерті, яке спонукає до саморуйнування. Агресія є механізмом, завдяки якому це потяг переключається на інші об'єкти, в першу чергу на інших людей.

У. Мак-Дугалл (MacDougall, 1926) визнавав «інстинкт забіякуватості», закладений в людині від природи, Р. Мюррей (Murrey, 1938) писав про первинної потреби в агресії, спонукає шукати випадок атакувати з метою заподіяти шкоду. Р. Лоренц (1994) також вважає, що людина володіє інстинктом агресії. В якості прикладу він наводить підлітка, який при першому знайомстві з однолітком зараз же починає з ним битися, вступаючи на зразок того, як в аналогічному випадку роблять мавпи, щури і ящірки. А. Маслоу (1998) не відносить агресивність до інстинктів, але вважає, що вона має природну основу.

У дослідженні Нгуєн Ки Тыонга (2000) показано, що схильність до авторитарного стилю керівництва пов'язана, з одного боку, з агресивністю як особистісним властивістю, а з іншого боку - з великою силою нервової системи. Звідси можна припускати зв'язок між агресивністю і силою нервової системи, що знайшло пряме підтвердження при зіставленні атакуючого (агресивного) стилю ведення спортивних поєдинків з силою нервової системи: велика сила нервової системи частіше зустрічалась серед спортсменів атакуючого стилю, ніж захисного (огляд цих робіт див.: Ільїн, 2001). А оскільки сила нервової системи генетично обумовлена, є підстави говорити і про генетичної обумовленості агресивності як властивості особистості.

Безсумнівно і те, що агресивність і агресивна поведінка також залежать від суспільних умов, що показано як вітчизняними, так і зарубіжними авторами. О. В. Шляхтина (1997) показала залежність рівня агресивності від соціального статусу підлітків. Найбільш високий її рівень спостерігається у лідерів і «знедолених». У першому випадку агресивність поведінки викликається бажанням захистити або зміцнити своє лідерство, а в другому - незадоволеністю своїм становищем. А. Бандура та ін (Bandura et al., 1961) показали на дітей 3-5 років роль виховання у прояві агресивних реакцій: діти, дивилися фільм, в якому демонструвалося грубе поводження з лялькою, вели себе після його перегляду теж агресивно при спробі відібрати у них ляльку. Узагальнюючи подібні факти, Р. Левін і Р. Флейшман (Levin, Fleischman, 1968) розглядають агресивне поведінка як вивчені реакції.

Виникнення конфлікту може залежати і від партнера по спілкуванню, який проявляє по відношенню до суб'єкту словесну чи фізичну агресію (відмовляючи в проханні, забороняючи, погрожуючи, висловлюючи незгоду в образливій формі, не пускаючи, виганяючи, пристаючи, нападаючи і т. д.). Все це викликає у суб'єкта певні негативні емоції - здивування, образу, злість, обурення, гнів, лють, з появою яких і починається формування мотиву агресивної поведінки. Переживання цих станів призводить до виникнення потреби (бажання) суб'єкта спілкування усунути психічну напругу, розрядити його. Ця потреба веде до формування поки абстрактної мети: що треба зробити, щоб покарати кривдника, усунути його як джерело конфлікту, принизити, нашкодити, знайти спосіб збереження почуття власної гідності. Багато в чому вибір способу поведінки буде визначатися як зовнішніми обставинами, так і досвідом, вихованістю людини, які вже на цьому етапі можуть блокувати пряме агресивна поведінка (як вербальне, так і фізична), перевівши його в побічно-агресивне.

Хоча агресія розглядається як соціально-негативне явище, для збереження внутрішнього гомеостазу в організмі, а в кінцевому підсумку - і здоров'я людини, вона може грати позитивну роль. Існує думка, що відкрите агресивна поведінка є при фрустрації «катарсисом», чимось очищує, звільняє від тривалого і тяжкого стану злості. Однак, як показали дослідження, така «розрядка» не завжди приводить до бажаного результату. А. Басі (Buss, 1961) встановив, що якщо агресія викликана гнівом, то вона може призвести до катарсису, а якщо не супроводжується їм, навпаки, від своєї реалізації тільки посилюється. На думку Р. Стагнера (Stagner, 1924), при звичній ворожості агресія не має катарсичного ефекту.