Гуманістичний підхід як материнська модель любові

При гуманістичному підході від психотерапевта вимагається безумовне прийняття клієнта, що виражається, зокрема, в эмпатическом слуханні та емоційної підтримки. Ніякого тиску, ніяких приписів - тільки тепло і розуміння. Якщо скористатися поширеним у сучасній психології поданням про відмінність моделей батьківській і материнській любові, то очевидно, що в даному випадку ми маємо скоріше модель материнської любові.

«Я люблю тебе будь-кого!» - каже мати, і дитина розуміє, що його люблять. «Ти будеш моїм сином, якщо...» - висуває вимоги батько, і дитина розуміє, що сином не народжуються, сином - стають...

Без материнського, безумовно приймаючого відносини дитина виростає холодним і твердим, без батьківського вимогливого ставлення дитина погано вміє напружувати себе й долати труднощі, не знає, що таке дисципліна і не вміє досягати мети. Дивись Батьківська модель любові

Природно, гармонійне виховання дитини передбачає взаємодоповнення цих двох підходів. Але те, що вже усвідомлено у справі виховання дітей у практиці роботи з дорослими людьми залишилося хворий проблемою. Можна стверджувати, що принаймні в психології ситуація, в якій пробивав свій підхід Карл Роджерс, перекинулася з точністю до навпаки: тепер вже гуманістичний підхід диктує свої норми, як єдино правильні, а все, що прямо не відповідає, відкидається.

В результаті насилу пробиває собі дорогу провокативна психотерапія Франка Фареллі, з підозрою зустрічається бадьора і вимоглива Синтон-програма.

Думається, що минув час конфронтації між цими двома полюсами, настав час синтезувати найкраще з цих двох підходів, якщо хочете - створити в психології гармонійний союз чоловічого і жіночого начала. Дивись Чоловіче і жіноче