Левіна, Троянда Євгенівна

У патогенезі порушень мовних засобів нею виділені аномалії гностичних, сенсорних і артикуляційних механізмів, що вимагають, в першу чергу, застосування навчального впливу. Відхилення мовного поведінки пов'язані з особливостями афективно-вольової сфери, нормалізація яких досягається, переважно, у процесі корекційно-виховної роботи. При цьому враховувалося, що кожна з названих груп може мати більш приватні ділення: перша група - відповідно конкретним властивостями артикуляційних аномалій, друга - за різних рівнів розвитку усного мовлення, станом читання і письма.

Таке розмежування мало деяку схожість з фундаментальною відмінністю між компетенції (competence - знанням своєї мови - слухати) і вживання (performance - використанням мови в конкретних ситуаціях), сформульованими відомим лінгвістом Н. Хомским в 60-70 роках. Р. Е. Левіної вдалося в ряді публікацій показати, що порушення мовного поведінки об'єднують різноманітні форми відхилень афективно-вольової сфери. В одних випадках на перший план виступає знижена мотивація мовленнєвої діяльності, в інших - порушення регуляторних процесів, загострена реактивність, пов'язана з комунікативними труднощами і стресовими ситуаціями, як, наприклад, при заїканні. Нею виділено також випадки, коли регуляторні або мотиваційні відхилення супроводжують недорозвитку мовних засобів, а іноді і обумовлюють його. Стану подібного роду, на думку Н. Е. Левіної, доцільно виділити в особливу групу, яка потребує педагогічних умов, що синтезують навчальний та корекційно-виховний аспекти.

Відповідно даним положенням була здійснена перебудова методів виявлення мовних порушень з уточненням істотних ознак їх розмежування в педагогічних цілях.

По-новому, з позиції психолога і педагога-дефектолога, Н. Е Левіна підійшла до проблеми заїкання. Справедливо вважаючи, що випадки заїкання, які виникають внаслідок моментального стресу, за поширеністю займають скромне місце, вона зосередила свою увагу на іншому джерелі цього розладу. Таким є форсування мовленнєвої активності дитини вимогливим найближчим оточенням, в першу чергу батьками. У цих випадках заїкуватість виникає як наслідок нерівномірного, дисгармонического мовленнєвого розвитку за необхідності задовольнити багатьом різноспрямованим вимогам. Його появі сприяють також певні риси характеру дитини, такі, як підвищена схильність до коливань при прийнятті рішення, хвороблива самокритичність, постійна боязнь зробити невірний крок і ін. На її думку, заїкання відображає дисфункцію процесів «афект - мова», що порушує регуляцію актів мовної поведінки

Засновані на цих міркуваннях методичні рекомендації були спрямовані, з одного боку, на усунення стресора, а з іншого - на поступове підвищення впевненості дитини у правильності своїх дій, особливо мовленнєвих актів. Якщо перша відноситься до нормалізації соціального середовища, то друге - до зняття стресів, що генеруються самим суб'єктом при тривожної оцінки власного мовної поведінки.

Значна частина дисертаційних робіт з проблем загального недорозвитку мовлення, виконаних під керівництвом Рози Євгенівни, була здійснена на матеріалі різних мовних систем. Сформульована нею в застосуванні до патології мови концепція фонологического дефіциту незмінно виявлялася продуктивною, як з точки зору діагностики аномалії усній і письмовій промови, так і в коррекционном плані, справляючи великий вплив на практику в іншомовних країнах.

Відмінною рисою досліджень Троянди Євгенівни було поєднання теоретичної глибини і новизни із практичною спрямованістю і оперативним впровадженням в організацію і зміст діяльності розвивається у 70-ті роки системи шкільних і дошкільних установ. Відомо, що перші школи для дітей з тяжкими порушеннями мовлення комплектувалися при її особистій участі.

Багато сил було віддано підготовці наукових кадрів. 39 її аспірантів успішно працюють в Росії, близькому і далекому зарубіжжі, продовжуючи і розвиваючи створене нею науковий напрям.

Не можна не згадати користувалися великою популярністю психолого-педагогічні розбори (нині консиліуми) дітей з різними варіантами мовного недорозвинення, якими керувала Троянда Євгенівна, завжди ставлячи високу вимогливість до їх підготовки, ретельного відбору фактичного матеріалу, строгої аргументації та обґрунтованості психолого-педагогічного висновку, проявляючи при цьому одночасно дивовижну чуйність і такт до дитині і батькам.

Відзначаючи ювілейну дату - сторіччя з дня народження видатного вченого в галузі логопедії та психології, хочеться ще раз підкреслити, що доктор педагогічних наук (з психології), професор Троянда Євгенівна Левіна залишила велику наукову спадщину, ще далеко не повністю реалізоване в методичних розробках і рекомендаціях, створила наукову школу, довела свою життєздатність в працях цілого покоління її послідовників, передавальних фундаментальні наукові ідеї молодим фахівцям і студентам, які займаються проблемами патології дитячого мовлення. Продуктивність і перспективність розроблених нею напрямків розвитку логопедичної науки багато в чому визначила методологію науково-дослідної діяльності та сучасні досягнення в області організації диференційованої логопедичної допомоги дітям з відхиленнями у мовленнєвому розвитку.