Генезис самооцінки - дисертація Захарової

Автор: Захарова Аїда Василівна, джерело www.childpsy.ru

Тут залишаю тільки змістовні фрагменти. Н.І.Козлов

У дослідженні використовувалися комплекси експериментальних і не експериментальних методів. У число неэкспериментальных методів входили: спостереження за дітьми в природних умовах та в умовах експерименту; бесіди; аналіз характеристик, даних дітям вчителем, та заповненої ним "Психологічної карти оцінки розвитку дитини", розробленої у керованій нами лабораторії;аналіз продуктів діяльності дитини - творів, малюнків, способів виконання навчальних і ненавчальних завдань. Був використаний пакет проективних методів, що виявляють неусвідомлювану або частково ре ально усвідомлювану самооцінку: техніка завершення пропозицій, вибору партнера для близького спілкування, тест на визначення свого місця в ситуації пайової маєтки і в конфліктній ситуації тощо Використовувався також набір експериментальних методів: ранжування; самооцінювальні шкали в різних модифікаціях; самоописания; вибір завдань з серії різного рівня труднощі (F. Hoppe, 1930), складених на різному предметному матеріалі, з підключенням тренувальних до контрольних етапів. До завдань дослідження адаптована експериментальна методика непрямого вимірювання самооцінки - КІСС (Е. О. Федотова, 1984) і тест "відповідальності за результати своїх дій" (J. Rotter, 1966). В логіці ситуативних експериментальних процедур розроблені оригінальні методи дослідження: "Вибір оціночних диспозицій" - оцінка дитиною самого себе з різних точок зору і по різних параметрах, "Вибір ролей для себе і однолітків" в умовній ситуації постановки вистави-казки з наступним обґрунтуванням кожного вибору. Створено кілька програм вивчення особливостей самооцінки в різних видах діяльності і на різних її етапах; розроблено та реалізовано п'ять програм формуючого експерименту; лонгитюдным дослідженням були охоплені одні і ті ж учні з першого по третій клас; монографично вивчений ряд учнів з молодшого шкільного віку в юнацький вік. Для вивчення рівнів сформованості мислення були використані просторово-геометричні задачі і завдання"Мозаїка"; рівні сформованості пізнавальної активності вивчалися з допомогою набору методик, широко описані в психолого-педагогічній літературі. Загалом обстежено близько двох з половиною тисяч учнів.

В психологічній літературі в якості найважливіших факторів генезису самооцінки розглядаються спілкування з оточуючими і власна діяльність суб'єкта (М. І. Лісіна, А. В. Ліпкіна, А. В. Силвестру та ін). У спілкуванні засвоюються критерії оцінок, їх форми,види, способи оцінювання, в індивідуальному досвіді відбувається їх апробація, наповнення особистісними смислами. Вичленовування з оцінок оточуючих підстав і способів оцінювання, перенесення їх на себе, тобто народження діяльності самооцінювання стає можливим на етапі розвитку у дітей предметних дій і мови (Б. Р. Ананьєв, 1960). Поява здатності оцінювати себе співвідноситься в дослідженнях про розвитком у дитини таких феноменів, як виникнення етичних інстанцій (К. І. Божович, 1968), почуття ідентичності, автономії та ініціативи (E. Erikson, 1965), самовыделения, прийняття себе в розрахунок і осознаваемости психічних процесів (Ст. Ст. Столін, 1983), з утворенням поняття"Я" (Р. Заззо, 1967), з появою уявлень про свої можливості (X. Хекхаузен, 1986). Не можна не відзначити, що ранні стадії розвитку самооцінки вивчені досить фрагментарно, бо, як зазначає Р. Берні, важко знайти об'єктивні показники, що відображають самосвідомість дитини (1986).

Особливу роль у формуванні самооцінки дослідники відводять сім'ї. Факти свідчать про те, що брак любові з боку близьких породжує у дитини дефіцит самоотношения аж до неприйняття себе (Т. Е. Соколова, В. Р. Чеснова, S. Coopersmith, 1967, М. Rosenberg, 1965). У число факторів, що впливають на формування самооцінки, входять і такі, як міцність сім'ї, стиль виховання, зацікавленість дорослих у справах дитини; у школі - педагогічна відмітка, залучення учнів до оцінної діяльність (Ш. А. Амонашвілі, 1984; А. В. Ліпкіна, 1980).

У зарубіжних дослідженнях спостерігається контрастне протиставлення основних чинників формування самооцінки - підкреслення переважної ролі в її розвитку або спілкування з оточуючими, або власної діяльності дитини. У дослідженнях интеракционистского напрямку основна роль у формуванні самооцінки відводиться "іншому" як першоджерела її розвитку (G. Mead, 1934 та ін). В рамках гуманістичної психології більше акцентується роль внутрішніх чинників розвитку самооцінки - емоцій, прагнень, потреб суб'єкта (Maslow A., 1954; C. Roger, I965). Звернення до емоційно-потреб сфери при розгляді умов, що визначають становлення самооцінки, характерно і для психологів неофрейдистского напрямки (Horney К, 1966; Н. Culliwan, 1958). В контексті емоційно-потреб сфери здійснювалося і дослідження соціально-психологічних умов формування рівня домагань я самооцінки в школі К. Левіна (К. Левін, 1935; F. Hoppe, I930).

Представники названих вище шкіл і напрямів описують розвиток самооцінки в основному як поява у дитини певної гами нових почуттів і відчуттів: відчуття компетентності, власної гідності, впевненості в собі, відчуття власної автентичності, особистого впливу і т. п. Тим самим підкреслюється неусвідомлюваний і не керований з боку суб'єкта процес виникнення новоутворень самосвідомості. У цій же логіці виділяються і способи формування його феноменів: навіювання, контроль, приписування, викриття, залучення, тобто способи, підкреслюють активність вихователя і пасивність воспітуемого.

У вітчизняній психології прийнято тезу, згідно з яким в реальній життєдіяльності людини спілкування з оточуючими і власна активність доповнюють і збагачують один одного; індивідуальний досвід дозволяє суб'єкту переломити засвоєні в спілкуванні з оточуючими оцінки крізь призму власних переживань (М. І. Лісіна, 1986).

Структура самооцінки розглядається дослідниками як складається з двох компонентів - когнітивного та емоційного, що функціонують в нерозривній єдності (В. І. Чеснокова, 1977). Перший відображає знання людини про себе різного ступеня сформованості і узагальненості, другий - ставлення до себе, нагромаджуючись "афект на себе" (S. Jourazd, I957). Знання про себе людина набуває в соціальному контексті, і вони неминуче "обростають" емоціями. Однак якісна відмінність виділених компонентів надає їх єдності внутрішньо диференційований характер, у зв'язку з чим розвиток кожного з них має свою специфіку (К. І. Корнєєва, 1984; А. Р. Петрулите, 1984; Л. Р. Подоляк, 1984 і ін). Відзначається, що самооцінка функціонує у двох формах - загальної та приватної (парціальної, конкретної локальної). Більш вивченими є природа, характеристики і вікова динаміка приватних самооцінок, що відображають оцінку суб'єктом своїх конкретних проявів і якостей; менш совещенными залишаються проблеми формування і функціонування загальної самооцінки. Всі розуміють як одновимірну змінну, що відображає ступінь самоповаги особистості (О. М. Анісімова, 1904; M. Rosenberg, I965). З високим самоповагою зв'язуються максимальна активність особистості, продуктивність її діяльності, реалізація творчого потенціалу. Такий підхід до розуміння загальної самооцінки не залишає місця у світовідчутті суб'єкта незадоволеності собою, критичного ставлення до себе як спонукальною силою розвитку, народження потреби до самовдосконалення. І теоретичний підхід до розуміння загальної самооцінки реалізується в дослідженнях, що визначають її як ієрархічно ви отроенную систему приватних самооцінок, що знаходяться в постійній взаємодії між собою (А. В. Ліпкіна, 1974; В. І. Чеснокова,1977). При цьому підкреслюється несводимость цілісного ставлення до себе до простої сукупності приватних самооцінок (Ст. Л. Ольшанський, 1981; Е. О. Федотова, 1984). Таке розуміння загальної самооцінки дозволяє характеризувати її за провідним тенденціям, що виявляється у функціонуванні приватних самооцінок - у міру адекватності, критичності, рефлексивності, стійкості.

Аналіз накопичених у дослідженнях даних дозволив нам виділити якісні характеристики загальної і приватних самооцінок. Загальна самооцінка на різних рівнях розвитку характеризується різною повнотою відображення психічного світу особистості, її фізичних даних; різною мірою послідовності, скоординованості, інтегрованості приватних самооцінок, стабільності і динамічності як системи.Приватні самооцінки розрізняються не тільки специфікою відбиваного в них змісту, але і ступенем значущості для особистості, мірою узагальненості і эмансипированности від зовнішніх оцінок. Показники, які рівною мірою відносяться до тієї й іншої форми функціонування самооцінки, представлені, як правило, у вигляді опозицій: самооцінка визначається як адекватна-неадекватна, висока, низька, стабільна-динамічна, реальна-демонстрована, усвідомлювана-неусвідомлювана, точна-неточна, впевнена-невпевнена і т. п.

В якості особливого комплексу показників самооцінки ми виділяємо її процесуальні характеристики: обґрунтованість (аргументованість), рефлексивність, надійність і дієвість функціонування як механізму саморегуляції. Мірою сформованості цих показників повинні визначатися рівневі прояви самооцінки як розвивається системи.

Самооцінка функціонує у різної модальності: категоричній, що відбиває однозначну оцінку суб'єктом своїх якостей, або проблематичним, що реалізує неоднозначне ставлення до себе, за нашим уявленням, детерміноване рефлексивним аналізом оціночної ситуації, допуском можливості її різнопланових трансформацій.

Тимчасова отнесенность змісту самооцінки дозволила поділити три її види: прогностичну, актуальну (симультанную, корригирующую) і ретроспективну. Функція прогностичної самооцінки - оцінка суб'єктом своїх можливостей, визначення свого ставлення до них. Як всякий прогноз, вона реалізується в умовах дефіциту інформації, тому її функціонування найбільш адекватна проблематическая модальність. Однією з характеристик прогностичної самооцінки є рівень домагань, що відображає взяли суб'єктом спосіб цілепокладання. Функція актуальної самооцінки - оцінка і заснована на ній корекція виконавських дій по ходу розгортання діяльності (вчинку). Психологічним механізмом цього виду самооцінки є дія самоконтролю, завжди містить у своїй підсумковій частині парциальную самооцінку. Функція ретроспективної самооцінки - оцінка суб'єктом досягнутих рівнів розвитку, підсумків діяльності, наслідків вчинків, а також "закладка фундаменту" для визначення перспектив свого розвитку. Ретроспективна самооцінка детермінує процеси каузальної атрибуції, важливою її характеристикою є міра критичності суб'єкта у відношенні до себе.

Підхід до розуміння самооцінки як цілісного освіти дозволяє стверджувати, що всі три її види перманентно присутні в життєдіяльності суб'єкта, однак функціонують в різних композиціях: їх флуктуації і транслокації визначаються актуальністю поставлених перед ним завдань; у реальній діяльності самооцінювання спостерігаються їх постійна взаємодія і взаимопереходы. Характер розвитку цих видів самооцінки у віковому та індивідуальному аспектах - синхронний або асинхронний; тип взаємодії - конкурентний або паритетний - питання, що потребують вивчення.