Емоційні стани, що виникають в процесі діяльності (Е. П. Ільїн)

Автор: Е. П. Ільїн, доктор психологічних наук, професор, кандидат біологічних наук.
Книга «Емоції і почуття», розділ 7

Якщо вам сподобався даний фрагмент, придбати та завантажити книгу можна на Літрес

Важливо зазначити, що на перших етапах створення вчення про стрес Сельє наголошував, що виникають не тільки функціональні зміни у внутрішніх органах, які є оборотними, але і незворотні морфологічні зміни, тобто серйозні захворювання. І цьому є багато доказів, коли в результаті психічної травми у людини виникає патологія внутрішніх органів, аж до онкологічних захворювань.

Ці приклади показують слабкі місця в первинній позиції Сельє - заперечення головної ролі центральної нервової системи в генезі стресу, на чому наполягали вітчизняні вчені, які проповідували ідею центризму.

Поступово по мірі вивчення стресу Сельє прийшов до розуміння його розвитку ролі психологічного фактора. Цьому багато в чому сприяли роботи вчених, обобщавших досвід Другої світової війни. У публікаціях все частіше стали з'являтися такі поняття, як «психічний стрес», «емоційний стрес». Це призвело до розмивання поняття «стрес», так як в їх утримання стали включати і первинні емоційні реакції, що виникають при критичних психологічних впливах, і емоційно-психічні синдроми, породжені тілесними ушкодженнями, та афективні реакції з супутніми їм фізіологічними механізмами (Китаєв-Смик, 1983).

Це призвело до змішування психофізіологічного та фізіологічного підходів до вивчення стресу.

Першим спробував розмежувати фізіологічне і психологічне розуміння стресу Р. Лазарус (1970). Він висунув концепцію, згідно якої розмежовується фізіологічний стрес, пов'язаний з впливом реального фізичного подразника, і психічний (емоційний) стрес, пов'язаний з оцінкою людиною майбутньої ситуації як загрозливої, важкою. Однак такий поділ теж досить умовний, оскільки у фізіологічному стресі завжди є елементи психічного (емоційного), а в психічному стресі не може не бути фізіологічних змін. Мова, отже, повинна йти скоріше про причини, що викликають стрес (фізичних і психологічних), ніж про відмінності у спостерігаються зміни в організмі. В цьому відношенні більш правомірна позиція Ст. Л. Марищука (1984, 1995), який вважає, що будь-який стрес є і фізіологічним і психічним (емоційним).

На фінальній стадії розробки свого вчення Р. Сельє став говорити про два види стресу - дистрес, пов'язаних з негативними емоційними реакціями, і эустрессе, пов'язаному з позитивними емоційними реакціями. Це призвело до того, що у сферу цих понять ввійшли всі фізіологічні явища, включаючи й сон. Так, Сельє пише, що навіть у стані повного розслаблення спляча людина переживає деякий стрес і що повна свобода від стресу означає смерть. Мені ж видається, що таке тлумачення означає смерть самого поняття «стрес».

Природним стає прагнення дослідників знайти якісь межі стресу як психічного (емоційного) напруги. На думку Л. Леві (1970), емоційний стрес можна розглядати як ділянку своєрідного континууму емоційних станів, нижньою точкою якого є невеликі зрушення фізіологічного гомеостазу в умовах повної байдужості. Приємні і неприємні емоції супроводжуються змінами в рівнях фізіологічного гомеостазу.

У стресовому стані, як відзначають С. Майєр і М. Ланденслагер (Maier, Landenslager, 1985), в організмі виробляється гормон кортизол, який сприяє появі додаткової енергії (за рахунок розщеплення білків) і підтримує рівень артеріального тиску. Однак він послаблює імунітет, тобто несприйнятливість до інфекційних захворювань. Звідси в стані стресу або після нього люди часто хворіють на застуду, грип тощо (рис. 7.1).

У зв'язку з цим говорити про те, що стрес корисний для організму, навряд чи правомірно, якщо мати на увазі дійсно загрозливий рівень емоційної напруги, а не рівень, що знаходиться в межах норми і не представляє ніякої небезпеки. Однак стрес не слід обмежувати і рамками патології, на що звертають увагу В. Я. Апчел і Ст. Н. Циган.

У загальному вигляді причиною стресу, по А. Уэлфорду (Welford, 1973), є невідповідність можливостей організму пропонованим до нього вимогам, наприклад при високій емоційній насиченості діяльності, тобто великій кількості емоціогенних ситуацій (Вітт, 1986). За П. Фрессу (1975), стрес можуть викликати особисті і соціальні конфлікти, не знаходять свого вирішення.

Виникає запитання: які зрушення можна вважати стресовими, а які ні?

Ст. Л. Марищук вважає, що стресом можна назвати лише такий стан, який характеризується значним викидом стероїдних гормонів (не менш ніж на величину ймовірного відхилення від вихідних показників). Слід все ж визнати, що будь-яка встановлена дослідниками межа умовна, так як не можна забувати, що стрес - це напруга, а остання має лише ступінь вираженості. Вчені намагаються надати стресу як емоційного стану певну модальність, якісне, специфічне зміст, що, з моєї точки зору, не коректно. Адже сильне емоційне напруження (збудження) може бути і при гніві, і при жаху, і при горі, і при екстазі. (У зв'язку з цим не цілком зрозуміла спроба Ст. Ст. Суворової відокремити стрес від емоції, коли вона пише: «На відміну від емоцій стрес - це надзвичайний стан» [1975, с. 19].) Всі ці стани різні за якістю переживань, але подібні за їх ступеня. Такі переживання приводять до появи загального адаптаційного синдрому, оскільки сильне емоційне збудження стає загрозою для організму і особистості. Розуміння стресу як надзвичайного, загрозливого стану, як загальної захисної реакції притаманне більшості вітчизняних авторів (Абрамов, 1973; Апчел, Циган, 1999; Бодров, 1995,2000; Вальдман та ін, 1979; Суворова, 1975; Уколова та ін, 1973; Чирков, 1988; та ін).

Читачі, яких ця тема цікавить спеціально, можуть знайти корисну інформацію в роботах Дж. Віткіна (1995, 1996), Б. А. Вяткіна (1981), Л. П. Гримака і В. А. Пономаренко(1971), Ю. М. Губачеваи ін. (1976), в. І. МясниковаиМ. А. Новікова (1975), К. В. Судакова (1981), а також у книгах «Актуальні проблеми стресу» (1976), «Психічний стрес у спорті» (1973), «Психоемоційний стрес» (1992), «Стрес і тривога у спорті» (1983), «Емоційний стрес» (1970).

7.2. Нудьга (стан монотонии)

Нудьга і пов'язаний з нею стан монотонии є за своїми характеристиками протилежним станом емоційної напруги. Вона часто зустрічається на виробництві (Виноградов, 1966; Золіна, 1967; Фетискин, 19746; 1993; Фукін, 1982), навчальної діяльності (Фетискин, 1993), у навчально-музичної (Шурыги-на, 1984) і спортивно-тренувальної діяльності (Фетискин, 1974а; Фидаров, Болдін, 1975; Сопов, 1977), та й просто в звичайному житті (так звана «монотония побуту»). Ось як письменник Віктор Астаф'єв у своєму творі «Цар-риба» описує стан промисловиків хутра, відрізаних від світу заметіллю і перебувають у стані сенсорної депривації: «...У зимовій, самотній і німий тундрі навіть вдалий промисел не виліковує від покинутості і туги. Траплялося, досвідчені промисловики переставали виходити до пасток, завалювалися на нари і, пригнічені душевним гнітом, втративши віру в те, що десь у світі є ще життя і люди, байдуже і тупо мерзли на самоті, занурюючись в марь в'язкого сну, далі і далі спливаючи в безмежну тишу, рятує від турбот і тривог, а головне, від туги, засасывающей людини болотній чарусой». Вони «...безвольно занурювалися в мовчазність, розслаблялися від неробства, лінувалися відгрібати сніг від хати, підмітати підлогу й навіть варити їжу... порушилася душевний зв'язок людей, їх не об'єднувало головне в житті - робота. Вони набридли, обрыдли один одному, і невдоволення, злість накопичувалися крім їх волі».

Про подібному соціально-психологічному стані мені розповідали офіцер атомного підводного човна, що зазнав його, коли корабель перебував у багатомісячному автономному плаванні, а також відомий полярник, який працював на радіо - і метеостанціях за полярним колом.

У психологічній літературі одна з перших згадок про стан монотонии зустрічається в роботі Р. Мюнстерберга (Munsterberg, 1912). Вивченням цього стану цікавляться фізіологи, психологи, соціологи. І це не випадково. Монотонність впливає на ефективність діяльності, настрій людини, на його розвиток як особистості. Канадський вчений Ст. Герон (Чапля, 1957), вивчав вплив монотонної навколишнього оточення на психіку і діяльність людини, прийшов до висновку про необхідність постійної зміни сенсорного оточення людини для його нормального існування. Навіть тварини інстинктивно уникають монотонної обстановки. Пацюк, наприклад, віддає перевагу використовувати в лабіринті різні шляхи до їжі, а не один і той ж; вона прагне залишити простір, в якому провела багато часу, і активно шукає нові або менш вивчені ділянки. Це свідчить про те, що прагнення до різноманітності вражень є найважливішою біологічною потребою.

Причини появи стану монотонии. Всі автори, що займаються проблемою монотонии, згодні в тому, що цей стан є наслідком одноманітної діяльності (монотонності). Питання тільки в тому, яку діяльність слід вважати одноманітною.

У літературі першої половини XX століття існує неоднозначність розуміння термінів «монотонність» і «монотония». Багато авторів під монотонністю розуміють виникає при одноманітній діяльності стан і замінюють цим терміном поняття «нудьга» (Maier, 1955; Bartenwerfer, 1957; Левитів, 1964). Інші (наприклад: Bartley, Shute, 1947) називають монотонністю тривалий і неприємне одноманітність діяльності. У цьому випадку монотонність характеризує роботу, а не стан людини. Нарешті, деякі автори характеризують одноманітність роботи поняттям «монотония» (Федоришин, 1960). Я вважаю обґрунтованим використання В. Р. Асєєвом терміна «монотонність» тільки для позначення характеру праці, навколишнього людини середовища, а для виникаючого при одноманітною обстановці стану використовувати термін «монотония».

Робилися спроби розвести поняття «нудьга» і «нудність» на тій підставі, що перша має більш широке значення, а друге характеризує лише такі психічні стани, які виникають внаслідок негативного впливу повторюваної діяльності (Майєр, 1955; Ryan, Smith, 1954). Однак при цьому автори допускають ту ж помилку, протиставляючи характеристику емоційного стану (нудьга) характеристиці діяльності (нудність).

Доцільно, як це роблять Н. Д. Левитів (1964) і В. Р. Асєєв (1974), виділити дійсне (об'єктивне) і удаване одноманітність роботи, ситуації.

Об'єктивне одноманітність (монотонність) пов'язано з бідністю сенсорного впливу на людину, з малою завантаженістю його інтелектуальної сфери (надмірним подрібненням робочих операцій, простотою автоматизованих дій у поєднанні з їх багаторазовим повторенням в одному і тому ж темпі, малої і середньої інтенсивністю навантаження). Це відноситься як до інтелектуальної, так і до сенсорної та рухової діяльності.