«Я і не знав, що мене так люблять» (Чепмен)

Автори: Гері Чепмен, Рос Кемпбел, книга «П'ять шляхів до серця дитини», глава «Шлях №2: Слова заохочення»

Одного разу вчителька математики з Міннесоти дала учням таке завдання: скласти список класу, подумати, що найбільше подобається в кожному з однокласників, і записати це якість навпроти його прізвища. Наприкінці уроку вона зібрала списки. Це було в п'ятницю. За вихідні вона опрацювала результати і в понеділок роздала кожному учню листок, на якому перерахувала все те хороше, що помітили у ньому однокласники.

Хлопці читали; то тут, то там чувся шепіт: «Невже це все про мене? Я і не знав, що мене так люблять». Вони не обговорювали результати в класі, але вчителька знала: вона досягла мети. Її учні повірили в себе.

Через кілька років один з цих хлопців, Марк Екланд, загинув у В'єтнамі. Його ховали на батьківщині, в Міннесоті. З Марком прийшли попрощатися друзі, колишні однокласники, вчителі. На поминках його батько підійшов до вчительки математики: «Я хочу показати вам дещо,-з гаманця він дістав складений учетверо, потерта на згинах листок. Було видно, що його багато разів читали й перечитували. - Це знайшли у речах Марка. Він не розлучався з ним. Впізнаєте?» Він простяг папір їй. Це був список позитивних якостей, які помітили в Марці однокласники.

- Велике вам спасибі, - сказала мати Марка. - Наш син так дорожив цим.

І тут сталося дивне: один за іншим однокласники Марка діставали такі ж листки. Багато хто завжди тримали їх при собі, у гаманцях. Хтось навіть зберігав свій в сімейному альбомі. Один з них сказав: «Ми всі зберегли ці списки. Хіба можна таке викинути?»