Характеристика різних емоцій (Е. П. Ільїн)
Сторінка: Перша < 13 14 15 цілком
Автор: Е. П. Ільїн, доктор психологічних наук, професор, кандидат біологічних наук.
Книга «Емоції і почуття», розділ 6
Якщо вам сподобався даний фрагмент, придбати та завантажити книгу можна на Літрес
Вираз гумору має багато відтінків, що чудово Ілля Рєпін зобразив на картині «Запорожці складають листа до турецького султана». Але, як вважає К. К. Платонов, гумор за жартом приховує серйозне ставлення до предмета, а іронія жарт приховує за серйозної формулою. І жарт, і іронія носять докори, викривальний, але не злісний характер, на відміну від глузування, і позбавлені горького сенсу, властивого сарказму. Недарма Н. Ст. характеризував Гоголь гумор як «видимий світові сміх крізь невидимі світові сльози».
Емоція здогаду
Гіпотеза - це попередній відповідь на поставлене питання. У процесі знаходження здогадки, як пише В. А. Васильєв, у людини виникає відповідне переживання емоція здогаду. Вона являє собою оцінку деякого нового, ще неусвідомленого результату рішення завдання. Емоція здогаду специфічним чином забарвлює і виділяє нове цінне для людини знання, сигналізує людині про його появу в ході мисленнєвої діяльності, сприяючи, таким чином, його усвідомлення, тобто переходу у форму здогадки початкового припущення. На думку цього автора, емоція здогаду переживається дуже яскраво, навіть у формі афекту. Очевидно, мається на увазі емоційна реакція на осяяння, тобто на раптове прояснення чого-то у свідомості, розуміння.
З приводу виділення цієї емоції виникає ряд питань. Не є вона елементарної емоцією радості або хвилювання з приводу вирішення проблеми (конфлікту) або передчуття такого дозволу? Не є емоція здогаду цим самим передчуттям, тобто очікуванням наближається рішення завдання?
«Почуття» впевненості-невпевненості (сумніви)
Визначаючи впевненість, Б. Спіноза писав: «Впевненість є задоволення, що виникає ідеї (уявлення. - Е. І.) майбутнього або минулого речі, причина сумніви в якій зникла» (1957, с. 511). Отже, в даному випадку мова йде про те, що при вирішенні внутрішнього конфлікту (невпевненості, сумніви) у людини виникає ефект полегшення наявного напруги, що переживається як задоволення. Однак виникнення задоволення при наявності у людини впевненості зовсім не обов'язково.
Н. Д. Левитів відносив впевненість (невпевненість) до психічним станам, в яких виділяв три компоненти: пізнавальний, емоційний і вольовий. Так, він пише: «Впевненість... має емоційне забарвлення - вона завжди поєднується з почуттями бадьорими і життєрадісними, з емоційним підйомом» (1964, с. 169). Таким чином, він не вважає впевненість емоцією, а говорить лише про її емоційним забарвленням. Правда, він, мабуть, погарячкував, коли написав, що впевненість завжди поєднується з позитивним емоційним фоном. Як він сам далі пише, людина може бути впевненим і в неуспіху. В цьому випадку навряд чи у нього виникнуть позитивні переживання, швидше - негативні. Звідси впевненість може мати емоційне забарвлення різного знака. А раз так, то впевненість це лише причина, що викликає те чи інше емоційне переживання в залежності від того, з чим вона пов'язана з позитивним або негативним прогнозом задоволення потреби. При цьому, як мені представляється, ці переживання пов'язані не стільки з емоціями (хоча вони й не виключається), скільки з емоційним тоном вражень, про який говорилося в главі 2.
Впевненість чи невпевненість людини - це інтелектуальний процес імовірнісного прогнозування тієї чи іншої події, досягнення або недосягнення цілі, це віра в себе або втрата цієї віри. Він може і не викликати в мені ніяких емоційних переживань, якщо прогнозується подія, до якої я байдужий. Я можу абсолютно безпристрасно прогнозувати успіх чи невдачу на іспиті студента, поразка чи виграш хокейної команди, до якої мені немає справи, і т. д. Але і у випадку значущою для мене ситуації сам по собі імовірнісний прогноз не обов'язково супроводжується емоцією. Впевненість у виконанні добре освоєного і звичного для мене дії дає мені підставу для спокою, або для безбоязного поведінки, тобто відсутність емоційного реагування, а невпевненість викликає занепокоєння, тривогу, тобто призводить до емоційного реагування. Таким чином, я «відчуваю» (відчуваю, сприймаю) виникає в результаті прогнозу емоційний стан, а не сам прогноз, тобто впевненість чи невпевненість в успіху.
Можна навести ще один аргумент на користь того, що упевненість не є емоцією. Впевненість у ряді випадків переростає в самовпевненість. Але чи можна говорити про те, що існує ще й емоція самовпевненості?
Підводячи підсумок обговоренню питання про інтелектуальні емоції (почуття), слід визнати їх існування (за винятком подиву) та виділення в окрему групу як специфічних, відмінних від базових, емоцій і їх похідних недоведеним. Тоді за аналогією слід було б виділити і перцептивні, психомоторні емоції, яких, як відомо, в природі не існує (якщо, звичайно, не брати за емоції, емоційний тон відчуттів). І не випадково в сучасній західній психології питання про інтелектуальні емоції по суті ігнорується. Так, у монографії К. Ізарда емоції подиву відведено лише кілька сторінок. Поява емоційного реагування при вирішенні завдань не означає, що це специфічне реагування лише для інтелектуальної діяльності, адже здивування може виникнути з різних приводів. Я, наприклад, можу здивуватися приходу людини раніше очікуваного терміну (згадаймо картину В. Е. Рєпіна «Не чекали») або, зустрівши знайомого людини там, де менше всього можна було очікувати його появи. Здивування як емоційна реакція виникає на сприйняття цієї людини, на його поява образу там, де зазвичай його не буває. І лише потім виникає питання «А чому він тут?», тобто починається розумова діяльність. Але якщо це так, то чому ця інтелектуальна емоція, а не перцептивна?
Це ж стосується і виділення «інтелектуальних почуттів», до яких І. А. Васильєв відносить допитливість і любов до істини. Чому допитливість - почуття, а не емоційно забарвлена потреба в знаннях або емоційно-пізнавальна спрямованість (властивість) особистості, автор не пояснює, та й не ставить такого питання. Що ж стосується «любові до істини», зрозуміти, що це за відчуття, взагалі неможливо. Може бути відраза до істини? І чому відразу - почуття, а не емоція? Автор не дає пояснень всьому цьому. Правильно розставляючи акценти у взаєминах між почуттями як стійкої оцінкою деяких об'єктів і емоціями як ситуативними утвореннями: почуття ведуть до появи емоцій (ситуативних оцінок), - Васильєв без достатніх підстав пов'язує інтелектуальні емоції з окремими розумовими операціями, а почуття - з інтелектуальною діяльністю. Питається, якщо ця діяльність закінчилася успішно, що виникне у людини почуття радості? А чому не емоція радості?
Здається нелогічним і те, що, говорячи про інтелектуальні емоції та почуття, вітчизняні психологи чомусь ігнорують інтерес, що має безпосереднє відношення до пізнавальним, а отже, і інтелектуальним процесам.