Віктимність

Віктимність (від лат. victima - жертва) - досить стійке особистісне якість, що характеризує об'єктну характеристику індивіда ставати жертвою зовнішніх обставин і активності соціального оточення, свого роду особистісна схильність надаватися жертвою в тих умовах взаємодії з іншими і впливу цих інших, які в цьому плані виявляються нейтральними, "небезпечними" для інших особистостей.

В рамках сучасної психологічної науки, по суті справи, на "проблемному" перехресті юридичної та соціальної психології сформувалася область знання, яка визначається як віктимологія, тобто наука про поведінку жертви. В логіці соціальної психології таке особистісне властивість, як віктимність, досить жорстко корелює з неадекватно заниженою самооцінкою, з нездатністю, а часом і небажання відстоювати власну позицію і брати на себе відповідальність за прийняття рішення в проблемних ситуаціях, з надмірною готовністю приймати позицію іншого як безсумнівно вірну, з неадекватною, а іноді патологічною тягою до підпорядкування, з невиправданим почуттям провини і т. п.

Одним з найбільш відомих і яскравих прикладів вияву особистісної віктимності є, так званий, "стокгольмський синдром", який виражається в тому, що жертви на певному етапі емоційно починають переходити на бік тих, хто змусив їх страждати, починають співчувати їм, виступати на їх стороні, іноді навіть проти своїх рятівників (наприклад, захоплення заручників та спроб їх звільнити).

Особистісна віктимність досить часто актуалізується у формі відверто провокаційної поведінки потенційних жертв, при цьому часто жодною мірою не усвідомлюють того факту, що їх поведінкова активність, по суті, практично прямо підштовхує партнера або партнерів по взаємодії до насильства. Подібна поведінка особливо в екстремальних або просто неординарних ситуаціях є стимулом агресії насамперед з боку авторитарних особистостей.