Аморалізм

Аморалізм (від грец. а - негативна частка і лат. moralis - моральний), імморалізм, принцип практичної або ідейної орієнтації, що включає заперечення моральних підвалин і загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві, нігілістичне відношення до всяких моральним нормам і принципам.

На практиці аморалізм може бути пов'язаний з моральною нерозвиненістю того чи іншого індивіда або породжуватися соціальними протиріччями, що призводять до деградації цілих верств суспільства і духовного розпаду особистості. В теорії аморалізму звичайно підміняє моральні критерії утилітарно-прагматичними, кон'юнктурно-політичними, естетичними або ж індивідуалістичними міркуваннями свободи, самоствердження, задоволення, вигоди особистості і т. п.

Як свідома життєва позиція аморалізму виникає з розкладанням родоплемінних відносин, відділенням моральності від автоматично діючих звичаїв, традиційних норм поведінки і виникненням індивідуального рефлексії з приводу усталеного укладу життя. В античному суспільстві, коли різко прискорюється руйнування традиційних родових засад і частішає зіткнення між різними звичаями і становими нормами, аморалізм виражається у визнанні повної відносності, умовності і прагматичності всяких принципів і норм моралі, у негативному ставленні до цінностей суспільної культури (киники, деякі софісти). Надалі аморалізм стає характерним явищем класово-антагоністичного суспільства, де пануюча мораль нерідко супроводжується практичним аморализмом, а опозиція до неї часом переходить в неприйняття всякої моральності взагалі.

В епоху Відродження принцип аморалізму у деяких ідеологів молодої буржуазії і феодальної церкви (Макіавеллі, єзуїти Лойола, Лігуорі, Бузенбаум) мав той сенс, що мораль повинна бути повністю підпорядкована політичним завданням, заради здійснення яких виправдані будь-які засоби («мета виправдовує засоби»). З середини 19 ст. в умовах духовної кризи буржуазної культури отримують розвиток ідеї естетичного имморализма у Ф. Ніцше з його апологією спонтанної життєвої сили як вищої цінності, не підлягає суду моральності (під останньою розуміється лише «рабська мораль натовпу», нівелює особистість і протидіюча твердженням видатної індивідуальності).

У найбільш цинічною і людиноненависницької формі аморалізм проявився в ідеології і практиці фашизму (культ фюрера, що звільняє своїх підданих від «химери совісті»). В сутності до аморалізму веде всяка спроба «скасувати» принципи загальнолюдської моралі, наприклад оголосити забобонами совість, людяність, повагу до особистості.