Спрямованість особистості - зіставлення концепцій. - В. О. Лішин
Автор - О. В. Лішин. Фрагмент з книги Педагогічна психологія виховання
Цікаво провести аналіз концепцій спрямованості особистості - концепцій, близьких за змістом, але належать різним психологічним школам. Наприклад, Ст. Н. Мясищев, на основі поняття відносин, в якості виборчого початку виділяє чотири особистісних типу співвідношення біологічно і соціально повноцінних і неповноцінних сторін особистості. «Уявімо квадратний аркуш: верхня половина його - соціально позитивне, нижня - соціально негативне, права половина - біологічно позитивний, ліва - біологічно негативне. При нескінченній строкатості, яка тим більша, чим більше кількість нанесених на карту властивостей людини, можлива інтегральна оцінка... В нашій схемі з чотирьох квадрантам можуть бути виділені чотири основних типи:
- соціально і біологічно повноцінний;
- соціально повноцінний при біологічної неповноцінності;
- біологічно повноцінний при соціальної неповноцінності;
- соціально і біологічно неповноцінний.
Аналогічної представленої моделі можна вважати діаграму «О'к Коррал» (Е. Берн, Ф. Ернст), виділяє чотири установки ставлення до себе та до інших людей[1]:
1) Я - О'к; Ти-О'к;
2) Я - не О'к; Ти - О'к;
3) Я - О'к; Ти - не О'к;
4) Я - не О'к; Ти - не О К. (Рис. 3)
Ці чотири погляди на життя отримали назву життєвих позицій. Деякі автори називають їх основними позиціями Або просто позиціями. Вони являють собою основні якості (цінності), які людина цінує в собі та інших, що означає щось більше, ніж просто якусь думку про свою поведінку і поведінку інших людей (...) Кожна доросла людина має власний сценарій, заснований на одній з чотирьох життєвих позицій. Однак ми не перебуваємо в обраній позиції весь час, а кожну хвилину нашого життя можемо міняти життєві позиції (...) Хоча ми і використовуємо позиції всіх квадрантів діаграми «Коррал», але у кожного з нас є один квадрант, в якому ми проводимо більшу частину часу при програванні нашого сценарію. Цей квадрант і буде основною позицією, яку ми прийняли в дитинстві». У цьому варіанті моделі особистості квадрант, відповідний повноцінного сприйняття Себе та Іншого (Я - О'к з собою і Ти - О'к зі мною), визначається як здорова позиція, заснована на дії співпрацю. Їй протистоїть оборонна і нападниця параноїдальна позиція («Я - О'к з собою, а Ти - не О'к зі мною»), заснована на дії порятунок. Існують ще дві позиції, пов'язані з неповноцінною сприйняттям «Я»: безплідна (Я - не О'к з собою; Ти - не О'к зі мною), заснована на дії вичікування, і депресивна позиція (Я - не О'к з собою, Ти - О'к зі мною), заснована на дії догляд. На нашу думку, завданням психолога, який володіє методикою транзактного аналізу, є переведення пацієнта, що перебуває в який-небудь з трьох неповноцінних позицій, єдино «здорову» (Я-О'к з собою; Ти - О'к зі мною).
Подібна модель особистості була закладена на основі поведінкової теорії прихильності психологами Дж. Баулби і М. Эйнсуорт, а в подальшому розроблена рядом інших дослідників (Л. А. Кіркпатрік, К. Е. Девіс, К. Бартеломью, Л. К. Горовитц, Д. Гріффін та ін.). Згідно концепції поведінкової системи прихильностей, розвивається дитина проходить серію фаз у розвитку прив'язаності і в використанні цієї прихильності як «бази безпеки» для дослідницької діяльності та автономізації. У ході розвитку реалізується внутрішня програма, частина нашого еволюційного спадщини, що має адаптивний сенс. Згідно з цією програмою, у дитини формується внутрішня оперативна модель, що включає психологічні образи себе і своїх опікунів, заснована на емоційному сприйнятті і створює основу для розвитку очікувань щодо майбутніх відносин з людьми - внутрішніх оперативних моделей себе і оточуючих. На початку 90-х років психологи розробили систему цих моделей, пов'язану зі стилями прихильності. Якщо слідувати Баулби, то «патерни прихильності можна визначити двома осями, що характеризують внутрішню модель «Я» та внутрішню модель «Іншого».
Кожна вісь має свої позитивний і негативний полюси. Прикладом позитивного полюса Я-осі можуть служити почуття власної цінності й очікування позитивної реакції на себе з боку Інших. Позитивним полюсом осі, що характеризує Інших, може бути очікування, що інші люди будуть доступні і налаштовані на допомогу і підтримку, дозволяючи зближуватися з собою. (...) Ця модель призводить до появи четвертого стилю прихильності, а саме відкидає (dismissing) близькість. Індивіди з таким паттерном прихильності відчувають себе некомфортно при встановленні близьких відносин і воліють не залежати від Інших, але при цьому все-таки зберігають позитивний образ «Я»[2]. Відповідно до запропонованої моделі, можна виділити крім описаного вище відкидає патерну, варіант впевненою прихильності, коли людина відчуває себе комфортно і в близьких відносинах з іншими, і наодинці з собою; патерн страху прихильності, якому властивий страх зближення, уникнення спілкування; патерн надмірної прихильності, з поглинанням відносини. Подальші дослідження показали, що патерни прихильності у дорослих людей виявилися пов'язані з вибором партнера і стабільністю любовних зв'язків, з розвитком депресивних станів і труднощами в міжособистісних стосунках, з проблемою подолання особистісних криз. Ці ж дослідження дозволяють стверджувати, що приуроченість особистості до єдиного паттерну не абсолютна, що в різних ситуаціях, по відношенню до різних соціальних об'єктів, можуть мати місце різні патерни прихильності[3]. Таким чином, концепція Дж. Баулби-К. Бартеломью і їх послідовників виявляє значну схожість з концепцією Е. Берна-Ф. Ернста.
До подібних висновків при вивченні проблеми спрямованості особистості прийшов і М. Ш. Магомед-Эминов. Він пише: «Спрямованість особистості відділення характеризують:
1) центрация на "Я", яке, на відміну від Іншого, розглядається як особлива відмінна цінність, при цьому погіршується здатність децентрироваться від свого "Я" і враховувати позиції Іншого;
2) від людини до Іншого йде система вимог;
3) є спрямованість на власні внутрішні переживання;
4) головними є власні інтереси, а інтереси Іншого заперечуються, або визнаються остільки, оскільки сприяють досягненню власних інтересів, або вони взагалі не приймаються до уваги;
5) Інший розглядається як деперсонифицированная категорія: він безособовий, йому приписується обмежений набір якостей; 6) від Іншого очікується певний обмежений репертуар поведінкових, емоційних проявів і т. д.;
7) якщо очікування не справджуються, то проти Іншого приймаються певні заходи (переконання, вмовляння, покарання тощо) або контакт з ним розривається.
Спрямованість особистості з'єднання характеризують:
1) центрированность на Іншому, який на відміну від власного "Я" розглядається як вища цінність; спостерігається нездатність децентрироваться від Іншого і враховувати свої власні позиції;
2) на першому місці ставляться інтереси Іншого, а свої інтереси або не беруться до уваги, або взагалі заперечуються;
3) вона спрямована на контроль своєї поведінки, своїх емоцій і ретельно стежить, чи збігаються вони з очікуваннями інших;
4) велику цінність представляють внутрішні переживання інших, їх думки та оцінки;
5) людина чекає від інших визначених вимог, впливів, претензій;
6) якщо його поведінку і емоції не відповідають очікуванням інших, то він боїться, що буде відкинутий, покараний і т. д.;
7) хоча людина спрямований на близький контакт, психологічна дистанція при цьому велика; він обмежує свою особистість, сприймаючи себе безликою істотою.
Спрямованість особистості відділення через з'єднання характеризують:
1) рівноправність позицій;
2) ціннісне ставлення як до себе, так і до Іншого;
3) інтерес як до своїх, так і до чужих внутрішніх переживань, які координуються в єдиний цілісний процес;
4) не абсолютизуються ні свої, ні чужі інтереси;
5) спрямованість не на приписування, а на розуміння точки зору Іншого;
6) здатність децентрироваться як від "Я" до Іншого, так і від Іншого до "Я";
7) точка зору, що Інший - такий же, як "Я", і що "Я" такий же, як Інший. Для людини з цією спрямованістю характерне прийняття гуманістичної норми взаємовідносин, визнання людини безумовною і вищою цінністю.
Очевидно, що наведений перелік характерних ознак спрямованості особистості не є вичерпно повним. Крім того, спрямованості особистості мають складну внутрішню структуру і включають різноманітні мотиваційні фактори. Співвідношення між розглянутими вище направленностями може бути таким, що одна з крайнощів буде стійко домінувати у стосунках, а інший вплив буде мінімальним.
Залежно від того, яка спрямованість особистості переважає, можна виділити дві мотиваційні акцентуації: социофобию і социофилию. Социофилия проявляється в повному розчинення "Я" в соціумі, в боязні залишитися наодинці з собою, втрати індивідуальності. (...) Соціофобія виражається в прагненні до самотності, до ізоляції; інші люди або лякають, або дратують, або до них немає ніякого діла; підтримується мінімум необхідних контактів. Зустрічаються різні градації, починаючи від відчуження у зв'язку з фрустрацією основних базисних потреб і закінчуючи прагненням до невротичної ізоляції (...) Мотиваційно-особистісний континуум: соцоиофобия, сепарація, сепарація-афіляція, афіляція, социофилия. Кожна з цих напрямків розуміється як міжособистісна мінлива особистості.
Ця обставина дозволяє нам зв'язати спрямованість особистості з феноменом позиції, точніше, з двома її різновидами - особистісною позицією та соціальною позицією особистості. (...) Отже, в особистісній позиції ми виділяємо: ізоляцію, Я-центрацию, Я-інший - інтеграцію, інший-центрацию, злиття; соціальна позиція включає в себе, з нашої точки зору, п'ять типів: відчуження, нарцисизм, егоїзм, гуманізм, альтруїзм, конформізм».
Д. А. Леонтьєв, різко висловлюючись з приводу прагнення до типологізації особистості, приписуючи їй «панувала у педагогічної та психолого-педагогічній літературі, особливо в 60-70-ті роки, але існуючу подекуди й донині типологію школярів за «спрямованості» їх особистості», явно відмежовує свій «тип або шлях розвитку особистості» від згаданої типології[4].