Тенденції освіти в галузі соціальної роботи: вивчаючи європейський досвід
Сторінка: 1 2 3 > Остання цілком
Старшинова А. В. Тенденції освіти в галузі соціальної роботи: вивчаючи європейський досвід / А. В. Старшинова // Известия Уральського державного університету. - 2004. - № 32. - С. 69-80.
Известия Уральського державного університету
№ 32(2004) Проблеми освіти, науки і культури. Випуск 16.
Осмислення особливостей освіти в галузі соціальної роботи в Росії і за кордоном пов'язане з пошуком найбільш оптимальних форм університетської підготовки фахівців. У нашій країні університети почали підготовку фахівців з соціальної роботи десять років тому. Беручи до уваги масштаби країни, слід мати на увазі нерівномірність цього процесу. В одних регіонах університети приступили до навчання на початку 90-х років, в інших дещо пізніше, а в деяких воно лише починається.
В даний час в університетах є власний досвід, який характеризується цікавими новаціями, винаходами і складаються традиціями. Навчально-методичне об'єднання вузів Росії, які здійснюють підготовку соціальних працівників, включає понад 120 університетів, розроблені державні освітні стандарти другого покоління, у відповідності з якими студенти проходять підготовку за програмами навчання фахівців, бакалаврів і магістрів. Університети можуть пишатися своїми випускниками, які стають професіоналами, завойовуючи провідні позиції в соціальних установах, розробляючи нові програми допомоги і підтримки людей, які потребують в них. Можна сподіватися, що саме вони в найближчому майбутньому, будуть визначати контури нової соціальної політики нашої держави та впливати на формування вітчизняної моделі соціальної роботи.
Разом з тим для багатьох викладачів, залучених до навчання студентів професійної соціальної роботи, привабливим залишається зарубіжний досвід, оскільки там професія нараховує близько ста років, хоча і вважається однією з самих молодих. У чому освоєння такого досвіду сприяють міжнародні наукові конференції[1], навчальні візити в країни, що мають традиції підготовки фахівців, професійне особиста взаємодія з колегами із зарубіжних університетів.
Істотним потенціалом в цьому відношенні володіють міжнародні проекти, які проходять в рамках програм TEMPUS/TACIS, націлені на співробітництво російських і європейських університетів в сфері підготовки соціальних працівників. Наша участь у проекті NP 22129, що об'єднав сім російських (Астрахань, Барнаул, Волгоград, Єкатеринбург, Саратов, Смоленськ, Ульяновськ) та три європейських університету (Данія, Німеччина, Голландія), послужило відправною точкою для аналізу означеної теми. Не претендуючи на всебічний аналіз особливостей розвитку освіти в галузі соціальної роботи в європейських країнах і в Росії, нам хотілося б торкнутися лише деяких тенденцій, які викликали інтерес.
Європейська система освіти в галузі соціальної роботи багато в чому складалася під впливом громадських ініціатив, громадських рухів, які були носіями певних ідеологічних поглядів. Держава, взявши під свій контроль професійну підготовку соціальних працівників, як би завершило інституційне оформлення освіти у сфері соціальної роботи. У той час як у російських умовах на початку 90-х років держава ініціювало підготовку соціальних працівників, що означало створення формальних передумов для його розвитку, зокрема, були сформовані правові, організаційно-структурні основи. Але кожний соціальний інститут володіє і соціокультурними підставами, впливати на які можна лише побічно. Освіта, як і сама практика соціальної роботи, органічно і йде корінням в історичні та культурні традиції своєї країни. З урахуванням цих традицій потрібно підходити до аналізу зарубіжного досвіду соціальної роботи та розвитку освіти в цій сфері і до осмислення процесу становлення цього інституту в нашій країні, пошуку умов його ефективного розвитку.
У той же час при всій різноманітності форм соціальної роботи в різних країнах можливі деякі загальні шляхи її розуміння і виявлення схожих тенденцій у розвитку освіти. Для того щоб зрозуміти, як розвивалася освіта у галузі соціальної роботи, необхідно враховувати особливості даної професійної діяльності. Звернення до цього питання неминуче примушує нас вступити в певну полеміку з висловленими в літературі позиціями. Всі дослідники в першу чергу прагнуть виділити атрибути професіоналізму[2]. До них традиційно відносять знання, формують необхідну компетентність, навички та вміння, професійні етичні стандарти, наявність професійних асоціацій. Але, як показує європейська історія соціальної роботи, наряду з технічними навичками, що дозволяють навчитися складного за своєю природою процесу надання допомоги, навчання соціальній роботі передбачає освоєння цінностей, які є базовими орієнтирами для освіти в цій області.
Саме цей аспект не беруть під увагу представники іншої точки зору, висловлюваної у вітчизняній літературі також досить часто. Визначаючи статус соціальної роботи, ряд авторів відзначають, що вона являє собою практику, науку і навчальну дисципліну[3]. При цьому з їх поля зору вислизає, що соціальна робота включає в себе певну ідеологію як теоретично оформлену систему стратегічних цілей і цінностей даної діяльності і осмислення способів їх реалізації.
У той же час у вітчизняній літературі присутні уявлення, що зв'язують ціннісний аспект соціальної роботи з її ефективністю[4], що співзвучно визначення соціальної роботи, прийнятому Міжнародною федерацією соціальних працівників[5]. У ньому говориться, зокрема, що принципи дотримання прав людини і соціальної справедливості є фундаментальними для соціальної роботи. Таким чином, соціальна робота виступає як взаємопов'язана система практики, теорії і цінностей.
Нарешті, загальноприйнятим стало твердження, що соціальна робота - це своєрідний механізм реалізації соціальної політики[6]. Безумовно, практика соціальної роботи завжди пов'язана з державою та державною соціальною політикою, що має різні традиції в різних країнах. Вона перебуває під впливом ідеології, формує концепцію соціальної політики тієї чи іншої країни. Але соціальна робота виражає не лише домінуючу ідеологію соціальної політики, але й неофіційні ідеології, які завжди мають місце в глибоко диференційованому суспільстві, і, що має принципове значення для теми нашого аналізу, передаються в процесі навчання. Багато в чому завдяки цьому формується професійна незалежність соціальних працівників. Остання обставина обумовлена тим, що за родом своєї діяльності соціальні працівники нерідко змушені захищати своїх підопічних всупереч існуючій офіційній системі і діяти виходячи з інтересів конкретних людей, яким вони служать, маневруючи між ними та вимогами державних структур. І саме від них може виходити найгостріша критика на адресу державної соціальної політики. У зв'язку з цим доречно підкреслити, що істотна відмінність професійної соціальної роботи від роботи службовців у сфері соціального забезпечення полягає в принципово різних ціннісних установках, що визначають професійний підхід до людини, яка потребує допомоги. «Ідея державної системи соціального забезпечення базується найчастіше лише на визнання прав кожного громадянина (або людини) на мінімум благ і в цьому сенсі є універсалістської. Фокус же реальної діяльності соціальних працівників - у визнанні різноманіття індивідуальних потреб», - зазначає у своєму дослідженні Т. Шанін[7].
Професійна система цінностей, що дає змогу соціальним працівникам залишатися певною мірою незалежними і володіти необхідними критичними навичками, розвивається, як правило, під впливом основних ідеологічних доктрин і традицій, в контексті яких відбувається розвиток національної системи підготовки соціальних працівників. Слід враховувати, що вони схильні взаимовлиянию і взаємопроникнення, тому складно вловити «дух» тієї чи іншої ідеології в їх професійній ціннісній системі. Так, наприклад, європейська система підготовки соціальних працівників складалася в контексті чотирьох основних ідеологічних доктрин християнства, філантропії, фемінізму і соціалізму.
Майже у всіх країнах Європи церква безпосередньо впливала на становлення та розвиток системи підготовки соціальних працівників. У Німеччині всі школи соціальної роботи були відкриті під церковним патронажем в роки Першої світової війни або відразу після неї, і сьогодні вплив церкви залишається значним. Така життєздатність визначається тим, що школи соціальної роботи, створені церквою, готують соціальних працівників та для світських установ. Всі шістнадцять релігійних шкіл соціальної роботи в Німеччині, що належать до різних конфесій, дають визнані державою кваліфікаційні ступені соціальної роботи/соціальної педагогіки. Активну участь церкви в більшості ранніх форм соціальної роботи було своєрідною реакцією на секуляризацію суспільного життя, поява соціальної роботи історично збіглося з цим процесом. У той період церква була змушена конкурувати з новими ідеологічними поглядами, зокрема з соціалістичними, і завойовувати прихильників реальними справами, а не тільки проповідями. Змінювалось і уявлення про природу духовності. Соціальна робота поряд з іншими видами діяльності починає розглядатися як форма, в якій віра знаходить свою істинність. Під егідою церкви створюються лікарні, школи, дитячі будинки та інші соціальні служби. Діяльність у сфері догляду вимагала спеціальної підготовки (лікарняний, медсестринський, интернатный догляд), а дотримання певних етичних стандартів наближало її до професійної підготовки.