Моральний стан сучасного російського суспільства
Автор - Юревич Андрій Владиславович - член-кореспондент РАН,
заступник директора Інституту психології РАН (e-mail: yurev@orc.ru).
Падіння вдач відіграє важливу роль серед мотивів самогубств, а також має пряме відношення до гнітючою статистикою наркоманії, алкоголізму, нещасних випадків та ін., які є основними проявами фізичної смерті нашого суспільства. А. Ю. Мягков і СВ. Єрофєєв відзначають, що «в теоріях соціальної інтеграції зростання самогубств традиційно вважається важливою ознакою посилення напруженості і самодеструктивности в суспільстві, що є, в свою чергу, наслідком глибоких девіацій в соціальних структурах і відсутності ціннісно-нормативного єдності» [25, с. 54]; констатують, що «тривале зростання самогубств - це та ціна, яку ми досі змушені платити за нецивілізовані форми переходу до ринку» [там само, с. 50].
Аналогічні закономірності простежуються і в історії, зокрема, «історія дає чимало прикладів, починаючи з загибель Римської імперії, коли в цілому економічно благополучні держави гинули в результаті падіння морального рівня населення» [26, с. 9]. А Б. Кузик на матеріалі найважливіших історичних циклів еволюції російського держави показує, що кожному його політичному та економічному підйому і спаду завжди передував, відповідно, підйом або спад духовного життя і моральності [27].
Всупереч проголошеному вітчизняними реформаторами тези про «непотрібності» моралі для ринкової економіки, їх тісний зв'язок показана ще в класичних працях М. Вебера і його послідовників. Очевидна вона і для представників сучасного російського бізнесу. Так, президент групи компаній «Рольф» С. А. Петров наголошує, що «вимоги моралі - це не якийсь доважок до бізнесу, що нав'язується йому якимись громадськими силами, тобто ззовні, а запорука його успішного розвитку» [28, с. 422]. Закономірність, яка полягає в тому, що «чим вище рівень духовно-морального розвитку основної маси населення, тим успішніше розвивається економічна та політична система країни» [29, с. 367], «стан економіки напряму залежить від духовного, морального стану особистості» [14, с. 416], отримує численні підтвердження. А отримані нами дані демонструють, що моральний стан російського суспільства, кількісно оцінено описаним вище способом, виявляє високі кореляції з різними показниками його інноваційної активності (табл. 2).
Рівень моральності робить істотний вплив і на соціально-політичні процеси. Зокрема, важко не погодитися з тим, що «етика і є серце демократії» [30, с. 394], оскільки остання передбачає довіру громадян до її інститутів, яке неможливе без підпорядкування діяльності цих інститутів базовим етичним принципам. За словами колишнього президента СРСР М. С. Горбачова, «без морального компонента будь-яка система буде приречена» [31, с. 14]. А Митрополит Кирило висловився ще більш категорично: «Моральність є умова виживання людської цивілізації - не більше і не менше» [13, с. 372].
Таблиця 2. Зв'язок морального стану російського суспільства з показниками інноваційної активності
| Показники інноваційної активності | ~C~ Коефіцієнт кореляції Пірсона |
| Кількість патентів (на 1 млн. жителів) | ~C~ 0,539 |
| Частка інноваційної продукції в загальному обсязі продукції | ~C~ 0,888 |
| Кількість використаних передових технологій (на 1 млн. жителів) | ~C~ 0,938 |
| Кількість створених передових технологій (на 1 млн. жителів) | ~C~ 0,574 |
Шляхи відродження моральності
Незважаючи на позитивні зрушення останніх років, російське суспільство, як і раніше «травмовано хаосом» [32], а одним з його головних проблем є не дефіцит свободи, в якому нас постійно звинувачують із Заходу (як завжди погано розуміє, що відбувається в Росії), а прямо протилежне - дефіцит контролю, перш за все, контролю внутрішнього - морального. Ця ключова потреба сучасного російського суспільства переломлюється в масовій свідомості: переважна більшість наших співгромадян, як демонструють опитування, виступає за посилення законів, моральну цензуру ЗМІ (яку її противники видають за ідеологічну, вчиняючи умисне підміну понять) та інші форми морального контролю. Аналогічні інтенції спостерігаються в органах влади, а також у Громадській палаті, члени якої заявляють, що «головна проблема сучасної Росії - падіння морально-етичної культури», і т. д. Все це говорить про те, що в нашому суспільстві визріла відповідна потреба.
Зрозуміло, спробувати дати просту відповідь на традиційне російське питання «Що робити?» стосовно морального стану нашого суспільства було б абсурдно. Очевидно і те, що декларативні заклики до відродження моралі і моральності звучать як голос волаючого в пустелі, а з урахуванням нігілізму у значної частини нашої молоді, приученной псевдолиберальными ідеологемами «робити все навпаки» щодо закликів старшого покоління, можуть дати і прямо протилежний ефект. «Поки прогресивна громадськість і у нас, і на Заході продовжує бити на сполох з приводу глибокої моральної кризи. Але ні ясних шляхів його подолання», констатує О. Т. Богомолов» [29, с. 368].
Тим не менш, ключові напрямки відродження моральності «дієвої терапією занепаду моралі» [5, с. 395] - можна намітити.
По-перше, перегляд розуміння свободи, що залишився нам у спадок від перших років реформ і носить в сучасній Росії вкрай спотворений характер. Свобода передбачає її розумні обмеження, вживлені в менталітет громадян, в термінах психологічної науки, интериоризованных ними. Подібне розуміння свободи, прописане в працях В. Канта, В. А. Ільїна та інших видатних мислителів, слід імплантувати в уми наших співгромадян за допомогою системи освіти, яка з початку 1990-х рр. практично абстрагувалися від рішення моральних і виховних проблем.
По-друге, відродження інститутів морального контролю, які в сучасному російському суспільстві практично відсутні. Чи слід прагнути до створення інститутів, що нагадують радянські партійні та комсомольські організації (у демократичному суспільстві це і неможливо), однак і школи, і внз, і громадські організації могли б виконувати функції морального контролю, для чого їм необхідний мандат товариства на їх виконання. (Наприклад, вступ до вузів і перебування в них резонно поставити в залежність від поведінки учнів у навчальних закладах і за їх межами. А громадським організаціям, у тому числі і нашої провідної політичної партії, слід було б надавати значення моральним якостям своїх членів.)
По-третє, в умовах характерного для сучасного російського суспільства дефіциту внутрішніх - моральних регулятивів, варто було б вдатися до їх «екстерналізації» шляхом додання моральним нормам статусу законів[1]. Як пише О. Т. Богомолов, «поки моральні норми та принципи не стануть частиною загальної культури, треба примушувати порушників порядку до законослухняності, до дотримання правил співжиття, використовуючи авторитет влади, друку, телебачення» [4, с. 25].
По-четверте, декриміналізація нашого суспільства і його побутової культури. Невірно думати, що ця проблема має відношення тільки до правоохоронних органів. Зокрема, декриміналізація масової свідомості припускає не тільки очищення нашої лексики від блатного жаргону і т. п., але і радикальна зміна системи відносин між населенням і правоохоронними органами, у тому числі і відношення до їх інформуванню про порушення закону, яке в нашій культурі, під очевидним впливом кримінального світу, кваліфікуються як «доноси»[2]. Ми ж досі не навчилися розрізняти ідеологічні доноси і повідомлення про порушення закону, по суті є вираженням громадянської відповідальності, до того ж, вважаючи його «дрібні» порушення не є суттєвими і не заслуговують уваги правоохоронних структур. Зазначається, зокрема, що «те, що одні називають законослухняністю, інші - доносом», «донос у нас не вітається... стукати не можна, тому що закон - «чужий» [33, с. 77]. Відсутнє таке поняття, як «професійний злочинець», хоча значна частина наших співгромадян, перебуваючи на волі, здатна займатися тільки кримінальною діяльністю і не приховує цього.
По-п'яте, широке залучення вчених - соціологів, психологів та ін - до розробки законів, яка у нас вважається сферою компетентності лише фахових юристів і всюдисущих політиків[3]. Закони - це не просто юридичні норми, а найбільш загальні правила соціальної взаємодії, які повинні розроблятися і запроваджуватися з урахуванням його соціальних, психологічних, економічних та інших закономірностей, що розкриваються відповідними науками.