Виховання - легка справа (про А. С. Макаренко)

Автор - Кирилова Н.Р.

1 березня 1888р. Народився Антон Семенович Макаренко.

Ім'я А. С. Макаренко широко відоме в нашій країні та за кордоном. Його досвід вивчають і використовують педагоги багатьох країн. Макаренко відомий тим, що організував і очолив колонії для неповнолітніх порушників і безпритульних дітей. Макаренка приходили діти, які настільки вже були зіпсовані, що не могли жити в нормальному суспільстві: злодії, хулігани, дівчата-повії. Батьки привозили своїх дітей, коли вже самі не могли з ними впоратися.

Але Макаренко досяг такої майстерності у вихованні дітей, що міг з упевненістю сказати: «Виховання - легка справа». Настільки це стало легко для Макаренка, що в колонії ім. Дзержинського він повністю відмовився від вихователів, і на його опікою виявилося 600 колишніх правопорушників. Були вчителі в школі, інженери на заводі, але дитячий колектив в 500-600 чоловік жив у відомій мірі самостійно. Макаренко був упевнений, що діти самостійно за сигналом вчасно встати з ліжка, приведуть в порядок себе і всі приміщення комуни. В комуні ніколи не було прибиральниць. Вихованці всі прибирали самі, притому так, що все повинно було блищати, адже в комуну приходило по 3-4 делегації в день. Чистоту перевіряли білим носовичком.

Після перевірки чистоти в 7ч 10 хв сніданок. Потім сигнал на роботу і навчання. Колишні правопорушники не тільки закінчували десятирічку, після якої багато вступали в Вузи, але і обов'язково працювали по 4 години в день.

Працювати повинні були просто для того, щоб жити. Комуна ім. Дзержинського не отримала за час свого існування практично нічого від держави. Комуні допомагали чекісти, віддаючи частину свого платні, але цього вистачало тільки на половину потреб. У перші роки комуна переживала дуже велику нужду. Були моменти, коли протягом дня їли один хліб. І в цих умовах вже через 3 роки комуна відмовилася від допомоги чекістів, і на свої власні гроші почала будувати завод електроінструментів, перший в Країні. Завод був побудований менш ніж за рік, і вихованці стали випускати электросверлилки, які до цього країна купувала за кордоном. Але на цьому не зупинилися і освоїли виробництво фотоапаратів «Лійка».

Фотоапарат «Лейка» - це 300 деталей з точністю до 0,001 мм, це оптика, яку в царській Росії не знали взагалі. Діти впоралися! У 16-19 років вже ставали майстрами, начальниками виробництва.

Виробництво в комуні було не просто рентабельно, а высокорентабельно. Прибуток комуна віддавала державі в розмірі 4,5 млн. руб. в рік. Крім цього виробництво электросверлилок і фотоапаратів мала державне значення, тому що звільнив державу від ввезення іноземної продукції на 1.5 млн. крб. золотом в рік.

Вихованці отримували зарплату, на яку містили себе, молодших членів комуни, виплачували стипендії колишнім комунарам, що навчалися у ВУЗах, відкладали гроші на ощадкнижки для накопичення коштів до моменту виходу з комуни, містили оркестр, театр, оранжерею квітів, організовували походи та інші культурні заходи.

Незважаючи на те, що діти і працювали і вчилися, жили дуже цікаво. Щоліта влаштовували походи в Крим, на Кавказ, по Волзі. Жили дружно і весело. Ні сварки, ні бійки в комуні не допускалися. Макаренко прийшов до такої дисципліни, яка була схожа на ідилію, істинну форму якої він показав у романі «Прапори на баштах». Виходили з комуни люди, підготовлені до життя, мають середню освіту і високу робітничу кваліфікацію.

Хочеться побажати всім педагогам і батькам такої майстерності, щоб вони підтвердили слова Макаренка: «Виховання - легка справа».