Врегулювання розбіжностей в громаді Будди

З книги: Тік Нат Тхан. Стародавній Шлях. Білі хмари. Глава 48: Покриваючи бруд соломою.

Поважний Моггаллана запропонував старшим учням Будди з Джетаваны зустрітися з призвідниками конфлікту в Косамби. Метою зустрічі було навчитися на цьому досвіді запобігати виникненню нових конфліктів.

Відкриваючи зустріч, Махакассапа попросив Ануруддху повторити шість принципів гармонійного життя, викладені Буддою у Східному Бамбуковому лісі. Вислухавши, Моггаллана запропонував, щоб бикку і биккуни у всіх монастирських центрах вивчили їх.

Після чотирьох днів дискусії бикку сформулювали Сім практик примирення для врегулювання розбіжностей у санге. Вони назвали ці сім способів «Саптадхикарана-саматха».

Першою практикою була «саммукха-вінайя», або Сидіння обличчям до обличчя. У відповідності з цією практикою спір оголошували перед загальними зборами бикку в присутності обох сторін. Це було необхідно, щоб уникнути приватних суджень про конфлікті, які неминуче будуть налаштовувати людей проти однієї чи іншої сторони, створюючи додаткові розбіжності і напруженість.

Друга практика-це «смрти-вінайя», або Пригадування. Під час зборів обидві сторони згадували з самого початку все, що спричинило за собою конфлікт. Історія конфлікту повинна бути викладена у всіх деталях, з участю очевидців. Громада слухала спокійно і уважно обидві сторони для отримання точних відомостей.

Третій практикою була «амудха-вінайя», або Неупрямство. Ченці, які беруть участь у спорі, повинні знайти рішення. Громада чекала від обох сторін, що вони виявлять свою волю до досягнення примирення. Впертість вважається негативним і непотрібним явищем. У тому випадку, якщо одна сторона заявляла, що порушила обітницю за незнання або в розладнаному стані, не бажаючи насправді порушити його, громада повинна брати це до уваги і знаходити рішення, прийнятне для обох сторін.

Четверта практика -«татсвабхайсия-вінайя», або Добровільне покаяння. Кожна сторона повинна була визнати свої провини і недоліки без натиску з боку іншої партії або громади. Громада повинна була дати кожній стороні достатньо часу для покаяння в своїх слабкостях, незалежно від того, якими б незначними вони не здавалися. З визнання власних помилок починається процес примирення, і іншій стороні легше зробити те ж саме. Покаяння створює можливість повного примирення.

П'ята практика -«пратиджньякарака-вінайя», або Прийняття рішення. Коли рішення, «джньяптикатурт-хинкармавакана», прийнято, воно голосно читається тричі. Якщо ні один голос в громаді не заперечить, воно вважається остаточним. Жодна сторона в суперечці не має права оскаржувати рішення. Вони погоджуються Довіряти рішенням громади і виконувати будь-яке винесене нею рішення.

Шоста практика -«ядбхуясикийя-вінайя», або Рішення шляхом згоди. Заслухавши обидві сторони і, впевнившись у щиросердних зусиллях обох сторін щодо досягнення примирення, громада приймає рішення одноголосно.

Сьома практика -«трнастарака-вінайя», або Покриття бруду соломою. Під час зборів призначаються старші ченці, які представляють сторони, які беруть участь у конфлікті. Це повинні бути ченці, яких глибоко поважають і слухають інші члени санги. Вони сидять, уважно слухають, мало говорять самі. Але коли вони говорять, їх слова мають особливу вагу. Їх слова можуть заспокоювати і лікувати рани, закликати до примирення і прощення, подібно до того, як солома покриває бруд, дозволяючи подорожньому переправитися через неї, не забруднивши одяг. Завдяки присутності старших бикку суперничають партіям легше звільнитися від дрібних турбот. Почуття заспокоюються, і громада стає здатною винести рішення, прийнятне для обох сторін.

Старші учні Будди передали Сім практик примирення на його затвердження. Він похвалив їх за роботу і погодився, щоб ці практики стали частиною формальних обітниць.