Потреба в спілкуванні (Лісіна)

Але і ровесник, і дорослий дуже складні і різноманітні. Крім того, вони постійно змінюються під впливом різних подій і обставин. В різні періоди дитинства дитина здатний побачити у своєму партнері лише частина його дійсних якостей. Дорослішаючи, дитина осягає інших людей у їх все більш істотних і глибоких властивості. Паралельно змінюється і в партнері, що мотивує соціальні акти дітей на різних щаблях дошкільного дитинства. Так виникають різні категорії мотивів спілкування і відбувається розвиток кожної з них.

Дуже важливо враховувати той факт, що в процесі спілкування активні всі учасники взаємодії. Отже, якщо між дитиною і дорослим розгортається спілкування, то не тільки дорослий виявляється мотивом соціальної поведінки дитини: дитина теж обов'язково стає об'єктом - а значить, і мотивом - діяльності спілкування у дорослої людини. Ці два мотиви належать різним людям: один - дитині, а інший - його партнеру, але вони функціонують в єдиному взаємодії цих людей і тому взаємно обумовлюють один одного. Вивчаючи мотиви спілкування дітей з дорослими і однолітками, ми зіткнулися з переплетенням їх зустрічних мотивів, настільки тісним, що в більшості випадків розділити їх можна тільки шляхом складного аналізу. Ми постійно змушені говорити не тільки про те, що приваблює дитину в партнера, але і про те, що він отримує від нього, стаючи мотивом (об'єктом) активної комунікативної діяльності останнього.

Основні групи мотивів спілкування дітей з оточуючими людьми. Аналізуючи результати експериментальних робіт, ми прийшли до висновку, що мотиви, які спонукають дитину вступати в спілкування з дорослими, пов'язані з трьома головними потребами: це

1) потреба у враженнях,

2) потреба в активній діяльності та

3) потреба у визнанні й підтримці. Спілкування з дорослим становить лише частина більш широкого взаємодії дитини і дорослого, в основі якого лежать зазначені потреби дітей.

Про існування у дітей гострої потреби у враженнях свідчать роботи багатьох дослідників.

Після появи на світ дитина виявляє потяг до новим враженням, жадібно ловлячи промені світла, напружено прислухаючись до різних звуків, завмираючи від дотику до свого тіла. При цьому, чим складніше і незвичніше (тобто інформації) об'єкт, тим більше він приковує увагу, тим довше до нього інтерес дитини. З часом потреба у враженнях постійно збільшується і зростає [20, 12]. Але можливості дитини самостійно задовольнити цю потребу невеликі. Тривалість стану безпорадності призводить до того, що довгий час лише через посередництво дорослих діти можуть наситити свою спрагу вражень. Таким чином, потреба в нових враженнях породжує у дітей прагнення вступити в контакт з дорослими. Так виникає перша група мотивів спілкування, які ми називаємо пізнавальними, або мотивами спілкування дітей з дорослими на пізнавальні теми. Відповідно до пропонованої концепції, цим мотивом є сам дорослий в одному своєму певному якості: як джерело інформації, і як організатор нових вражень дитини.

Потреба в активній діяльності властива дітям настільки ж очевидно, як і потреба у враженнях. Кожен, хто спостерігав дитини, уражається його невгамовної активності. Непосидючість дітей, перехід їх протягом дня від однієї діяльності до іншої говорять про гостроту випробовуваного ними голоду активності [19, 15]. Млявість дитини, його пасивність служать безпомилковим ознакою його хворобливого стану [10] або дефектів розвитку (див. опис «анаклитической депресії» у дітей з явищами госпіталізму [24, 25]). Можливо, потребу дітей в активній діяльності являє собою окремий випадок того явища, яке позначають як «потребу органу у функціонування» [1]. Але для цілей аналізу досить, що така потреба властива дітям.

Протягом перших 7 років активність, що виявляється дітьми, досягає високого рівня розвитку і за своєю формою, і за змістом. Але для досягнення максимальної ефективності дітям завжди потрібна участь і допомога дорослого. Це призводить до того, що в діяльності дітей з'являється взаємодія з дорослим, а серед різних видів взаємодії постійне місце стійко займає той його вид, який ми називаємо спілкуванням. Так, потребу дітей в активній діяльності стає джерелом мотивів для звернення до дорослого і породжує особливу групу мотивів спілкування, які ми назвали діловими, підкресливши тим самим основну роль тієї справи, яким зайнятий дитина, та службову, підпорядковану роль спілкування, в яке дитина вступає з метою якнайшвидшого досягнення певного практичного результату (предметної або ігрового). Згідно розвиває уявленнями, діловим мотивом спілкування є дорослий у своєму особливому якості - як партнер по спільній практичній діяльності, помічник і зразок правильних дій.

Потреба дітей у визнанні й підтримці підкреслюється багатьма дослідниками.

При найближчому розгляді виявляється, що потреба дітей у визнанні й підтримці - це їх прагнення до спілкування, тому що тільки в результаті цієї діяльності вони можуть отримати від оточуючих оцінку своєї особистості і реалізувати прагнення до спільності з іншими людьми.

Це спілкування не становить «службову» частина більш широкої діяльності дитини - пізнавальної чи продуктивної, а відокремлено від інших видів взаємодії і замикається на себе. Характерною особливістю описуваного роду спілкування слід визнати його зосередженість на особистості людей - на особистості самої дитини, яка шукає підтримки; на особистості дорослого, який виступає як носій правил моральної поведінки, і інших людей, пізнання яких є, в кінцевому рахунку, справі самопізнання дітей і пізнання ними соціального світу. Тому ми і назвали мотиви третьої групи особистісними. На відміну від пізнавальних і ділових мотивів спілкування, які відіграють службову роль і опосередковують більш віддалені, кінцеві мотиви, що народжуються з потреб у враженнях і в активній діяльності, особистісні мотиви одержують в діяльності спілкування своє кінцеве задоволення. В якості цього останнього мотиву перед дитиною постає доросла людина як окрема особистість, як член суспільства, представник певної його групи.

Провідні мотиви спілкування

Пізнавальні, ділові та особистісні мотиви з'являються в період становлення комунікативної діяльності практично одночасно. В реальній життєвій практиці дитини всі три групи мотивів співіснують і тісно переплітаються між собою. Але в різні періоди дитинства їх відносна роль змінюється: то одні, то інші з них займають положення ведучих. Причому мова йде не про індивідуальні особливості взаємини різних мотивів [4], а про особливості саме вікових, типових для більшості, або для багатьох дітей відповідного віку. Висунення на передній план певної групи мотивів пов'язано із зміною змісту спілкування, а останнє відображає особливості загальної життєдіяльності дитини: характер її провідної діяльності, ступінь самостійності.

Отримані факти показали, що в першому півріччі життя провідним мотивом спілкування дітей з дорослими є особистісний мотив. Він уособлюється в персоні дорослого як ласкавого доброзичливця, який в той же час служить центральним об'єктом пізнання і діяльності дітей.

Починаючи з другого півріччя життя і пізніше, аж до 2,5 років, провідним стає ділової мотив спілкування. Він втілюється в особі дорослого як досвідченого партнера по грі, зразок для наслідування і експерта по оцінці вмінь і знань дитини. У ранньому віці діти продовжують цінувати увагу дорослого, радіють його похвал [9], але на перше місце у них висувається прагнення до спільної діяльності і відповідно ті якості дорослого, які роблять з нього хорошого партнера в цій справі. «Порожня», ні з чим не пов'язана ласка зазвичай дратує малюка, змушує його ухилятися від поглаживающей руки, а похвала за успішне дію і викликає особливу радість дитини, і навіть випереджає її пошук відносини дорослого.

У дошкільному віці у становленні мотивів спілкування спостерігаються три періоди: спочатку провідне місце займають ділові мотиви спілкування, потім пізнавальні і, нарешті, як у немовлят, особистісні.

Література

1. Бернштейн Н. А. Про побудову рухів. - M., 1947.-254 с.
2. Біжу У., Баєр Д. Деякі методологічні досягнення функціонального аналізу процесу розвитку дитини//Вивчення розвитку і поведінки дітей. М., 1966. С. 199-240.
3. Божович Л. В. Особистість і її формування в дитячому віці - М., 1968. -464 с.
4. Власова H. H. Вивчення особливостей домінування у дітей молодшого шкільного віку//Питан. психології. 1977. N 1. С. 97-106.
5. Виготський Л. С. Дитячий вік//Собр. соч.: В6 т. - М., 1984.-Т. 4-С. 269-317.
6. Кистяковская M. Ю. Розвиток руху у дітей першого року життя. - М., 1970-224 с.
7. Леонтьєв А. Н. Обрані психологічні твори: У 2 т.-M.. 1983.
8. Пейпер А. Особливості діяльності мозку дитини.- М., 1962. - 519 с.
9. Сорокіна Т. M. O деяких індивідуально-вікових особливості спілкування дітей раннього віку//Питання навчання і виховання. Гіркий, 1978. С. 142-154.
10. Спок Б. Дитина та догляд за ним.- М., 1971.-456 с. 1
11. Berline D. E. Conflict, arousal and curiosity. N. Y., 1960. - 274 p.
12. Bruner J. S. Beyond the information given: Studies in the psychology of knowing. - L., 1970.-216 p.
13. Cantor G. N. Reactions of infants and children on complex and new stimuli//Advances in child development and behavior. N. Y., L., 1963. P. 114-147.
14. Dunn J. Distress and comfort.-Cambridge; Mass, 1977. -208 p.
15. Elkind D. Cognitive growth cycles in mental developmcnt//Neb-raska Simposium on motivation. 1971. Vol. 19. P. 1-31.
16. Fantz R. L. Pattern discrimination and selective attentions as determinants of perseptual development from birth//Perceptual deve-lopment in children. N. Y., 1966. P. 64-91.
17. Gibson J. Growing up: A study of children.-Reading, Mass. 1978. -526 p.
18. Наrlow H. F., Наrlow M. Learning to love//Amer Sci. 1966. Vol. 55. N 3. P. 293-315.
19. McGrow M. The neuromuscular maturation of the infant.-N. Y., 1943. -284 p.
20. Piaget J. The child's conception of physical causality. - L. 1930. -120 p.
21. Plaget J. The construction of reality in the child. - N. Y., 1954. -135 p.
22. Ribble M. The right of infants: early psychological needs their satisfaction. - N. Y., 1943.- 172 p.
23. Шпіц R. Hospitalism: an inquiry info the genesis of psychiatric conditions in early childhood//Psychoanal. Study o Child. N. Y., Vol. 1. P. 53-74.
24. Шпіц R. Hospitalism: a follow up report on investigations des-cribed in Vol. 1., 1945//Psychoanal. Study of Child. N. Y., 1945. Vol. 2.P. 11-31.
25. Шпіц R. Anaclytic depression: an inquiry into genesis of psychi-atric conditions in early childhood //Psycholog. Study of Child. N. Y., 1946 b. N 2. P. 217-234.