Психосоматика (В. Малкіна-Пух)

Автор: Ірина Малкіна-Пух, психолог

Як зазначають багато авторів, існують значні труднощі в розмежуванні механізмів захисту та управляння (Либина, Лібін, 1998). Найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою психологічна захист характеризується відмовою особи від вирішення проблеми і пов'язаних з цим конкретних дій заради збереження комфортного стану. У той же час способи подолання передбачають необхідність проявити конструктивну активність, пройти через ситуацію, пережити подію, не ухиляючись від неприємностей. Можна сказати, що предметом психології управляння, як спеціальної області дослідження, є вивчення механізмів емоційної та раціональної регуляції людиною своєї поведінки з метою оптимального взаємодії з життєвими обставинами або їх перетворення у відповідності зі своїми намірами (Лібін, Либина, 1996).

Сучасний підхід до вивчення механізмів формування совладающего поведінки враховує наступні положення.

Людині властивий інстинкт подолання (Фромм, 1992), однією з форм прояву якого є пошукова активність (Аршавський, Ротенберг, 1976), що забезпечує участь еволюційно-програмних стратегій у взаємодії суб'єкта з різними ситуаціями. На перевагу способів подолання впливають індивідуально-психологічні особливості: темперамент, рівень тривожності, тип мислення, особливості локусу контролю, спрямованість характеру. Вираженість тих чи інших способів реагування на складні життєві ситуації ставиться у залежність від ступеня самоактуалізації особистості - чим вище рівень розвитку особистості людини, тим успішніше він справляється з виниклими труднощами. Згідно цьому положенню, що зустрічаються в житті людини перешкоди мають своїм джерелом не тільки зовнішні (специфіку середовища), а й внутрішні (індивідуальні передумови) умови. Як захисні, так і совладающие стилі реагування пов'язані з установками, переживаннями, ставленням до себе та інших, зі структурою життєвого досвіду, тобто з когнітивними, емоційними і поведінковими рівнями ієрархічної структури психіки.

У вітчизняній психології актуальна проблема поведінки особистості в стресі вивчалася в основному в контексті подолання екстремальних ситуацій. Виняток становлять нечисленні роботи, присвячені вивченню особистості і життєвого шляху (Анцыферова, 1995; Либина, 1995 а, б), а також терапії подружніх конфліктів (Кочарян, Кочарян, 1994).

У зарубіжній психології вивчення поведінки у важких ситуаціях ведеться в декількох напрямках. Лазарус і Фолкмен (Lasarus, Folkman, 1984) підкреслюють роль когнітивних конструктів, що обумовлюють способи реагування на життєві труднощі. Коста і Маккрей (Costa, McCrae, 1992) роблять акцент на вплив особистісних змінних, що детермінують перевагу індивідом тих або інших стратегій поведінки в складних обставинах. Лер і Томэ (Lehr, Thomae, 1993) приділяють велику увагу аналізу самих важких ситуацій, справедливо припускаючи сильний вплив контексту на вибір стилю реагування. Інтерпретація феноменів захисту і подолання пов'язана з вивченням природи індивідуальної поведінки в контексті проблеми стресу (Сельє, 1991).

В залежності від обраної точки відліку, автори по-різному визначають цілі вивчення захисного і совладающего поведінки. Це і аналіз проблем адаптації індивіда в навколишньому соціумі, і проблеми духовного самовизначення, дозволяє зробити вибір з урахуванням особистісного потенціалу. На думку провідного фахівця в галузі вивчення coping styles («способів подолання») Лазаруса (Lazarus, 1966; 1991), незважаючи на значну індивідуальну різноманітність поведінки в стресі, існує два глобальних типи стилю реагування.

Проблемно-орієнтований стиль, спрямований на раціональний аналіз проблеми, пов'язаний зі створенням і виконанням плану вирішення важкої ситуації і проявляється в таких формах поведінки, як самостійний аналіз того, що сталося, звернення за допомогою до інших, пошук додаткової інформації.

Суб'єктно-орієнтований стиль є наслідком емоційного реагування на ситуацію, не супроводжується конкретними діями, і виявляється у вигляді спроб не думати про проблему взагалі, залучення інших у свої переживання, бажання забутися уві сні, розчинити свої негаразди в алкоголі або компенсувати негативні емоції їжею. Ці форми поведінки характеризуються наївною, інфантильної оцінкою того, що відбувається.

Англійський психолог Д. Роджер (Roger et al., 1993) у своєму опитувальнику вимірювання coping styles виділяє чотири чинники - раціональне і емоційне реагування, відстороненість і уникнення. При цьому під емоційним реагуванням також маються на увазі лише негативні переживання.

Стратегії поведінки розкриваються в різних формах адаптації. Адаптація, на відміну від простого пристосування, розуміється сьогодні як активну взаємодію людини з соціальним середовищем з метою досягнення його оптимальних рівнів за принципом гомеостазу і відрізняється відносною стабільністю. Проблема адаптації найтіснішим чином пов'язана з проблемою здоров'я/хвороби. Цей континуум невід'ємний від життєвого шляху особистості. Багатофункціональність і різноспрямованість життєвого шляху обумовлюють взаємозв'язок та взаємообумовленість процесів соматичного, особистісного і соціального функціонування. Таким чином, адаптаційний процес включає в себе різні рівні людської життєдіяльності.

Своєрідним «зрізом» адаптаційного процесу, що охоплює весь життєвий шлях від народження до смерті, є внутрішня картина життєвого шляху, яка характеризує якість життя людини і його адаптаційні можливості на різних рівнях. Внутрішня картина життєвого шляху - цілісний образ людського буття. Це відчуття, сприйняття, переживання і оцінка власного життя і в кінцевому рахунку ставлення до неї. Внутрішня картина життєвого шляху включає в себе ряд компонентів:

1. соматичний (тілесний) - ставлення до своєї тілесності (до свого здоров'я, змін у ньому, включаючи хворобу, до вікових та різних соматичних змін);

2. особистісний (індивідуально-психологічний) - ставлення до себе як до особистості, ставлення до своєї поведінки, настрою, думок, захисним механізмам;

3. ситуаційний (соціально-психологічний) - ставлення до ситуацій, в які виявляється включеним людина протягом свого життєвого шляху.

Стратегії поведінки є різними варіантами процесу адаптації і поділяються на соматично-, особистісно - і соціально-орієнтовані в залежності від переважної участі в адаптаційному процесі того чи іншого рівня життєдіяльності особистісно-смислової сфери. Якщо життєвий шлях, що складається з безлічі ситуацій, розглядати в континуумі здоров'я/хвороби, то виявиться, що на полюсах цього континууму виявляться абсолютно різні особистості, тобто маються на увазі в першу чергу різні системи цінностей, різний пріоритет життєвих значимостей. Для хворої людини найбільш значущими видаються ситуації, що мають відношення до його захворювання, його виникнення, течії і результату. При хворобі коло інших значущих переживань різко звужується. На полюсі «здоров'я» для людини важливі зовсім інші ситуації, в першу чергу пов'язані з соціальним, професійним статусом.

Успішне вирішення ситуації залежить не в останню чергу від ступеня адекватності оцінки того, що відбувається. Часто важкі наслідки перенесеного стресу виявляються результатом неузгодженості між реальною складністю неприємного події і суб'єктивною оцінкою його значущості. Тому успішність вибраного стилю реагування пов'язана і з тим, буде чи ні подія сприйматися як загрозливе (Либина, Лібін, 1998).

Зміщення за шкалою виробленої особистістю оцінки зліва направо при аналізі значущості конкретної ситуації говорить про необхідність перейти від емоційних переживань до рішучих дій. Якщо стадія негативних переживань затягується, особливо коли стресову подію отримує суб'єктивно високу оцінку, то неминучий нервовий зрив, провокуючий некеровану і неадекватну реакцію. У цьому випадку стрес загрожує перейти в дистрес.

Стилі реагування є проміжною ланкою між сталися стресовими подіями та їх наслідками у вигляді, наприклад, тривожності, психологічного дискомфорту, соматичних розладів, супутніх захисного поведінки, або ж характерних для совладающего стилю поведінки душевного піднесення і радості від успішного вирішення проблеми.

Знаходження позитивних моментів у трагічну подію дозволяє людям легше пережити його. Було виділено п'ять способів пом'якшення ситуації (на прикладі ставлення до наслідків пожежі) (Томпсон, 1986):

• виявлення несподівано з'явилися побічних позитивних моментів («Зате ми тепер живемо разом з дітьми»);
• свідоме порівняння з іншими погорільцями («У нас хоч вартість будинку була не до кінця виплачена, а от у сусідів...»);
• подання більш трагічних наслідків ситуації («адже Ми залишилися живі, а могли загинути!»);
• спроби забути про те, що трапилося («Ви про що говорите? Про пожежу? Та ми про це давно вже забули»).

Стиль реагування навіть у однієї людини може змінюватися в залежності від сфери життя, в якій він проявляється: у сімейних стосунках, роботі або кар'єрі, турботи про власне здоров'я.

У роботі (Либина, Лібін, 1998) запропонована типологія захисних і совладающих стилів реагування, заснована на структурно-функціональної моделі поведінки (табл. 1). У таблиці наведено окремі приклади пунктів (1а - 4в) опитувальника «Стиль поведінки» (Лазарус, 2000).

Таблиця 1. Структурно-функціональна модель поведінки людини в складних ситуаціях

До структурних компонентів відносяться найбільш стійкі базові характеристики індивідуальності людини, такі, як перша і друга сигнальна система (Павлов, 1980), властивості нервової системи (Теплов, 1986; Небылицын, 1974) і темперамент (Русалов, 1991). Під функціональними компонентами розуміється (Анохін, 1975; Волков та ін, 1987) специфіка організації поведінки та діяльності особистості. У даному випадку мається на увазі феномен, що позначається в дослідженнях західних психологів як «фокусинг» (focusing) при вивченні психічних процесів або «orientation», «attitude» при аналізі особистості. Вітчизняні психологи оперують відповідно терміном «установка» і поняттям «спрямованість особистості». Особливий інтерес представляє розроблена Неймарк (1972) класифікація основних видів спрямованості особистості, згідно з якою виділяються спрямованість на себе, на інших та на річ (об'єкт).