Соціальний клас

Соціальні класи

Класи - «...великі групи людей, що розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, по їх відношенню (здебільшого закріпленому й оформленому у законах) до засобів виробництва, по їхній ролі в громадській організації праці, а, отже, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, якою вони володіють. Класи, це такі групи людей, з яких одна може собі привласнювати працю інший, завдяки відмінності їх місця у визначеному укладі суспільного господарства» (Ленін в. І., Повне зібрання творів, 5 видання, т. 39, с. 15). Розподіл на антагоністичні (непримиренно борються між собою) соціальні класи вперше найбільш повно і розгорнуто описав Карл Маркс.

Філософія марксизму рушійною силою історії вважає «матеріальне виробництво» («базис»), що дозволило його сподвижникові Фрідріху Енгельсу заявити, що саме «праця створила людину».

Марксизм заперечує значущість «духу» (взагалі першість людської свідомості) в явищах, пов'язаних з історичним поступом цивілізації (див. «Історичний матеріалізм»), так і важливе для людини значення релігії, зводячи її роль до «опіуму для народу», що пом'якшує страждання пригнобленого класу.

Суспільні формації з філософії марксизму мають властивість антагонізму в залежності від відношень людей до засобів виробництва. Відповідно до марксизму рабовласницьке, феодальне і капіталістичне суспільства розділені на декілька класів, включаючи два антогонистических класи (експлуататорів та експлуатованих): спочатку це були рабовласники і раби; після - феодали і селяни; нарешті, в сучасному суспільстві, це буржуазія і пролетаріат. Третім клас - це, як правило, ремісники, дрібні торговці, вільні селяни, тобто ті, хто має власні засоби виробництва, працює виключно на себе, але при цьому не використовує іншу робочу силу, за винятком своєї.

Однак класи залишаються ще і в соціалістичному суспільстві, ликвидировавшем експлуатацію. Повне знищення класового поділу суспільства можливо тільки на дуже високому щаблі розвитку продуктивних сил і виробничих відносин: воно вимагає не лише скасування приватної власності на засоби виробництва, але і подолання старих форм суспільного поділу праці, істотних відмінностей між містом і селом, між розумовою і фізичною працею. Відносини між класами соціалістичного суспільства засновані на спільній праці та співробітництво, а не на експлуатації і взаємній боротьбі. При соціалізмі суспільство не ділиться більше на такі групи людей, з яких одна може, внаслідок займаного нею місця в системі суспільного господарства, привласнювати працю інший. У цьому сенсі корінні основи класового розподілу суспільства вже усунені. Тим не менш і до класів соціалістичного суспільства застосовні найважливіші ознаки, зазначені в ленінському визначенні. Це класи, об'єднані соціалістичною системою господарства, однотипної громадської вартістю на засоби виробництва, спільною працею, але в той же час ще розрізняються в рамках зазначеної спільності по своєму відношенню до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці, форм розподілу суспільного доходу.

Наукова теорія класів вироблена в результаті тривалого розвитку громадської думки. Про те, що суспільство ділиться на знатних і незнатних, багатих і бідних і т. д., було відомо здавна. Але ці відмінності пояснювалися волею бога, долею, природою людей та іншими подібними причинами. Перші кроки до пояснення економічних засад поділу суспільства на класи зробили французькі і англійські економісти кінця XVIII - початку XIX ст. (частково Ф. Кене і головним чином А. Сміт і Д. Рікардо). Однак, пояснюючи існування класів відмінністю джерел доходу, Сміт і Рікардо не змогли з'ясувати найбільш глибокі причини класового поділу суспільства, які кореняться не в способі розподілу, а у способі виробництва. Притому Сміт і особливо Рікардо розглядали поділ суспільства на класи не історично; вони вважали капіталістичні відносини природними і вічними.

Історичний розвиток боротьби класів в епоху буржуазних революцій отримало відображення в працях французьких істориків 1-ї половини XIX ст. - О. Тьєррі, Ф. Мінье, Ф. Гізо та ін., які розглядали ці революції як прояв боротьби третього стану (головним чином буржуазії проти феодалів. Ключ до розуміння політичної історії вони шукали у майнових відносинах людей, в умовах існування різних класів. Однак і французькі історики не зуміли розкрити справжню основу класового поділу суспільства. Походження класів вони пояснювали завоювання, підкорення одних народів іншими; визнаючи «законної» лише класову боротьбу буржуазії проти феодалів, вони засуджували класову боротьбу пролетаріату проти буржуазії.

На відміну від буржуазних економістів та істориків, утопічні соціалісти (див. Утопічний соціалізм) засуджували експлуатацію людини людиною і закликали до її знищення. Деякі з них (наприклад, А. Сен-Сімон) близько підійшли до розуміння історичного процесу як боротьби К. Та здійснення соціалізму мислилося більшістю утопічних соціалістів як результат встановлення гармонії між К. Серйозний крок вперед у розвитку теорії класів зробили російські соціалісти і революційні демократи, особливо Н. Р. Чернишевський і М. А. Добролюбов. Від творів Чернишевського, говорив в. І. Ленін, «... віє духом класової боротьби» (там же, т. 25, с. 94). «По вигодам, все європейське товариство, - писав Чернишевський, - розділене на дві половини: одна живе чужою працею, інша - своїм власним; перша благоденствує, друга терпить нужду... Це поділ суспільства, що ґрунтується на матеріальних інтересах, відображається і в політичній діяльності» (Полн. собр. соч., т. 6, 1949, с. 337). Покладаючи свої надії на революційну боротьбу трудящих, на перемогу селянської революції, російські революційні демократи ще не могли, в силу незрілості капіталістичних відносин в Росії, дати строго наукове визначення класів і зрозуміти історичну роль пролетаріату.

Відкриття всесвітньо-історичної ролі пролетаріату К. належить Марксу та Ф. Енгельсу, які завдяки матеріалістичному розумінню історії виробили наукову теорію класів. Найважливіші положення цієї теорії сформульовані К. Марксом у листі В. Вейдемейеру 5 березня 1852 р.: «Те, що я зробив нового, складалося в доказі наступного:

1) Що існування класів пов'язане лише з певними фазами розвитку виробництва;

2) Що класова боротьба необхідно веде до диктатури пролетаріату;

3) Що ця диктатура сама складає лише перехід до знищення всяких класів і до суспільства без класів» (Маркс К. і Енгельс Ф., Соч., 2 изд., т. 28, с. 427).

Зв'язавши існування класів з певними історичними фазами розвитку виробництва, тобто з певними засобами виробництва, марксизм розкрив матеріальні основи класового розподілу суспільства й найглибші джерела антагонізму класів. Марксизм довів, що поділ на класи притаманне не всім фазам розвитку суспільства і являє собою історично виникло, а, отже, і історично минуще явище.

Історія виникнення

У всіх народів класове суспільство виникло в процесі розкладання первіснообщинного ладу, але в різний час (в кінці 4-го - початку 3-го тисячоліття до н.е. в долинах річок Нілу, Євфрату і Тигра, в 3-2-му тисячолітті до н. е. в Індії, Китаї, в 1-му тисячолітті до н. е. в Греції, а потім у Римі). Виникнення К. стає можливим лише тоді, коли підвищення продуктивності праці призводить до появи додаткового продукту, а загальна власність на засоби виробництва змінюється приватною власністю. З появою приватної власності стає неминучим майнова нерівність всередині громади: окремі роди і родини багатіють, інші зубожіють і виявляються в економічній залежності від перших. Старійшини, воєначальники, жреці та інші особи, створюючі родову знати, використовуючи своє становище, збагачуються за рахунок громади. Відносини панування і підпорядкування виникли, як показав Ф. Енгельс у роботі «Анти-Дюрінг», двома шляхами:

1) Шляхом виділення експлуататорської верхівки всередині громади;

2) Шляхом перетворення в рабів військовополонених, захоплених при зіткненні між громадами.

Обидва шляхи переплітаються. Розвиток виробництва, зростання торгівлі, збільшення населення руйнують колишнє єдність роду і племені. Завдяки розподілу праці виростають міста - центри ремесла і торгівлі. На руїнах старого родового ладу виникає класове суспільство, характерною рисою якого є антагонізм між класами експлуататорів і експлуатованих. Панівні класи будучи власниками всіх або принаймні найважливіших засобів виробництва, одержують можливість привласнювати працю пригноблених класів, повністю або частково позбавлених засобів виробництва. У всіх класово антагоністичних суспільствах панівні класи, які складають меншість населення, зосереджують у своїх руках управління виробництвом, завідування державними справами, перетворюють розумова праця свою монополію, тоді як величезна більшість населення, що належить до пригнобленим класів, приречене на важку фізичну працю.

Рабство, кріпацтво, найману працю утворюють три змінюють один одного способу експлуатації, характеризують три ступені класово-антагоністичного суспільства. При перших двох способах класової експлуатації безпосередній виробник (раб, кріпосний) був юридично безправною або неполноправным, особисто залежним від власника засобів виробництва. У цих суспільствах «... розходження класів фіксувалася і в становому поділі населення, супроводилося встановленням особливого юридичного місця в державі для кожного класу... Поділ суспільства на класи загально і рабського, феодального, буржуазного суспільств, але в перших двох існували класи-стани, а в останньому класи бессословные» (Ленін в. І., Полн. собр. соч., 5 изд., т. 6, с. 311, прим.).

Відмінність соціальних класів

При аналізі класової структури суспільства марксизм розрізняє класи основні і неосновні, а також враховує наявність різних груп, шарів всередині класів і проміжних прошарків між класами. Основними класами називаються такі класи, існування яких безпосередньо випливає з панівного в даній суспільно-економічній формації способу виробництва. Але поряд з пануючим способом виробництва в класових формаціях можуть зберігатися і залишки колишніх способів виробництва або виникати паростки нових способів виробництва або виникати паростки нових засобів виробництва у вигляді особливих укладів господарства. З цим пов'язане існування неосновних, перехідних класів. В тих капіталістичних країнах, де збереглися значні пережитки феодалізму, існують як неосновних класів поміщики, все більш зростаються з буржуазією. У більшості капіталістичних країн є численні шари дрібної буржуазії (ремісники, дрібні селяни), які по мірі розвитку капіталізму диференціюються. Піддаючи жорстокої експлуатації не тільки пролетарів, але і велику частину селян, капіталізм створює умови, які роблять можливим залучення на бік пролетаріату трудящого селянства, його експлуатованого більшості. Всередині класів зазвичай є різні верстви, групи, інтереси яких частково збігаються. Так, наприклад, в античному суспільстві мала місце боротьба між рабовласницькою аристократією і демократією, в якій відбивалися протиріччя інтересів різних верств рабовласників. У капіталістичному суспільстві також існують протиріччя між інтересами різних верств буржуазії (наприклад, монополістичної та немонополистической буржуазії).