Особливості емоційної сфери у представників деяких професій (Е. П. Ільїн)

Автор: Е. П. Ільїн, доктор психологічних наук, професор, кандидат біологічних наук.
Книга «Емоції і почуття», глава 15

Якщо вам сподобався даний фрагмент, придбати та завантажити книгу можна на Літрес

У ряді досліджень отримані докази того, що вираженість тих чи інших емоційних властивостей особистості може впливати на професійне самовизначення. Так, у роботі Т. В. Кудрявцева і А. В. Сухарева (1985) виявлено, що випускники середньої школи, які мають лабільністю емоцій, виявляють інтерес до професій типу «людина-людина» і «людина-художній образ»; володіють емоційною чутливістю-до професій типу «людина-природа», а володіють стабільністю емоцій-до професій типу «людина-техніка» і «людина-знакова система».

За даними Е. А. Корсунського (1986), 23 % письменників відзначають у себе в шкільні роки підвищену емоційну вразливість, яка нерідко виступала в ролі першого поштовху до їх літературної творчості. Емоційну вразливість деякі письменники називають найбільшим даром: «Якщо людина не розгубить цей дар протягом тверезих років, то він поет або письменник», - писав К. Р. Паустовський.

На жаль, питання щодо ролі емоційної сфери у виборі професії та успішної діяльності в ній вивчений слабо. У цьому розділі наводяться дані, які мені вдалося знайти в публікаціях деяких авторів.

15.1. Особливості емоційної сфери педагогів

Як зазначає М. І. Педаяс (1979), емоційність вчителя є найважливішим чинником впливу і взаємодії в навчально-виховній роботі; від неї залежить успіх емоційного впливу, вона мобілізує учнів, спонукає їх до дій, активізує їхню інтелектуальну активність.

Якісна емоційність вчителів-жінок (схильність до прояву емоцій різної модальності) вивчалася Т. Р. Сырицо (1997) за методиками, розробленими в лабораторії А. Е. Олыпанниковой, але модифікованих спеціально для педагогічної діяльності. Це дозволило виявити більш чітку динаміку зміни емоційної сфери вчителів із збільшенням їх педагогічного стажу.

У перші роки роботи в школі схильність до переживання радості у молодих вчителів зменшується, а до переживання печалі, гніву і страху збільшується. Потім по мірі збільшення стажу і набуття досвіду картина змінюється: схильність до переживання радості зростає, а до переживання негативних емоцій зменшується. Зростає і оптимізм вчителів. Очевидно, це пов'язано з тим, що, з одного боку, у вчителів стає менше помилок і невдач, а з іншого - виробляється своєрідний імунітет проти невдач і неприємностей, які виникають в ході педагогічної діяльності. Важливо і те, що зі збільшенням стажу знижується гнівливість вчителів.

З чотирьох вивчених модальностей емоцій найвищі оцінки були отримані за емоції радості. Оцінки сумі були вище, ніж страху і гніву, що видається закономірним: страх і гнів - погані помічники в педагогічній діяльності, так як вони призводять до розгубленості, скутості вчителя, перешкоджають прояву їм творчої ініціативи, прагнення до інновацій, заважають налагоджувати контакт з учнями.

Сама висока емоційність виявлена у вчителів початкових класів, що можна пов'язати з особливістю контингенту учнів, з якими вони працюють, його чуйністю і безпосередністю у вираженні своїх почуттів.

За даними Н. А. Амінова (1988), емоційна стійкість є професійно важливою якістю вчителя.

Виявлено емоційні відмінності між вчителями-предметниками. У вчителів фізкультури, трудового навчання та співу загальна емоційність виражена більше, ніж у вчителів, які викладають гуманітарні та природничі науки.

Виявлення емоційних типів за методикою А. А. Плоткіна (див. розділ 14.2), здійснене Т. Р. Сырицо, показало, що у вчителів-жінок домінували другий (радість переважає над однаково вираженими гнівом і страхом), третій (при домінуванні радості страх переважає над гнівом) і шостий (однаково виражені радість і страх переважають над гнівом) типи. При цьому у вчителів з низьким рівнем професійної майстерності частіше зустрічався (у 64 % випадків) другий тип і не було випадків, коли б гнів і страх домінували над іншими емоціями. У вчителів з середнім рівнем майстерності домінували перший, другий і шостий типи (відповідно 21 %, 21 % і 18 % випадків). То ж виявлено і у вчителів з високим рівнем майстерності (відповідно 22 %, 19 % і 14 % випадків).

Таким чином, у вчителів з середнім та високим рівнем майстерності відзначається більшу різноманітність емоційних типів, ніж у вчителів з низьким рівнем майстерності.

Існуючий у педагогів емоційний фон очевидно багато в чому залежить від того, з яким контингентом вони працюють. У дослідженні А. X. Пашиною (1995) виявлена істотна деформація емоційної сфери працівників дитячого будинку. У більшій їх частині домінують негативні емоції (сум і страх). У 75 % від усієї вибірки рівень особистісної та ситуативної тривожності виявився вищим норми. Відзначено високий рівень прояви емоційності при спілкуванні з вихованцями. Виявлена низька здатність до адекватного впізнанню виду емоційного переживання людини по його голосу (тобто слабо розвинений емоційний слух). Відмінності в емоційній сфері між працівниками дитячого будинку і вчителями шкіл, виявлені Пашиною, представлені в табл. 15.1.

Таблиця 15.1 Кількість осіб (%), показали відхилення від норми по ряду характеристик емоційної сфери

Показник	Співробітники дитячого будинку	Вчителі школи	Випускники педагогічного ін-ту
Емпатія	11	16	31
Соціальна емоційність	63	60	56
Соціальна пластичність	54	24	33
Тривожність	65	52	50
Емоційний слух	74	40	22
Розпізнають менше трьох емоцій	39	28	7

На тлі більшої «емоційної глухоти» співробітників дитячого будинку у них виявляються й інші особливості в опознавании конкретних емоцій. Вони рідше порівняно з вчителями шкіл пізнають радість, страх і особливо гнів, а також нейтральний фон (табл. 15.2).

Із збільшенням стажу роботи в дитячому будинку деформація емоційної сфери працівників зростає. Примітно при цьому, що між працівниками дитячого будинку і їх вихованцями виявляється більша подібність в емоційній сфері, ніж між працівниками дитячого будинку і вчителями школи.

Опитування абітурієнтів і студентів педагогічного інституту, проведений В. М. Юсуповим (1993), показав, що серед багатьох професійно важливих для вчителя якостей вони ставлять эмпатийность на перше місце. У молодих вчителів зі стажем до п'яти років значущість цієї емоційної характеристики вчителя зростає ще більше. Лише у досвідчених вчителів зі стажем шість років і більше емпатія займає друге місце, поступаючись по значущості професійних знань і інтелекту.

Таблиця 15.2 Кількість досліджуваних (у %), правильно котрі пізнали пред'явлені емоції

Педагоги	Нейтральний фон	Радість	Печаль	Страх	Гнів
дитячого будинку	74	67	48	52	17
школи	96	79	44	60	52

Експресивність вчителів. Загальна експресивність поведінки зі збільшенням стажу практично не змінюється, хоча зниження по окремих каналах експресії є. У вчителів з великим стажем (понад 20 років) більше темп мови, її образність та інтонаційна виразність, ніж у вчителів з малим стажем (до п'яти років).

Найвища експресивність притаманна вчителям з середнім рівнем професійної майстерності. Вчителям з високим рівнем педагогічної майстерності властивий середній ступінь вираженості експресивності, в той час як у вчителів з низьким рівнем майстерності спостерігається слабка виразність експресії при великій кількості зайвих рухів. Ймовірно, вчителі з середнім рівнем майстерності навчилися проявляти експресію, але не навчилися її контролювати. Таким чином, між рівнем майстерності та експресивністю є інвертована криволінійна залежність. Очевидно, що для ефективності педагогічної діяльності погана як дуже висока, так і занадто низька експресивність вчителя.

Р. С. Рахматулліна (1996), наприклад, показала, що надмірно виражена емоційна стійкість (невозбудимость) чинить негативний вплив на психорегуляцию педагогічної діяльності. Але, з іншого боку, висока емоційність і експресивність вчителі також шкодять справі.

Згадаймо, як городничий в «Ревізорі» М. В. Гоголя описував вчителя історії: «То ж я повинен зауважити і про вчителя по історичній частині. Він голова вчений-це видно, і дані нахватал темряву, але тільки пояснює з таким жаром, що не пам'ятає себе. Я раз слухав його: ну, поки говорив про ассириянах і вавилонянах-ще нічого, а як дістався до Олександра Македонського, то я не можу вам сказати, що з ним зробилося. Я думав, що пожежа, їй-Богу! Втік з кафедри, і що сили є хвать стільцем об підлогу. Воно звичайно, Олександр Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати?...».

У вчителів початкової школи загальна експресивність вище, ніж у вчителів, що викладають в середніх та старших класах, що свідчить про їх більшої відкритості і прямотою у вираженні своїх почуттів у спілкуванні з молодшими школярами.

Эмпатийность вчителів. За даними С. П. Іванової (2000), рівень эмпатийно-сті у вчителів - практичних психологів до батьків, людей похилого віку і тваринам вище, ніж у вчителів-предметників, по відношенню до дітей і літературним героям - однаковий, а по відношенню до незнайомих людей - нижче (рис. 15.1). Вчителі, які отримують другу освіту практичного психолога по відношенню до всіх об'єктів мають більш високу эмпатийность, ніж вчителі-предметники. Найменше эмпатийность виражена у студентів - випускників педагогічного вузу.

Важливою професійною якістю педагога є проникливість. А. А. Борисова (1982) виявила, що це якість пов'язана з емоційною сферою людини. Особи з низькою проникливістю найчастіше «гипоэмотивные», мають низькі бали по всіх трьох модальностей (радість, гнів, страх), а також «боязкі», які мають високий бал за емоції страху, і «гнівливі», які мають високий бал за емоції гніву. Таким чином, дані А. А. Борисової свідчать про те, що для нормального функціонування психологічної проникливості необхідна достатня вираженість емоційності.