Коли повторюються кошмарні сни

Джерело: Захаров А. В. "Денні і нічні страхи у дітей". - СПб.: Видавництво "Союз", 2004.

Кошмарні сни (КС) можуть дублюватися, повторюватися, набувати інший раз нав'язливий характер. У дітей це не розтягнуто на багато років, як у дорослих; за кілька тижнів, а то і місяців дитина може перебувати в незрозумілому для дорослих напрузі перед сном. Чого тільки не вигадує, щоб вчасно лягти спати, додаткові заходи безпеки приймає - ближче до батьків, світло після засипання повинен горіти, двері краще всього полуоткрыть, так, на всякий випадок. Та й сам сон стає неспокійним - говорить незрозуміло що, скрикує, з ліжка може звалитися, бігає в туалет або до батьків, іноді може навіть обмочитися...

Заспокійливі розмови перед сном не завжди допомагають. Телевізор категорично протипоказаний, як і сварки батьків, від яких ще більше виникає внутрішнє напруження та занепокоєння. Якщо дитина збуджена, відчуває тривогу перед сном, сумує, журиться, то КС слідують всі частіше і частіше, з лякаючою неминучістю, як мана.

Найнеприємніше полягає в очікуванні КР, коли все важче укласти дітей вчасно спати, нервують і батьки; тут вже недалеко і до нервових зривів, покарань; загроз вистачає, але нічого кардинального, позитивного не відбувається.

Розплата вранці - млявість, примхливість, відчуття "розбитості", безпричинні впертість і негативізм днем. Все більше стає сварок, подразнень у відносинах з дітьми. У них вже немає спокою, нормального самопочуття, бадьорості духу та впевненості у собі. Ввечері все повторюється з наростаючими емоційними втратами і напругою. І так з дня в день, з ночі в ніч.

Коли ж частіше сняться повторні КС? Безсумнівна генетична підгрунтя цього явища. Якщо один з батьків відчував подібне в дитинстві, то ймовірність повторюваних КС у дітей буде більш вагомою. Якщо обоє батьків схильні до рясним снів взагалі, КС зокрема, і тим більше до їх повторам, то не треба чекати зайвий раз винятки з цього правила. Необхідні і вразливість, розвинена довготривала або емоційна пам'ять і, як вже зазначалося, деяка невпевненість у собі, нехай у вигляді зайвої залежності від батьків, не кажучи вже про підвищений рівень неспокою та страхів.

Велика частота КС відносно частіше спостерігається у дітей, які перенесли психологічну травму, емоційний шок, потрясіння, слід від яких проявляється не стільки повітря, скільки вночі.

Кошмарні сни можна розрізняти як частих повторів, однотипних за змістом або нав'язливих КС.

Часті повтори КС продемонструємо у дівчинки 5 років (як і в інших наведених випадках, опитування проводився протягом двох тижнів): "Динозавр наш будинок зламав", "Заблукала в лісі", "Дракон", "Кощій", "Вовк за мною гнався". Вже з цього мінімуму КС можна припустити, як нелегко живеться дівчинці в сім'ї.

Що ж тоді говорити про інших КС, скажімо, у хлопчика 5 років: "Застрягла машина", "Розбилося вікно", "В будинку вилетіли всі вікна", "вікна впав", "Вовк бігав за мною", "Колеса здулися", "Роботи", "машина Застрягла у багнюці", "У вікно камінь кинули", "Шибки дзвеніли". Що-небудь неприємне майже постійно відбувається уві сні, і вікно не захищає, а дзвенить, валиться, і уникнути небезпеки не можна ні в стінах дому, ні поза ним. Приреченість, безвихідь видно і з трагічного фіналу: "З вікна впав".

Не зовсім вже погано було раніше у нього в сім'ї, а відносини між батьками ставали все більш напруженими, і, дійсно, через 3 місяці після цих снів батьки розійшлися, хлопчика віддали бабусі. Так він випав з родини, будинку, втратив почуття власної цінності, а заодно і сенсу життя.

Додамо, що був він правополушарным, художньо обдарованим, вразливим, з розвиненою уявою. Ось і привиділися йому вночі всякі нещастя. Немов був він парапсихологом або екстрасенсом. Так і є, саме у 5 років діти виявляють екстрасенсорні можливості, які в більшості випадків "кануть в Лету" в 6 років. Чому так - пояснень немає. Висловимо гіпотезу.

В 5 років активізується вікова активність лівої півкулі. Якщо до 5 років правополушарность більшою або меншою мірою властива всім дітям з 6 років левополушарность і правополушарность починають диференціюватися більш виразно.

Лівопівкульним "щосили" читають, вважають, кажуть дорослими фразами, видно вже їх раціоналізм, схильність мислити абстрактно, теоретично. Правопівсферні більше діють, грають, виявляють творчі, художні здібності. Ранній інтелектуальний навчання - для них непосильне навантаження, хоча вони і можуть вражати дорослих своїми евристичними здібностями.

І те, що з 5 років у правополушарных (на відміну від змішаних правополушарно-левополушарных) дітей активність лівої півкулі не тільки не збільшується, а все більше і більше зменшується з подальшим віком, як раз призводить до компенсаторному наростання активності правої півкулі з його підсвідомим, інтуїтивним сприйняттям. "Спалах" його активності і дозволяє "бачити наскрізь" - безпомилково визначати кольору в конверті або передбачити подальший розвиток подій у сім'ї.

А тепер задумаємося, пригадаємо, поспостерігаємо як діти починають ні з того ні з сього боятися, сумувати або погано їсти. Не сприйняли вони раніше нас реальну загрозу для свого буття, а значить і для існування сім'ї, і не слід нам вчасно прислухатися до їх внутрішнього голосу, якщо тільки ми любимо дітей і хочемо зберегти сім'ю, як найсвятіше в нашому житті.

До часто повторюваних, однотипних за змістом снів, відноситься і КС хлопчика 5 років: "Маленький чоловічок з колбочки не міг вийти", "Машина врізалася", "Баба Яга і Змій Горинич билися", "Бармалей", "Один вдома", "За мною ганявся привид". Перший сон відтворює його дуже нелегка, після трьох стимуляцій і інших родопомічних заходів поява на світ. Часто залишається один вдома, коли батьки зникають без будь-якого пояснення, невідомо куди. Тут-то в уяві і з'являються чудовиська, сваряться, як і батьки, між собою.

В іншого хлопчика 5 років, також правополушарного і з кількістю страхів, що перевищують вікову норму, сни ще гірше: "Баба Яга з'їла чоловічка", "Вовк хотів з'їсти", "Баба Яга", "Вовк", "зла Собака". З'їсти, загризти, знищити - все це відображає постійні погрози з боку не замислюються про свою поведінку дорослих у сім'ї.

Що хорошого бачить в життя ще один хлопчик 5 років, ми зрозуміємо з його однотипних у плані несподіванок і агресії снів: "Горіли проводу тролейбуса", "Скінчився бензин біля машини", "Машина врізалася", "Собака гналася", "Інопланетяни били", "Інопланетяни стріляли в скелет", "Машина сміття збирала і мене забрати хотіла". Його постійно карають, лають, ні в що не ставлять в сім'ї часто нетверезі або байдужі, як інопланетяни, до його потреб, турбот, інтересів батьки.

Доброти непогано б зайняти і батькам дівчинки 4 років, якій безперервно сниться: "Баба Яга зла", "Кощій ледь не убив", "Кощій хотів з'їсти кошеня", "Баба Яга з'їв", "Зла лялька", "Зла тітка", "Страшна кофта", "Злий птах". І все це в 4 роки - коли так велика потреба в любові батьків, тут же - суцільна злість, ненависть, так і життя один раз дівчинка ледь не втратила, серйозно захворівши. В родині всі розмовляють на підвищених тонах, дратуються, ображають один одного. Які вже там любов, розуміння, елементарна порядність і доброта.

Нав'язливі КС частіше переслідують дітей після 10 років - згадаймо хоча б леденять душу падіння у колодязь, прірву з верхнього поверху. Жах ще довго живе в підсвідомої частини психіки, наростаючи з кожним наступним аналогічним сновидінням. І чим більше дитина думає про пережите у сні кошмарі, чекає його, тим частіше, за контрастом, той його відвідує. Спрацьовує встановлена в неврозологии (вчення про неврозах) закономірність - нав'язливі думки, страхи, руху харчуються (підживлюються) контрастним до себе ставленням.

Наприклад, чим більше людина думає про хороших людей або вчинках погано, або навпаки, тим більше це фіксується як домінанта нав'язливості. Так само і щодо нав'язливих КС - чим більше про них думається з надією на їх зникнення, тобто розвивається позитивна установка, тим з більшою силою і драматизмом вони з'являються, оживають вночі. Відноситься це і до нав'язливих рухів-ритуалам: чим більше хочеться припинити включати і вимикати певну кількість разів вмикач перед сном - тим більше тягне зробити це.

Тому ми, як і багато інші лікарі, не рекомендуємо подібним чином боротися з нав'язливими тиками, стереотипно повторюються посмикуванням м'язів повік, обличчя, тулуба. Між тим і зараз у неписьменних цілителів можна отримати "ділову" рада: встаньте перед дзеркалом і стримуйте зовнішнє вираження нервових тиків. Стримати-то, дійсно, вдається, тільки потім усе поновлюється з більшою силою.

Контрастність - не єдина умова появи КС. У фізіології вищої нервової діяльності давно описано фазові стану функціональної активності головного мозку: вирівнююча, парадоксальна і ультрапарадоксальная фази. Вони добре видно при засипанні і близькому до нього настанні гіпнотичного стану.

У зрівняльної фазі всі зовнішні шуми як би врівноважуються, зменшуються у своїй інтенсивності. У парадоксальній фазі починає сприйматися навіть сильніше, ніж зазвичай: деякі звуки, голоси, як би выхватываемые із загальної гами зовнішніх подразників і шумів. Тут і думка може вразити нашу уяву, якої у звичайному житті ми не надаємо значення, і уявлення про небезпеку, нехай і нереальною в даний момент, але очікуваної уві сні. У ультрапарадоксальной фазі все відбувається навпаки - кисле, гірке стає солодким, негідник перетворюється в героя, зло торжествує, стає синонімом добра, а останнім робиться забобоном, нестачею або просто зайвим, непотрібним, віджилим.

Фізіологи про це не говорили, але ми глибоко переконані у хронічному, постійному, перманентом наявність таких фаз у деяких людей, будь то в деяких видах діяльності, взаємодії людей, або в політиці. Елементарні приклади - упертість і негативізм. У патологічному або хворобливий упертості, на відміну від психологічно вмотивованого, явно простежується парадоксальна фаза. Батьки зазвичай кажуть в такому випадку: доводиться все більше підвищувати голос, кричати, карати з нульовим або протилежним результатом.

Негативізм - коли замість "стій" дитина йде, замість наказу сідати встає, тобто не припиняє засуджуване, забороняються, а прагне в що б те не стало його здійснити. І далеко не завжди це свідчить про "поганому" або "шкідливому" характері дитини. Зазвичай таку модель "шкідливості" батьки дарують самі, ліниво або люто перелаюючись, постійно звинувачуючи один одного, а заодно і дітей помилки, недоліки, вади, помилки, упередженості.

Реагувати на такі шкідливості нормальний мозок, нехай і дитини, яка тривалий час без шкоди для себе не може. Тому-то і спрацьовує захисна рефлекторна реакція, коли спочатку чути і викликають відповідь тільки сильні загрози батьків (підкріплювані покаранням, позбавленням задоволення потреб у значущих сферах). Потім вирівнююча фаза переходить в парадоксальну. Тоді виникає хворобливе впертість - дитина "не чує", продовжує вести себе як ні в чому не бувало або "копається", спить на ходу замість активних дій. Ультрапарадоксальная фаза свідчить про порушення нервової активності - появу зворотних, або дзеркальних, негативно сфокусованих відбиттів, коли робити погано вважається добре і навпаки, як і замість згоди віддавати перевагу конфронтацію конфлікт і ворожість.

Так і уві сні: замість позитивних персонажів, героїв з'являються негативні, противні, страшні образи, які без докорів сумління вершать свою чорну справу. Недарма фазу сновидінь в нічному сні називають парадоксальним сном, коли найменші подразники викликають неадекватно сильні реакції, превращаемые, на наш погляд, в КС в ультрапарадоксальную фазу. Приклад: далеко не завжди батьки так погані, але саме в КС вони постають як закінчені образи... мало не сказав негідників, але поправимся - чудовиськ кшталт Баби Яги і Кощія.

Зауважимо, коли дітям зовсім погано і це триває не день і не місяць, скажімо, батьки давно їх кинули, без кінця жорстокі, то емоційна сфера в таких нещасних буде настільки пошкоджена, що не зможе навіть продукувати сновидіння, позитивних не може бути в природі, а негативні хіба що як сполохи настільки часто перенесені страждання, що залишають байдужими.

Будь-яке нещастя може підвищувати чутливість, але якщо воно слідує одне за іншим, то почуття притупятся настільки, що зникне відгук на інші страждання, в тому числі на оточуючих людей. Більш того, замість страху негативних, казкових персонажів з'являється ототожнення з ними уві сні, де простір для сили, агресії і зла. Це вже один із симптомів, притому самих ранніх, несприятливого психічного переродження в агресивно-деструктивну або психопатическую особистість.

Наші міркування про нав'язливих думках і страхи взагалі і КС зокрема необхідно підкріпити тривожно-недовірливими рисами характеру дітей. Передумова їх явно генетична, так і відповідний приклад показують самі батьки.

При тривожності дітей зростає непереносимість, а то й страх відновлення КС, притягиваемых за контрастом. При помисливості небезпека перебільшується, очікується там, де її не може бути. У поєднанні з розвиненою уявою, здатністю до фантазій тривожність і недовірливість є живильним психічної грунтом для КС.

Чому, власне, повторюються одні і ті ж сни? Для цього потрібно мати розвинену довготривалу або емоційну пам'ять, щоб "дбайливо" зберігати сліди минулого травмуючого досвіду, нехай і перероблені уявою. Негнучкість мислення теж очевидна - можна було б вдень, до появи КС, виробити більш адекватне ставлення до лежачим в їх основі травмуючим подій. Але якраз цього і не дано, і не тільки за віком, а саме із-за недостатньої гнучкості або пластичності нервових процесів у термінології фізіологів.

В результаті властиві віку афекти, образи застигають, перетворюються на крижані, монументальні конструкції, освіти, як остов домінанти страху. Сам же страх викликає вогнище збудження в правій півкулі, відгороджений у вигляді компенсаторного гальмування від розумової, аналітичної та критичної активності лівої півкулі. В результаті КС діти ще більше бояться, замість того щоб раціонально підійти до їх змісту, пошуку альтернатив і переключитися на інші, більш змістовні життєві цілі. І дорослому тут потрібна допомога фахівця, що ж тоді казати про дітей.

Звичайно, якщо вдень під впливом випадкових або психологічно спрямованих заходів зникають травмуючі обставини життя дитини або він сам навчається досвідченим педагогом, психологом, лікарем по-іншому дивитися на свої сни, тим легше нейтралізувати їх травмуючу звучання розробленої нами психотерапевтичної методикою подолання страхів. Тоді КС "обесточатся" самі собою - втратять свій негативний вплив на психіку дитини або повністю припинять своє існування.

Розповімо про нав'язливих КС у хлопчика всього трьох років. Ввечері ніяк не може спокійно заснути, вночі перевертається, часом скидає ковдру, вранці сам не свій, вередує, плаче трохи і мати перестав відпускати на роботу. Якийсь ранковий невроз. У дитячому саду поступово відтає, але чим ближче до вечора, тим більше порушується, турбується, панікує.

Мати в нього - жінка дуже талановита, без кінця навчається, сповнена честолюбних планів, по природі своєї левополушарная, раціонально-розумового плану. Як емансипована жінка зустрічалася з чоловіками, зупинилася на одному, вирішила народити без реєстрації шлюбу (що як пошесть виникло, до нещастя дітей), та біда трапилася - завмерла вагітність.

Через 6 місяців несподівано знову завагітніла, але вирішила залишити дитину, навіть якщо він і порушував її більш важливі життєві плани; правда, хотіла бачити тільки дівчинку, а про хлопчика і думати не бажала. І не випадково двічі без особливих причин була загроза викидня - позначалася таким чином виникла "тягар".

Розглянемо пильніше мати. Незважаючи на видатні інтелектуальні і ділові здібності, вона схильна до хвилювань, неспокою, сумнівів у правильності своїх дій. Як і її мати - бабуся, яка живе з ними, - любила загрожувати синові усілякими карами, що той поки і засвоїв як істину в останній інстанції. І хоча мати, як і бабуся, була вкрай нетерплячою і непослідовною у вимогах, часто дратувалася, злилася і фізично карала майбутнього чоловіка, він ніяк не міг вгамуватися будинку. Атмосфера там була несприятлива для розвитку дітей взагалі і нашого героя зокрема.

Між матір'ю і бабусею тривали що йдуть з дитинства напруги, недомовки, образи. Та сама бабуся колись розлучилася з чоловіком і всю свою неприборкану енергію звернула на дочку, яка, з її точки зору не може правильно виховувати дітей. Батька в сім'ї, як уже зазначалося, не було, після зачаття він просто став непотрібним, дружина відразу відкинула його, забула, стала ненавидіти.

Так як мати - жінка зовні приваблива (а це більш ніж часто зустрічається при неврозах у дітей), можна здогадатися, що вона більш співчутливо відносилася до себе, ніж до сина. Її швидко знайшов більш молодий чоловік, хотів одразу наставити на шлях істини, перевиховати. Нічого з цього, крім конфліктів, не вийшло, і тепер обоє чекали наближення терміну розлучення. У такій життєвій драмі протікало "щасливе дитинство хлопчика".

Але якби тільки це. Матері в дитинстві здавалося (тобто уяви й підозріливості їй було не позичати з самого початку), що під ліжком живе чудовисько, тільки і норовящие вкусити. Її чоловік - вітчим - нехай і не батько, але хлопчик провів в його присутності понад двох років - теж в дитинстві був не з хороброго десятка і в 7-10 років боявся темряви перед сном і матеріалізуються з неї чудовиськ. Може бути, тому він і став міліціонером, наяву протиставленим подібним праобразом з життя людей.

Як тільки народився герой нашої розповіді, його відразу перевели в інфекційну лікарню без матері на цілий місяць, щоб уточнити, що з ним відбувається, чому такий стілець, чому часто кричить, а то й ніжками дригає. І невтямки було технократически орієнтованим лікарям, що вся справа була в нервовому розладі, придбаному внутрішньоутробно. Мати в той час нервувала, не хотіла дитини і при цьому боялася, що його більше ніколи не буде.

Занепокоєння матері, роздратування, невдоволення і пригнічений стан духу відбивалися на її гормональному стані, що передається плоду через кровоносну мережу. Напружений стан матері сприяло гіпертонусу м'язів, у тому числі м'язів матки, що і стало причиною загрози передчасного вигнання плоду. Поки розбиралися що до чого, мати і син були розділені цілий місяць. Подібна психічна депривація потім як раз і відгукнеться в КС. Поки ж вистачало і інших нещасть.

Незважаючи на нервово-соматичну ослабленість (а він хворів ларинготрахеитом, і лікарів було не злічити), мати постаралася якомога раніше віддати його в ясла - на другому році життя, а це дуже несприятливий вік для припинення емоційного контакту з матір'ю. Дитина ще занадто залежить від матері, не потребує ні в якому спілкуванні з однолітками, а якщо емоційно чутливий і прив'язаний до матері, то завжди відбудеться різної тривалості емоційний розлад. Так і сталося.

Пішли постійні сльози, крик, порушився сон, тобто посилилися і так були ознаки нервування. Його не можна було віддавати в ясла не тільки через нервування і підвищеної ранимости, але й з причини травмуючого досвіду розлучення з матір'ю в перший місяць життя. Є такі терміни в алергології: сенсибілізація (підвищення чутливості організму до дії будь-яких шкідливих факторів), які виникають на її тлі идиосинкразические реакції (набряк, кропив'янка, алергічний кашель, задуха). У якості останньої у хлопчика виникло афективний (реактивне) стан при повторній, більше травмувати розлуці з матір'ю.

Стали ми розмовляти з хлопчиком. Три роки йому, а все розуміє і відповідає: голова днем болить (від напруги), вранці живіт турбує. Вже потім ми здогадалися, що останнє було після вкрай неспокійного сну і наявності в ньому КС. В області пупка знаходиться проекція сонячного сплетіння - самого потужного, иннервизирующего внутрішні органи вегетативного освіти. Ми знаємо, як від хвилювань і напруги болить голова, б'ється серце, розбудовується діяльність шлунково-кишкового тракту. Для дітей останнє характерно як раз у вигляді нервових спазмів - болю в області живота. Тим більше вранці, коли потрібно йти в нелюбимий дитячий садок, їсти манну кашу і спати вдень, скільки належить, а заодно робити привітне обличчя далеко не всім привітним одноліткам.

На наші уточнюючі питання хлопчик пояснив, що вдома всі дорослі суворі, зауважень і заборон найбільше отримує від матері, вона частіше і турбується. Лає постійно бабуся, вона ж карає ремінцем, дідусь кричить і навіть одного разу захрип від цього. Як бачимо, кожен з дорослих має свою "спеціалізацію" у так званому вихованні. Додамо, що виник нізвідки дідусь не живе в родині, а з'являється в ній подібно до "летючого голландця". Тим не менш, він ближче, рідніше для хлопчика, ніж більш формально ведучий себе вітчим.

Стали з'ясовувати, яким страхам схильний хлопчик. Тут-то він і сказав, що більше всього боїться Змія Горинича, а вночі - того, що його заберуть. Хто саме, тепер не важко було здогадатися. У часи татаро-монгольського ярма так і відбувалося. І на стягах як раз красувався Змій Горинич, простіше - Дракон. Чоловіків вбивали (а батька хлопчика немає і в помині), жінок полонили, а з дітьми робили по-різному, в залежності від віку. В нашому випадку, швидше за все, він теж би не залишився в живих. Недарма після появи Змія Горинича в його колективному несвідомому, він став, що абсолютно не типово для віку, говорити з сумом, що мама і тато (вітчим) стануть старенькими (продовжимо: помруть, не буде їх). Зазвичай розуміння чи усвідомлення кінця життя приходить в 5 років, але ніяк не в 3 роки.

Інтелектуальні здібності в даному випадку безсумнівні. Але ще більше розвинене уяву, явно художнього плану. Недарма він, на відміну від левополушарной матері, повністю правополушарный. А правопівсферні мають природно розвиненою інтуїцією і емоційною пам'яттю навіть на давно сталися травмуючі події.

Як є роман і фільм "Віднесені вітром", так і ми могли б наше оповідання назвати "Знесене Драконом". Боїться хлопчик не тільки Дракона як символу зла, агресії і смерті, але головним чином того, що залишиться один, без матері, а то й зникне, не встигнувши як слід з'явитися на світло. В уявній грі в сім'ю він бере роль матері - все-таки найбільш близьку для нього дорослого, не бабусі, яка методично б'є ремінцем, не вічно кудись пропадає дідусі і тим більше вітчима, більш ніж суворого, з яким розлучається зараз мати.

Зміст нав'язливого КС і його мотивація (обумовленість) стали для нас зрозумілі. А як допомогти? Поговорили ми з матір'ю і вітчимом з метою запобігання розриву сімейних відносин. Розлучення був тимчасово відкладений.

Використовувати малюнки для зменшення гостроти страхів ще не представлялося можливим із-за малого віку та вкрай недосконалих графічних можливостей. Зазвичай малювання страхів проводиться з п'ятирічного віку. Залишалася гра - найефективніший метод подолання страхів. Тільки її треба добре зрежисирувати, направити так, щоб вона надала терапевтичний ефект.

Попередньо розпитали мати - які ігри воліє дитина, як себе веде в них, потім надали йому можливість самостійно пограти без матері і разом з нею. Майже у всіх і так нечисленних іграх будинку хлопчик прагнув грати роль захисника інших від будь-якої зовнішньої небезпеки. Себе ж він захищав найгірше. Це було видно і на прийомі. Тоді була використана характерна для віку 2-4-х років здатність до наслідування. Хлопчик став нападником, тобто символізував зовнішню небезпеку, а автор в ролі захисника показав, як потрібно відображати.

Після зміни ролей хлопчик вже тримався більш впевнено.

Тепер можна було приступити до головного - десенсибілізації (процес, зворотний сенсибілізації) страху розлуки, втіленням якої, як і страху смерті, був Дракон.

Хлопчикові було запропоновано або зображувати себе, тобто боїться жителя тут же умовно побудованої села з декількох будинків, або стати на час Драконом (за принципом - "влізти в шкуру вовка"). Перевагу було віддано останньому варіанту, що важливо для підвищення власної впевненості. Мати, вітчим і лікар у ролі жителів села мирно займалися різними справами (у грі додатково брала участь група студентів, психологів та аспірантів): дітей виховували по-всякому - по-доброму і поганому (відображаючи реальну сімейну ситуацію в родині хлопчика), хтось варив кашу, хто займався прибиранням, читав мораль або карав дітей.

Раптом почувся якийсь неприємний свист, ухання, прогримів грім (все це відтворювалося в сусідній кімнаті звичайним свистком, сопілкою, барабаном). Сполошилися спочатку жителі, потім заспокоїлися, тим більше що один з них наполегливо переконував усіх у відсутності яких-небудь причин для небезпеки і паніки. Однак застережливі сигнали з'являлися все частіше і сильніше, і деякі жителі стали висловлювати неабияке занепокоєння. Загалом, все прийшло в рух, захвилювалося, завирувало.

Світло померкло (вимкнули більшу частину світильників), гуркіт за дверима посилився, раптово вона розкрилася і в кімнату, то є село, влетів Дракон - хлопчик в належній з цієї нагоди масці. Почалася паніка, кожен рятувався як міг, не думаючи про опір і допомоги близьким.

Дракон з усіх присутніх взяв у полон тільки матір і вітчима.

Наступне ігрове дію вже з перестановкою ролей: хлопчик був воїном - захисником мешканців, а лікар зображував Дракона. Останній, як ви здогадалися, був переможений захисником, всі жителі зітхнули з полегшенням, стали жити нормально, працювати, виховувати дітей.

Вперше за кілька років хлопчик заснув одразу, ніч була напрочуд спокійною, а незабаром він без душевного трепету став відпускати мати на роботу.

На цьому прикладі ми бачимо, як вельми непросто було осягнути психологічний сенс нав'язливого КС і його обумовленість несприятливою життєвою історією хлопчика. Без цього усвідомлення неможливо було йому допомогти, як, втім, і при інших, денних, страхи. Виникає питання: чи не можна було вчинити простіше - дати снодійні, транквілізатори (тазепам, нозепам, радедорм), і спав би він, що називається, без задніх ніг. На жаль, так часто і буває. Чому "на жаль"? Та тому, що проблема КС не була б вирішена психологічним чином, а штучно була б задавлена, загальмована, загнана в глухий кут. Вдень, напевно, сталося б посилення страхів, та й приклад ковтати таблетки при будь-якому розладі (а в підлітковому віці "колеса" - психотропні засоби) був би очевидний.

Іншому хлопчикові постарше, 7 років, неодноразово сниться один і той же сон, який і був намальований на наше прохання. Досить дивний, на перший погляд, сон: Динозавр, вставши на задні кінцівки, намагається дістатися до люльки, підвішеною у верхньому кутку кімнати. В люльці хлопчик і ховається. Коли Динозавр схопить люльку - невідомо, але, відчуваючи, що до його мети залишилося небагато, хлопчик у жахом прокидається і мчить до батьків, точніше, до батька, здатного, на відміну від матері, розрадити, приголубити.

Сама мати перебуває у невротичному стані, і всі її увагу, любов, турбота звернені на молодшого братика. Останній якраз і з'явився в самий невідповідний час для старшого - в 3 роки. Коли старшому виповнилося 4, молодший став ходити і мати тільки ним і займалася. Але саме в 4 роки, як ми вже неодноразово відзначали, спостерігається пік емоційного розвитку дітей і любові до батька іншої статі. Перешкоджає чинником для цього як раз і є поява більш вдалого, здорового та молодшого за віком брата або сестри. Так воно сталося й тут.

Більш того, відносини матері зі старшим ставало все гірше і гірше і з 5 років, коли той все більш аргументовано заперечував на нападки, мати стала погрожувати, що знову віддасть його бабусі, тобто повністю позбавить любові і контакту з собою. Це вже було, однорічним він був відвезений за тридев'ять земель до бабусі, де і пробув до двох років. Саме в рік діти помітно прив'язані до матері і болісно сприймають не тільки розлуку, але і поява нових незнайомих дорослих, особливо літніх жінок, так контрастно не схожих на більш молоду і безпосередню мати.

Зараз мати переживає своє ставлення до сина в 5 років, вважаючи його несправедливим. Але справу вже зроблено, з'явилася тріщина у відносинах з сином. Тут би батькові треба було допомогти, зайнятися сином, вплинути, подати приклад. Але батько, як завжди, зайнятий. Не дуже-то контактний і товариський за природою, він все передоверил дружині, що буває іноді найбільшою помилкою батьків, особливо в цьому віці.

Подивимося, які ще біди, що випали на долю хлопчика і чи не виявиться їх забагато на одну, ще таку нетривалу життя. Батьки його взагалі не чекали і не були готові до появи дітей в той час. Вистачало турбот і так. До того ж батько волів би, якщо вже на те пішло, поява дівчинки, а не хлопчика.

Під час вагітності мати була в стані постійного напруження і неспокою, що, як ми знаємо, даром не проходить. Народився хлопчик слабким, навіть закричати не зміг, відразу виявився дисбактеріоз кишечника. В 9 місяців відчув опік окропом, що трапляється у батьків, не дуже налаштованих на ретельний догляд за дитиною, якого не дуже чекали. Як тільки став на ноги, так і був відвезений - куди, відомо.

Там-то, у бабусі, і почалися нічні страхи - крики уві сні; позначилося всі разом - занепокоєння, випробуваний ще в утробі матері; опік, гостро пережита розлука з матір'ю, страх при вигляді "нової мами".

Після повернення його віддали в ясла і іншої бабусі, тим самим він випробував подвійний емоційний удар. Нічні страхи тільки посилилися, вранці нічого зрозумілого сказати не міг, але став панічно боятися днем Вовка. Ми вже не раз говорили, що Вовк "любить" населяти нічний простір дітей 2-4 роки, і жах, випробовуваний перед ним, схоже в подальшому розвивається страху смерті. Вовк тільки підкреслював беззахисність хлопчика, його емоційну вразливість і занепокоєння, загострені розлукою з матір'ю, проживанням у тривожних за характером бабусь і відсутністю контакту з батьком, який і міг би "убити Вовка".

Але це ще не все. В 3 роки малюк переніс операцію під загальним наркозом (одягалась маска) з приводу фімозу (утиску крайньої плоті). Емоційне потрясіння при відключенні свідомості у вразливого хлопчика ще більше загострило вже наявний страх смерті. А тут ще одна драматична подія - покінчила життя самогубством сестра матері, і батьки разом із сином були на похоронах (до підліткового віку цього краще не робити, навіть виходячи з самих благих спонукань).

Що в підсумку? Депресивний світовідчуття - відсутність життєрадісності, понурий погляд, почуття розгубленості і явно не оптимістичні висловлювання: "Навіщо мені так жити", "Я нікому не потрібен", "В житті більше взагалі нічого не буде". Всі, значить, він відчув, ні в що не вірить і охоплений почуттям відчаю. Втрата сенсу життя - як сказали б психологи. Так, але вік-7 років. І якщо ставити якийсь діагноз - то це самий що ні на є депресивний невроз. І ввечері він продовжує, як і в 3-5 років, боятися темряви, закритої кімнати і відсутності дорослих.

Чи варто додавати, що його захисні сили організму, реактивність ослабли в такій мірі, що посипалися без кінця різні хвороби, теж не сприяють спокою і впевненості в собі.

Так хто ж Динозавр уві сні і чому він підбирається до люльці? Динозавр - втілення вічно існуючих для хлопчика небезпеки і бездушшя в сім'ї, подальший розвиток загрози для життя, представленої раніше Вовком. У Динозавра ще велика паща, ніж у Вовка, що свідчить про наростання або посилення страху смерті. Люлька і є символ життя, колиски, безпеки, утроби матері, якщо хочете. Ось він і намагається сховатися в ній, сховатися (як і при сповиванні), захиститися від постійно виникає зовнішньої небезпеки.

Його ж весь час немов хочуть викрасти, знищити, і є прихований, інстинктивно загострений страх, що люлька, висить, можна сказати, на волоску, впаде, він з неї випаде або Динозавр дотягнеться до неї в одну з ночей. Тому-то й потрібна присутність дорослих перед сном, увагу, теплі слова напуття. Але всього цього у хлопчика немає. Ось і доводиться вночі рятуватися втечею і шукати заспокоєння, задумайтесь... не у матері, а у батька - емоційно більш чуйного, хоча і не приділяє синові днем скільки-небудь серйозної уваги.

Дівчинці 4 років часто сниться один і той же сон: "Змія кусає маму і мене, і ми вмираємо". Змію намалювала на наше прохання. Було видно, яка вона чорна, страшна, извивающаяся, з далеко висунутим жалом. При зустрічі з нами дівчинка сильно заїкалася і виявилися у неї 26 страхів з 29, в тому числі перед засинанням, темряви, самотності, тісної кімнати (де спала), тварин, особливо змій і собак.

Вночі, починаючи з 2 років, прокидається і плаче. Нічого зрозумілого, знову ж таки, сказати не може. Мабуть, їй шкода маму і себе, та й плач буває від страху у дуже чутливих і вразливих дітей.

Довго мати не могла зачати дитя (були операції на придатках). Але от очікування було винагороджено, довелося, однак, серйозно похвилюватися через постійно переслідує загрози викидня. Батько волів би хлопчика, але це так, більше в теорії. В 10 місяців дівчинка впала в селі і сильно забилася чолом (на ЕЕГ була виявлена підвищена судомна готовність). В 1,5 року на її очах дідусь помирав, в будинку була відповідна атмосфера.

Потрібно відзначити високу тривожність у обох батьків взагалі, а у батька ще і недовірливість. Разом з підвищеною опікою і турботою з їх боку це сприяло наростанню у дівчинки страху смерті, звучного нерідко в її висловлюваннях.

В 2 роки знову їй "пощастило" в селі - її і бабусю покусав собака, після чого і почалося заїкання. Але і до цього вона була вже напружена, збуджена, стурбована. Переляк, крик на тлі вже наявних елементів судомної активності викликав судорожний спазм голосових зв'язок. Страх невротично зафіксувався і при виникненні в нових, несподіваних ситуаціях автоматично включав судому мовних м'язів та заїкання як їх зовнішній прояв. Додамо, що мати сама заїкалася в дитинстві у схожих обставинах.

Якщо на першій консультації дівчинка від хвилювання не могла вимовити жодного слова, то після декількох ігрових занять, спільно з батьками та групою асистентів, на диво всім стала говорити майже без запинок. Через кілька місяців зникли на ЕЕГ і сліди судомної активності.

Тримав її, значить, міцно страх як головне джерело напруги і занепокоєння, а не залишкові явища забою головного мозку. Разом з проходженням страхів, як і в попередньому випадку, розчинилися і кошмарні сни. Потрібно ще підняти емоційний тонус дівчинки, життєрадісність. Тут батьки виявилися на висоті - стали грати більше в рухливі ігри вдома, так і самі позбулися за нашої допомоги від невротичних розладів.

Тільки не думайте, що все йшло так гладко, бездоганно, що дівчинка раптом відразу перестала заїкатися. Немає. Було закономірний розвиток повільного, часом болісного зміни ставлення батьків до дочки. Що гріха таїти, всі вони перепробували: і потурали її примхам, і екстрасенсів різних приводили і до видатним невропатологів наносили візити, і фізичні покарання часом застосовували в надлишку...

Все було, але зрозуміти хворобливий стан дівчинки у зв'язку з травмуючими обставинами її життя, в тому числі і до народження, можуть тільки сучасний науковий аналіз, знання психології вікового розвитку, неврозологии і психотерапії. Учитися всьому цьому треба, щоб не розмахувати руками і пояснювати довірливим в такій ситуації батькам, що все це від привхідних сил, псування, пристріту і інших середньовічних вигадок.

Роботу досвідченого лікаря, психолога, психотерапевта можна порівняти з працею альпініста або скелелаза високого класу. Ми вільно йдемо по рівній поверхні, відчуваємо напругу при підйомі на гору і зовсім не можемо подолати майже прямовисну стіну. Зачіпки начебто є, але руки зриваються, ноги повисають у повітрі, і ми змушені відмовитися від затії. Приходять думки: чи не простіше підірвати цю стіну або намазати руки липким клеєм, але як тоді їх віддирати? Досвідчений альпініст бачить, відчуває, відчуває будь-які шорсткості, за які він може вчепитися.

Головне - досягти балансу, рівноваги, що більшості простих смертних, тобто нам не дано. Тренування необхідна, але досягти висот в альпінізмі може тільки здібна людина, нехай і інвалід від народження. Так і в практичній психології і психотерапії необхідно знайти будь-які і разом з тим значущі, надають вплив в сьогоденні, події. В медичному інституті це не викладають, а у психологів, як завжди, не вистачає практики.

Потрібно вчитися у життя, тобто набувати власний досвід помилок і досягнень. Досвідчений фахівець тому і може вчити, що бачить, відчуває, відчуває всі ці не видимі простим оком виступи, які використовуються в якості наукового, заснованого на сучасних теорії та практиці, аналізу. І допомога розроблена поколіннями психотерапевтів, а не модними нині шарлатанами, знахарями і шаманами, що роблять людей слухняними роботами - виконавцями їх неприборканих бажань та забобонів.

Хлопчик 6 років майже кожну ніч прокидається і біжить до батьків. Не з першого разу вдалося з'ясувати, що його "взяли" вночі привиди, "мучать", "трясуть". Так само його "трясуть" нервові, неврівноважені батьки і бабуся, для яких немає жодної сфери відносин у родині, де б вони не входили в конфлікт один з одним, більше того, у них прямо здатність сваритися.

Мати взагалі спалахує як сірник, така вона і збудлива нервова, та ще тривожна і недовірлива в додачу. Батько такий же, за винятком двох останніх характеристик. Зате він буркотливо-допитливий, агресивно-нетерпимий і ревниво-підозрілий. Навіть за цими характеристиками можна здогадатися, що він далеко не байдужий до спиртного. Так воно і є, більш того - він категорично відмовився йти з сином на прийом, в чому і проявилися зайвий раз його конфліктність і паранойяльное розвиток особистості (нетерпимість, непримиренність, підозрілість і ревнивість).

Що до фізичних покарань, то батько був до них більш ніж охочий, тут і знаходилося єдине згода, одностайність з матір'ю. Самого батька били в дитинстві не менш "чуйні" батьки, і він явно втратив здатність до співчуття, озлобився, емоційно отупів. Так що вдарити сина, та ще методично бити ременем - для нього не проблема.

Така "спадкоємність поколінь" спостерігається нами як закономірність, визначена наступним чином: "Якщо батько в дитинстві відчув жорстоке поводження у вигляді частих, систематичних фізичних покарань, особливо при відсутності любові та емоційного неприйняття своєї індивідуальності, то завжди існує більше шансів, що він буде відчувати менше душевного болю, співчуття при фізичні покарання дітей і тим самим буде частіше використовувати такий вид покарання". Патологія породжує патологію, або відхилення викликає відхилення - що і є в розглянутому випадку. Винятки бувають саме як виключення.

Дитину чекали, але продовжували сваритися як ні в чому не бувало. А те, що він внутрішньоутробно реагує на підвищений тон, роздратування, крик і лайливі слова - їм було невідомо. Зате більш ніж явно проявлялася загроза викидня, і єдине місце, де майбутня мати думала про сенс життя, було допологове відділення. Закричав новонароджений не відразу, а після бавовни, отримавши таким чином перший досвід фізичного покарання.

Фактично він був ослаблений, весь млявий, інертний, не брав нормально груди. Стрес даром не пройшов. Тим не менш, поступово відновив сили, але вдома постійно виникали конфлікти, п'яні розбірки, а в рік його випадково придавила сильно "навантажена" бабуся, так що до цих пір він на дух не переносить п'яних і навіть не заходить в кімнату, де це сталося. Пам'ятає, отже, до теперішнього часу.

Мати вже працювала, коли він був відданий в дитячий сад, до якого не зміг звикнути - сидів у кутку і грав в одну і ту ж гру. Вихователі махнули на нього рукою: не заважає і ладно. Практично, він відходив від скандалів будинку, де боявся проявляти кожен раз карану роздратованими дорослими самостійність.

Стримування емоцій, зовнішнього вираження почуттів просто так не проходило, що позначилося на посиленні проявів діатезу. Зазвичай до року ці прояви сходять на ні, хоча окремі симптоми можна спостерігати до 2-3 років, якщо батьки зловживають консервами, приправами, бульйонами, смаженої їжею і дитина мало п'є води або вона має багато шкідливих домішок (у Санкт-Петербурзі це, насамперед, хлорування води).

Отже, до року діатез посилився, і тепер на згинах рук у дитини було криваве місиво від запалених і розчесаного кірочок. Як нерідко буває, передумови порушеного обміну речовин не без участі нервової системи були у одного з батьків, у даному випадку у матері.

При розмові було отримано позитивну відповідь про наявність головного болю, має оперізуючий характер, що зазвичай відзначається при неврастенії. Переживає крики батьків, образи, фізичні покарання. У грі "Сім'я" він вибирає себе, а не роль батька, як роблять більшість його однолітків.

Виявляє 22 страху 29, тобто він начинений страхами, як порохом, готовим спалахнути в будь-який момент. Осідають ж всі ці страхи вночі. Та й вдень він боїться снігової баби (асоціація з холодністю і бесчувственностью до його страждань матері і бабусі), скелетів (останків Кощія у вигляді символу батьківського бездушшя, емоційної скупості і агресивності), людини-вампіра (позабирала, подібно дорослим в сім'ї, дитинства і життєвих сил) та привидів (смерті).

Як зазвичай, у початку прийому ми запропонували серед інших малюнків зобразити сім'ю. Коли побачили малюнок, то навіть здивувалися, хоча й бачили всяке. Зліва була зображена мати, далі фігурою поменше він зобразив себе, а праворуч, третьою фігурою, чудовисько, дуже схоже на привид. Матір, себе і чудовисько представив тільки одним кольором - червоним, і у вигляді якихось роботів-інопланетян з квадратними пропорціями і розчепіреними подібно голок руками.

Найсуттєвіше - на місці батька намальовано чудовисько. Тут-то і криється відгадка його кошмарних нав'язливих снів. Мати і бабуся, звичайно, теж хороші, але головним патогенним ланкою є, безсумнівно, батько, втрачає в стані алкогольного сп'яніння всякий людський образ. Будучи джерелом постійного страху у хлопчика, він і постає у сні тим чудовиськом, яке мучить.

Прописані були ігрові заняття щодо усунення страхів. Батька на перше з них мати привела, що називається, за руку, але він демонстративно сів, не роздягаючись, біля входу і з викликом заявив, що грати не буде, тому що не розуміє, як це невродермит у сина можна лікувати подібним чином.

Йому терпляче пояснили, раз він був на консультації, що невродермит - остання ланка в ланцюзі нервових розладів у сина, і він може поступово пройти, як це і відбувається в більшості випадків, якщо покращиться нервовий стан, нейтралізуються страхи і налагодиться сон. А без безпосередньої участі батьків процес лікування і зміцнення нервової системи не можна буде визнати надійним.

Вислухавши все це, батько з упертістю, гідною кращого застосування, сказав сердито, що з ним ніхто не грав у дитинстві, а от виріс нормальною людиною. Ми не стали вступати з нею в дебати з даного питання і пішли грати з хлопчиком і мамою.

А тепер задумаємося, нормальна психіка у такого батька: у нього ж абсолютно відсутня критика свого, як ми бачимо, деформованого дитинством і алкоголем стану. Насильство він визнає нормою, нічні кошмари і страхи - не заслуговують уваги, а про співчуття і готовності допомогти взагалі не має поняття.

Ви думаєте, а сама мати набралася терпіння на чотири ігрові заняття? Ні, звичайно. Насилу вона прийшла тільки ще на одне: сваритися завжди легше, ніж стримувати себе, шукати точки взаєморозуміння.

Жив-був хлопчик 5 років, здібний, обдарований - майже абсолютний музичний слух, складав будь-які історії, тільки записуй. Прокинувся він якось ніби винуватим або переляканим - батьки так і не зрозуміли. Але всі нігті на обох руках були обгрызаны дочиста, так що кров з уражених ділянок шкіри ще сочилася. Вони зрозуміли, скоріше, відчули, відчули, що щось не так, щось сталося, - батьки були музикантами і інтуїції як правополушарным особистостям їм було не позичати.

Тим не менш, всі їх спроби з'ясувати, що ж погане сталося, не увінчалися успіхом. Ще б, хлопчик так втомлювався після пятнадцатичасового (!) робочого дня (вчився, крім музичної, ще по двох більш ніж інтелектуальним програмам), що єдиною його мрією було заснути, забутися, просто відпочити. Як раз це і не виходило - напружений мозок не давав можливості розслабитися. У голову лізли всякі думки: яку оцінку поставлять завтра, що скажуть батьки, будуть лаяти, карати, що порадять, і т. д. і т. п.

Довелося нам дві години його розігрувати в прямому сенсі цього слова - грати, хвалити, заохочувати, і, тільки коли активізувалося і включилося праве півкуля, він повідав, що йому марилося вночі. Його заклювала птиця якась велетенська, він навіть чинити опір не міг. Кінець, отже, настав.

Кілька разів виникали подібні нічні кошмари, і все з тим же результатом. Через півроку після першого кошмару, коли в черговий раз він прокинувся від жаху, то йому здалося, що хтось поруч, дуже страшний. І термін професійний на цей рахунок є - гіпнагогічні галюцинації, чи то сон, чи ява, спробуй розберися вночі, та ще в далекому від дорослого віці.

Допомогло зрозуміти сон заглиблення в сімейні стосунки хлопчика. Всі дорослі, було їх п'ятеро, клювали хлопчика постійно. З одним з дорослих він міг говорити більш або менш спокійно. Як тільки підходив інший і втручався в розмову, всі відразу, як за помахом чарівної палички, порушувалися, ставали некерованими, і неможливо було розібрати, хто правий, хто винен. Вистачало в сім'ї і загроз - покарати, покарати, позбавити чогось істотного. Все це накопичувалося, збиралося і одного разу впала у сні: заклювали, знищили вщент.

Хлопчику 6 років нав'язливо сниться: він випадає з верхнього вікна одинадцятиповерхового будинку і стрімко летить вниз, або в квартирі відбувається пожежа. Відповідно, від страху (пожежі) або жаху (падіння) він обмачивается вночі, або відзначається мимовільне виділення калу, який він, не прокидаючись, розмазує по стінці.

Всі епізодичні спроби батьків звертатися до лікаря (заспокійливі засоби), екстрасенса (паси над головою з багатозначним виглядом) не увінчалися успіхом. Ще б, хлопчик небажаний, у сім'ї є влаштовує батьків старший брат. Вагітність супроводжувалася важким токсикозом з високим підйомом артеріального тиску. Батько зловживав алкоголем до народження сина і після не відмовився від своїх патологічних пристрастей. В сім'ї на цьому грунті і в силу психічної неврівноваженості батьків були постійні конфлікти.

Народжувався наш хлопчик в муках, був синім (асфіксія), принесли на 4-ий день, судомні посмикування підборіддя, від крику міг посиніти (киснева недостатність мозку). Надалі часто хворів, без кінця були ГРЗ, гайморити, аденоїди, не переносив спеку, задуху, легко вколисувалася, трохи що - нудило.

Йому не було й року, коли мати відвезла його в село до глухої і не дуже просунутій в інтелектуальному відношенні бабусі. Незабаром після повернення мати поспішила віддати його в ясла, де він сидів у кутку, ні з ким не спілкуючись. Виник свого роду комплекс Мауглі. При відмову на прохання падав на підлогу, плакав, намагався звернути на себе увагу і навіть просив поносити на руках. Чим більше він так драматично представляв свої почуття, тим більше воювала із ним мати і карала за впертість (в її розумінні). Підливав масла у вогонь і старший брат. В результаті у родині, в домі завжди палахкотіла пожежа конфлікту, як і уві сні.

В 4 роки вкрай емоційно розстроєного хлопчика мати знову відвезла на "перевиховання" до тієї ж бабусі. А через рік з гаком, за його повернення, прокинулися у матері (але не у батька) якісь нотки каяття. І вона привела хлопчика на консультацію.

Намалював він за завданням сім'ю, все б добре, та тільки себе забув (а брата - ні). Виключився з сім'ї, випав, як і падає кожну ніч з вікна уві сні. А хлопчик по натурі ніжний, емоційно чутливий, причепливий. Недарма в уявній грі "Сім'я" вибрав роль матері. Як і раніше, хоче від неї любові, ніжних і ласкавих почуттів, сподівається, значить.

Що ж до батька, то тут поки ніяких приводів для оптимізму немає: як зловживав алкоголем, так і зловживає, до сина йому справи немає, і єдиний метод "виховання" - фізичні покарання. Тепер зрозуміло, чому хлопчик боїться Кощія, Бабу Ягу (символи бездушшя, жорстокості і подвійності). Змія Горинича (символ вогню, пожежі), чортів, невидимок (потойбічного світу).

Як же ми допомогли хлопчику? Нелегко, але змогли це зробити тільки після низки коригувальних бесід з матір'ю, граючи на майбутні труднощі в школі. Умовили ми і батька лікуватися від алкоголізму і допомогли частково в цьому. На такому позитивному сімейному тлі зійшли нанівець всі нічні проблеми хлопчика.

Якось автор читав лекцію про відображення переживань дітей в снах, після якої підійшла студентка 18 років і повідала свою історію, з надією на допомогу. Сниться їй багаторазово, причому переважно восени і взимку, один і той же сон. Їде вона одна в метро в повній темряві і ніяк не може доїхати до кінцевої станції: то поїзд проїжджає повз, то повертається не на ту станцію і - знову мимо.

Прокидається дівчина після нічних поїздок явно "не в своїй тарілці", напруга зростає, і питання повисає в повітрі - що ж це таке? Настільки загадковий, як і болісний нічний сон привів її в ряди майбутніх психологів. Стали ми її потім розпитувати, давши попередньо домашнє завдання: поговорити з матір'ю, як були у неї справи з вагітністю, пологами і раннім розвитком дитини.

Завдання, як ви розумієте, було не випадковим. Замкнутий простір (вагон метро), непроглядна темнота або темрява, самотність явно вказували на відому нам тріаду страхів. У нормі всі ці умови наявності у плода в утробі матері - плід один (якщо не з близнюків, але якраз у них і відсутні страхи самотності), темрява природна, а замкнутий простір з достатньою кількістю навколоплідних вод створює відчуття безпеки. Але то в нормі. А якщо мати перебуває у стані емоційного стресу, і плід отримує в надмірній кількості гормони занепокоєння, чи існує сама що ні на є загроза викидня, або він не може народитися, муки відчуває, задихається, а то і народжується напівживим - що тоді?

Ми вже відзначали, що якщо все погано, обвально, немає кисню досить тривалий час, наявності обширний крововилив, травма, то тут вже не до страхів - б залишитися живим. І діапазон нервово-психічних наслідків самий великий: від надмірної рухової активності (гіперактивності) і церебрастении (мозковий слабкості, підвищеної стомлюваності і отвлекаемости), заїкання і гіперкінезів (посмикувань великих груп м'язів) до епілепсії і розумової відсталості.

У нашому ж випадку мова йде про більш тонкі матерії, коли є загроза, тимчасові труднощі і коли наслідки носять головним чином емоційний чи психологічний характер. Що ж сталося в описуваному випадку?

Коли мати була вагітна, вмирав, не годину і не дві, дідусь, і після його смерті вдома ще відносно довго була атмосфера жалоби. Мати була на похороні. Можливо, цим і пояснюється, чому сон у дочки віддає таким мороком і безвихіддю - все відбувається під землею, в повній темряві, у вагоні, який асоціюється з труною.

Протягом пологів було складним, критичним. Води вже досить давно відійшли, сутичок ж по-справжньому не було. Подібний тривалий (понад 12 годин) безводний період - найнебезпечніший. Стінки матки починають стискатися, здавлювати пуповину, і тим самим може бути порушене харчування плода через спільну з матір'ю кровоносну мережу.

Так було, видно, і тут, оскільки дві лікарські стимуляції не дали ніяких результатів. Тоді приступили до більш активних родопомічним заходів, але не тут-то було - плід трохи просунеться вперед, то піде назад (згадайте - вагон метро або проїде зупинку, або не доїде). Довелося вичавлювати плід більш активними заходами, натискаючи, здавлюючи, захоплюючи. З'явилася на світ дівчинка не закричала, як більшість новонароджених, було видно, як вона ослабла. Боротьба за життя перед обличчям смерті не пройшла безслідно. Принесли її матері лише на четверту добу, але було вже пізно: запалилися грудні залози (мастит), і, наситивши з працею два рази, мати майже на місяць потрапила до лікарні.

Дочка ж перевели на штучне вигодовування, і цим займався батько. Незабаром з'явився" стафілокок - виникли інфекція, зригування, розлади стільця, і дочка, як і матір, відвезли в лікарню, іншу, зрозуміло. Так що в нав'язливому кошмарному сні ми бачимо і відображення гіркоти розлуки з матір'ю (їде поїзд), і безпросвітний морок (смерть дідуся), і неможливість народитися, і страх смерті, задуха (обмежений простір вагона, в якому вона одна, двері щільно захлопнуты, подібно тому, як не розкривався зів матки, щоб випустити її на світло), і болісна для неї і матері процедура пологів (коли поїзд то недоезжает, переїжджає, а її ніяк не можуть вийняти з утроби матері).

Як і в попередніх випадках, первинна матриця інстинктивно опосередкованого страху при пологах доповнюється, підкріплюється і навіть посилюється наступними травмуючими переживаннями дітей, пов'язаними зазвичай з материнської депривацією та нещасними випадками.

Депривація, втрата емоційного контакту з матір'ю створює афект тривоги - підвищеного занепокоєння, у тому числі і щодо настання сну з його кошмарів. Вночі дитина (або дорослий) залишається один на один в компанії з чудовиськами, які тільки й чекають, щоб відразу з'явитися при закритих очах. Батьків як захисників немає, а почуття беззахисності завжди вище за відсутності безпеки і емоційному відділенні батьків від дітей. В цих умовах страждає почуття впевненості в собі, а без впевненості залишається тільки одне - капітулювати перед небезпекою.

Нещасні випадки, будь то опік окропом, тяжке захворювання, операція або переляк, падіння, будучи емоційними потрясіннями, здатні витягнути страх з резервних можливостей людини. У свою чергу рясні денні страхи, просочені занепокоєнням, мають дзеркальне відображення уві сні як їх ретранслятор, або ж вони концентруються в монотематику фобії.

Так йдуть справи у дівчини, про яку йде мова. Не відійшла вона ще від пережитого, як доля піднесла черговий "подарунок". У сім'ї з'явився довгоочікуваний брат, і її одразу віддали в цілодобові ясла, звідки забирали на вихідні, та й то не завжди. Установка на появу хлопчика була і до її народження, так що вона в деякому роді небажана для батьків.

Загалом, була надана сама собі і якщо і справляла враження на навколишніх, то, насамперед, своєю сумом (понуростью) і якийсь потерянностью. Відчувалось, що вона ще не сповнена життєвих сил, хоча і розуму, і приємної зовнішності їй вистачало.

Снився їй у 3 роки (яка пам'ять!) часто один і той же сон: "Сиджу я одна на пустирі, а поруч великий порожній будинок (казенний), і раптом з цього будинку виходить якесь чудовисько чоловічої статі, хапає мене, тягне, і я прокидаюся".

Ні, ні, тут сексуальна підоснова або якийсь кримінальний епізод відсутні. Три роки минуло з її появи на світ, і як це відбувалося, ви пам'ятаєте. Тоді пустир зіставимо з відкритим простором після пологів, порожній будинок нагадує казенне установа - пологовий будинок, ще не наповнений її життям і страшний, як сам процес пологів, своїми порожніми очницями вікон. Ну а чудовисько - той, хто тягнув в сліпучу після темряви і теплу після матки кімнату, той, хто заподіював біль? Так, це був акушер-чоловік, досвідчений фахівець, якому вона зобов'язана життям.

Цей сон чітко показує збереження емоційної, підсвідомої пам'яті стресових умов народження, підкріплюваних подальшими травмуючими умовами життя.

Ми могли б програти, певною мірою відреагувати і нейтралізувати ранні страхи дівчата, але, враховуючи мій авторитет як викладача, вирішили спочатку обмежитися методикою використання психотерапевтичного навіювання наяву. Була дана сугестивна установка підходити після лекції і розповідати про психологічно позитивні зміни змісту сну.

Через тиждень відбувся перший звіт - сон поставало двічі, але вона вже була не одна у вагоні, а з подругою; у другому сні вагон навіть наповнився людьми. Тим самим автоматично відпало питання про непроглядній темряві. Через тиждень поїзд став зупинятися на зупинках, а не проїжджати їх. Через три тижні зміст сну було таким: "Я спустилася в метро і не могла знайти серед списку незнайомих станцій, де чомусь були вказані навіть села, свою. Тоді я піднялася назад на ескалатор і вийшла на вулицю". Що означають незнайомі станції, абсурдно підкреслені селами? Це щемливе відчуття втрати будинку, оплоту безпеки та кохання, що і було у неї в перші роки життя, коли її без кінця віддавали бабусям і рано помістили в ясла.

Саме істотне в останніх снах - можливість виходу на поверхню, тобто дозвіл кризової ситуації, який і були пологи. Надалі подібні сни бачилися дедалі рідше, скоріше як обривки, не викликають особливого занепокоєння. З учасника дівчина стала глядачем. Поступово і обривки перестали виявлятися в сні, після того як ми програли в иносказательном вигляді ситуацію пологів, разом з матір'ю. "Акушером", як можна здогадатися, був автор.

На цьому та інших прикладах ми бачимо всю психологічну складність появи нав'язливих КС, які, як і фобії (нав'язливі страхи Вдень), не відразу піддаються лікуванню і корекції, але усуваються через гру, навіювання і малювання страхів.

У наведених випадках нав'язливих КС виділяється ряд загальних ознак або утворюють даний феномен факторів:

1. Відхилення в перебігу вагітності і пологів, що створюють реальність токсикозів (при народженні дівчаток), загрозу викидня, порушення живлення плоду, його кровопостачання, ускладнюють народження природним чином (наявність в КС замкнутого простору, з якого немає виходу).
2. Психічна (материнська) депривація в перші роки життя як основа для ослаблення або втрати почуття безпеки (емоційної незахищеності).
3. Нещасні випадки, переляки, захворювання та операції, що супроводжуються страхом смерті (КС вони можуть бути втілені в потвори з їх загрозою для життя).
4. Несприятлива ситуація в сім'ї (для хлопчиків це, перш за все, позбавлення захисту батька і спілкування з ним) або тривожно-недовірливі риси характеру матері.
5. Недостатня ігрова активність дітей, особливо в спілкуванні з однолітками.
6. Загострена вразливість і розвинена емоційна або довготривала пам'ять.
7. Підвищена кількість страхів вдень як поганий показник захищеності і невпевненості в собі.
8. Найбільше нав'язливих КС спостерігається при неврозах, і разом з тим вони більше всього амнезуються, тобто забуваються вранці. На те є пояснення.

При неврозі наростає рівень напруги і занепокоєння, порушується біоритм сну - за рахунок збільшення фази глибокого сну і зменшення поверхневого, швидкого сну, де власне і виникають сновидіння. Зрозуміло, що останні все більше набувають тривожно-напружений характер.

При тривалому перебігу неврозу, всевозрастающем стомленні нервової системи сон часом стає таким глибоким, що діти і дорослі буквально "провалюються" у нього і нічого не пам'ятають вранці. Це захисне гальмування мозку, з одного боку, а з іншого - свідчення його хворобливого, функціонально розстроєного стану, коли потрібні додаткові зусилля, щоб якось відновити свої сили, нехай і за більш короткий термін нічного відпочинку. Так що питання про меншій кількості сновидінь при неврозах не слід розуміти однозначно. Так, при звітах їх сниться менше, фактично ж вони все більше і більше йдуть у "підпіллі", як міни уповільненої дії, інакше - не пам'ятаються вранці.

Зате днем все більше тривог, побоювань, страхів, неспокою. Зворотний процес ми бачимо при одужанні від неврозу, будь це природний процес або результат психотерапії. Щоправда, тематика снів вже інша і завжди в них можна знайти оптимістичні паростки, а не тільки безсилля і страх, як було раніше. Отже, можна здогадатися про розвиток неврозу по КС і судити по них про його зворотному розвитку.

Пережиті страхи можуть давати про себе знати ще якийсь час, як це було видно з наведених вище випадках, але вони поступово сходять нанівець за умови відсутності реального нервово-психічного перенапруження, хвилювання та втоми в цьому.

Частіше хлопчиків бачать повторні КС дівчинки, що й не дивно, якщо згадати їхню велику схильність до страхам. До того ж, дівчатка починають бачити подібні сни раніше хлопчиків, з 5, а не з 6 років, і продовжують їх бачити довше - з 12 до 13 років. Між іншим, 5 і 12 років збігаються з періодами зростання нервово-психічного напруження у дівчаток, тобто повторення КС як би сигналізує, передбачає його вікові загострення.

При аналізі змісту повторних снів Баба Яга, Кощій та інша нечисть оселяються в них набагато частіше у дівчаток порівняно з хлопчиками. Зайвий раз це свідчить більш виражене у дівчаток емоційно-інстинктивну чутливість до загрози життю, втіленої в образі некрофильных чудовиськ. Як і те, що вони раніше, ніж хлопчики, "вмирають" уві сні, знову ж таки з 5 років.

Про подібних відбуваються вночі жахливі події може здогадатися досвідчений лікар, психолог, батьки, хоча б по наростаючому неспокою і збудження дитини ввечері, коли він шукає будь-який привід, щоб відстрочити час відходу в інший світ, яким і представляється наповнений кошмарами сон. Сам сон вже не може бути спокійним, а самопочуття вранці - нормальним.

Ми пам'ятаємо, що Баба Яга, Кощій та інші, їм подібні, найбільш щільно населяють денний уяву дітей 3-5 років, в КС ж вони продовжують вершити свою чорну справу до кінця дошкільного віку, тобто до 7 років. Таким чином, КС є своєрідним резервуаром, або сховищем, страхів, нерідко спливаючих у свідомості через багато років. Причому нічні кошмари довше зберігаються в емоційній пам'яті, ніж найсильніші переживання вдень, якщо тільки останні не встигли стати матеріалом КС.

Чому так відбувається? Та дуже просто - денними переживаннями легше маніпулювати, їх можна витісняти, відсувати на задній план, заміщати і т. д. З мимовільним, неусвідомлюваним матеріалом КС це зробити набагато складніше, а часом і неможливо.

Представляє інтерес вплив на КС таких характеристик, як нестійкість настрою, страхи при виступах, нових контактів та спілкування в цілому.

Нестійкість настрою не збільшує, а зменшує частоту КС, особливо у хлопчиків. Щоб утримати у фокусі КС, потрібна певна стійкість емоцій, навіть деяка їх застійність, що, власне кажучи, і спостерігається як негативно діє емоційної домінанти страхів у сні. Зайва ж рухливість емоцій не дає закріпитися подібної домінанті, а сам сон набуває хаотичного, мозаїчний характер.

Ймовірність КС буде вище при поганій переносимості очікування невідомості, страху відповідей і публічних виступів. При всьому тому існує не завжди усвідомлюваний страх невдачі або невідповідності соціальним нормам, правилам, стандартам поведінки. Неважко здогадатися про розвиненому в цьому випадку почуття відповідальності, що доходить інколи до більш ніж загостреного почуття обов'язку і обов'язки.

Ще більшою мірою, ніж страхи відповідей і виступів, позначаються на КС страхи при контактах та спілкуванні з незнайомими людьми, більш широко - страхи нових, невідомих ситуацій. Головним чином це стосується дівчаток, і зовсім не випадково. В історії людського роду жінки і повинні були охороняти потомство від зовнішніх загроз, в той час як чоловіки здобували їжу щоразу практично в нових, ще не обжитих місцях.

Накопичені за багато тисячоліття страхи або побоювання при появі незнайомця дають про себе знати, як бачимо, і зараз. Якби чоловіки були схильні страху нових ситуацій, плем'я фактично було б приречене на голодну смерть. Зараз прожиток можна забезпечити й іншими способами, тому страх нових ситуацій зустрічається і у чоловіків, але все-таки значно рідше, ніж у жінок.

Додатково відкрита нами негативна зв'язок між КС і невпевненістю в собі більш властива дівчатам, тобто чим більше вони тривожно-мнительно і невпевнені в собі, тим менше вони бачать КС, але не самі сни як такі.

Подивимося, як позначаються КС у батьків на їх появу у дітей. Кожна третя мати і кожен п'ятий батько також неодноразово бачили КС у своєму дитинстві. І тут видно переважання страхів, що лежать в основі КС у жінок в порівнянні з чоловіками, іншими словами, нічні страхи матері легше передаються дітям, ніж страхи батька. У цьому збігу КС у матерів і дітей відзначаються в 20 відсотках випадків, у батьків і дітей вони практично відсутні.

Як у дитинстві, так і зараз найбільш сильний взаємозв'язок КС зазначається між матерями і дочками, підкреслюючи свого роду "зв'язок поколінь" в плані генетичної та соціально-психологічної передачі страхів взагалі і КС зокрема. Тому, якщо вдається з'ясувати наявність КС у матері в дитинстві і зараз, то ймовірність їх появи у дочок буде більш ніж вірогідною, у хлопчиків подібна взаємозв'язок носить характер тенденції. Про останню можна говорити і при наявності КС у батьків в дитинстві, коли вони схильні потім передавати страхи насамперед хлопчикам.

Отже, батько тієї ж статі, перш за все, мати, здатний більшою мірою провокувати поява КС, ніж батьків іншої статі. Пояснюється це психологічним механізмом статеворольової ідентифікації - ототожненням з роллю батька того ж типу, прагненням наслідувати йому, дотримуватись поведінки, характеру, звичок. При створенні подібної психологічної залежності легше відбувається індукування (передача) страхів від дорослого до дитини, тобто психологічне зараження страхом.

На те, що це важливіше генетичної схильності, вказує наступний проведений нами статистичний експеримент. Підраховувалась кількість страхів у батьків в дитинстві і в даний час при наявності та відсутності КС у дітей. При наявності КС у дітей кількість страхів у матерів і батьків у цьому вище, ніж у дитинстві (Р < 0,001). У разі переважання генетичних впливів було б зворотне співвідношення.

Ці дані говорять про нездатність батьків впоратися з більшою частиною уявними загрозами для життя і благополуччя, якими і є страхи і тривоги. Подібний потенціал невикористаних резервних можливостей протидії страхам не передається у спадок, а шляхом мимовільного навчання моделі боязкого поведінки з боку батьків, як і тривогам і занепокоєнь з їх боку, паніці і розпачу, надмірної драматизації подій, непереносимості очікування, відмов від подолання труднощів і виходів у себе.

У сім'ї як раз із-за цього і можуть з'явитися конфлікти, коли щодо безстрашний і рішучий батько геть не сприймає будь-яке занепокоєння, страхи і побоювання з боку іншого з батьків. Конфлікти ж, в свою чергу, підвищують занепокоєння дітей, особливо дівчаток і найчастіше відображаються в їх снах. Наведемо приклади.

Мати звертається до 5-річної доньки зі словами: "Тільки не думай це робити", "Якщо ти не припиниш, я з тебе не знаю, що зроблю", "Такі дочки мені не потрібні" і т. д. Батько вторить: "Тільки посмей слухатися маму", "Покараю так, що довго пам'ятатимеш" і т. д.

Подібні загрози часто залишаються незатребуваними і, накопичуючись, спотворюють нічні сновидіння дітей, коли здається, що хтось стоїть поруч, і ось-ось станеться щось неприємне, страшне. Нерідко подібні передчуття викликають більший неприємний осад, що саме відбувається в кошмарному сні, оскільки будь-яка дія вже передбачає реагування на відміну від невизначеного очікування - безвість і все наростаючої напруги. Власне кажучи, тривога перед засипанням і є очікування страшних снів, конкретний зміст яких нікому не відомо.

Вже зазначалося, в плані передачі страхів від батьків, значення старшого дошкільного віку, коли діти, у першу чергу дівчинки, засвоюють через полоролевую ідентифікацію тривожно-боязливую манеру поведінки з боку батьків того ж типу. Легше за все засвоїти, вжитися в ту модель поведінки, яка найбільше виражена. Якраз матері і володіють найбільшою тривогою і страхами, і дочка поступово все більше починає бути схожим на матір подібною поведінкою. У підлітковому віці до цього додається посилення генетичних впливів все тих же реакцій, і зазвичай до кінця юнацького віку ми бачимо тривожну ситуацію, а то і тривожно-зарозумілу особистість.

Підкреслимо, що велика ймовірність генетичного "підігріву" страхів буде у випадку схожості зовнішністю і характером на батька тієї ж статі. Якщо схожість буде з батьком іншої статі, то засвоюваність страхів також буде мати місце, але в меншій мірі.

В останньому випадку краще говорити про іншому каналі передачі страхів, в тому числі і КС. Даний канал працює в більш ранній період життя дітей, в основному до 5 років. Більшою мірою він властивий відносин дітей з батьками іншої статі. Тут-то як раз і спрацьовує емоційний, а не раціональний, як при ідентифікації, механізм прихильності.

Вище не раз відзначалася невротична, заснована на неспокої, прихильність до батьків. Невротична прихильність завжди виражена неспокійного, а то і тривожно-недовірливій батькові, надмірно опікає, створює неприродну залежність від себе, настрою і почуттів. Неважко здогадатися, що подібним особою найчастіше є мати, а найбільш невротично прив'язаними виявляються хлопчики. Звідси і велика ймовірність їх зараження страхами матері в 3-5 років, в той час як найбільш активно засвоюють материнські страхи дівчинки 5-7 років.

Наведені висновки не мають категоричного характеру, оскільки в будь-якому віці, але максимум на 1-3 роки, спрацьовує ще один механізм засвоєння страхів - наслідування конкретній поведінці батьків. Процес цей може бути усвідомленим і неусвідомленим одночасно. В останньому випадку замість наслідування краще використовувати термін "імітація". Вона виявляється вже в перші місяці життя - відповідна усмішка немовляти, потім мимовільний повтор рухів дорослого (на кшталт "ладушки" і т. д.). Мимовільність, або автоматизм повторення, змушують думати вже про підключення ще одного психологічного механізму засвоєння страхів дитиною - сугестивності. Помітна сугестивність як мимовільна податливість психічного впливу інших осіб, в даному випадку батьків, є досить безпомилкової характеристикою правопівкульного спрямованості особистості.

Тут один крок до так званих віщих снів. Кому ж вони сняться і що з себе представляють? Талант тут один - правополушарность, природні фізіологічні особливості діяльності мозку, коли все бачиться, здається набагато глибше, емоційніше, з великими відтінками, передчуттями, переживаннями, аж до потрясіння, жаху і сліз.

І уві сні можна бути артистом. Проте в КС цієї ролі не позаздриш. Роль одна - жертва, ізгой, "хлопчик на побігеньках", "козел відпущення". Допомогти можуть тільки дорослі, якщо вчасно помітить помилки у нічному сні дітей, самопочуття або напруга, занепокоєння, страх перед сном. Раз ми говоримо про КС, то "віщі" сни своїми драматичними розв'язками довго мучивших проблем можуть настільки потрясти уяву довірливого, навіюваному і художньо обдарованої дитини, що потім будуть надавати потужний, але незрима для оточуючих вселяє вплив на його життя і вчинки.

В оптимістичному варіанті ми чуємо: шлях мене як вченого, лікаря, політику, провидцеві чи святому вказав перст божий, відкрилося прозріння, потрясіння від побаченого. Тоді і натхнення прийшло, відкриття потекли рікою, віра в себе з'явилася безмежна. У КС все навпаки: випробуваний страх, жах, потрясіння настільки великі й негативні, що начисто пригнічують здатність до пізнання нового і протистояння небезпеки, тобто відіграють роль деморалізуючого фактора.

Зовсім не обов'язково думати вдень про те, що сталося вночі, особливо дітям. Але тут спрацьовує ефект кумуляції - накопичення негативних аспектів снів у ще більш сильному їх наступному розряді, прояві за типом блискавки і грому, раз психологічні проблеми, що лежать в основі КС, не були дозволені. Подібно до того, як слово може вбити або оживити, так і ми скажемо: сон може як знищити залишки сил до опору перед лицем небезпеки, так і активізувати захисні сили організму; останній варіант - у більш зрілому і вільному від деструктивних стресів віці.

Найбільше КС у дітей, матері яких виявляють нервово-психічний розлад у вигляді неврозу. Сам невроз означає критичне накопичення неспокою, тривоги, страху, напруги, тобто негативних емоцій, не здатних з-за різних причин переробитися, нейтралізуватися і тим більше перетворитися на позитивні емоції. Зате негативні емоції розсіюються, поширюються навколо, просочують почуття оточуючих. Найбільш чутливі до такої просочення з боку матері дівчинки, коли спрацьовує вже описаний нами ефект статеворольової ідентифікації.

У цьому зв'язку найбільш інтенсивним каналом передачі негативних емоцій у вигляді страхів буде вплив матері на дочку. Тут є свої пояснення. Страхи, в нашому визначенні, представляють афективно загострений інстинкт самозбереження, і, як ми переконалися, по більшій кількості страхів він яскравіше виражений у жінок. Так що страхи, що передаються дочкам з боку матерів, мають інстинктивну основу, хоча і являють собою в основному результат безпосередньої взаємодії або спілкування в родині.

Найбільше страхів при неврозах; саме матері, хворі неврозом, надмірно тривожно і мнительно сприймають будь-які відхилення в настрої та поведінці дітей, невдачі та труднощі у спілкуванні і досягнення якихось результатів, схильні до їх драматизації і паніці. Їм не вистачає послідовності, впевненості в своїх діях і вчинках, гнучкості у відносинах з дітьми. Їм постійно здається, що з дитиною обов'язково щось трапиться, його потрібно весь час опікати, у всьому супроводжувати, завжди бути поруч.

Вони багато думають і говорять про небезпеку, про те, що буде, якщо дитина не послухається, не підкориться, залишиться один. Неважко побачити в подібному відношенні матері мимовільне вселяння - як би повчання залишатися тільки з нею, поблизу, поруч, щоб не мати зайвого неспокою і страху. Тим самим дитина зобов'язується у всьому відповідати побоювань і страхів матері, яка "прив'язує" його до себе в такій мірі, що неможливо залишитися одному або бути самостійним, діяльним без відчуття провини, тривоги й страху.

Але як раз вночі дитина залишається один, позбавляється раптом, раптово присутності та підтримки матері, і тоді накопичені в критичних дозах негативні емоції починають мимовільно трансформуватися в жахаючі образи чудовиськ і не менш жахливі сценарії.

Так ніби благий намір матері у всьому піклуватися про дитину обертається зараженням дитини страхами і витісненням його в страшні сни. До того ж через штучно культивовану і афективно загострену прихильність до дітей невротично засмучена мати звільняється або, принаймні, полегшує свій страх самотності - нерозділеності почуттів, особливо при конфлікті з чоловіком, або коли залишається одна після розлучення. В останньому випадку вона намагається ще більше опікуватися дочок, передаючи їм додаткову порцію неспокою і страху.

З хлопчиками справа йде складніше, оскільки мати, "не справившаяся" з одним чоловіком, батьком хлопчика, відчуває з сином ті ж проблеми гетерополого спілкування; в два рази частіше, ніж дівчаток, лає і карає фізично. Зрозуміло, що в умовах конфлікту з матір'ю хлопчик менш схильний засвоєнню страхів з її боку. Однак багато що залежить від віку дітей і сімейних умов. Якщо вони дошкільнята, в сім'ї проживає ще більш неспокійна, ніж мати, бабуся, то ймовірність зараження страхами і їх проникнення в сон дуже велика.

Як не дивно, наявність неврозу у батьків не тільки не збільшує, на відміну від матерів, але навіть зменшує кількість КС у дітей. Подібний парадокс пояснюється меншою твердістю і непохитністю батьків при виникненні у них неврозу, як і зниженням у цьому випадку загального числа загроз, фізичних покарань і агресії в цілому. Це не означає, що невроз батьків "на користь" дітям, вистачає і своїх витрат у вихованні, але факт залишається фактом: при неврозі батьків у дітей менше КС.

Як пов'язані КС з переважною активністю великих півкулі головного мозку? Відомо, що останні в нормальних природних умовах взаємно доповнюють один одного, і багато що залежить від виду діяльності в даний момент. При інтенсивній інтелектуальній діяльності, коли доводиться багато думати, аналізувати, зіставляти, шукати логічні рішення виникаючих проблемних або навчальних ситуацій, активніше, але з урахуванням вікових особливостей, працює ліва півкуля.

Коли потрібні здогадки, інтуїтивне відчуття, імпровізація, свобода творчості, невимушеність, схоплювання ситуації в цілому та її практичне втілення - тут немає конкурентів правій півкулі.

Обидва півкулі в силу своєї функціональної спеціалізації забезпечують всю гаму психічної діяльності людини. Ясно, що "леветь", тобто набувати специфічну активність, ліва півкуля буде не відразу, а певними віковими зсувами: появою мови, її ускладненням, соціалізацією - засвоєнням норм і правил суспільства, навчанням письма, рахунку і абстрактних понять у вигляді алгебри, геометрії, хімії і частково фізики.

У левополушарных від природи дітей цей процес протікає швидше і немає проблем з читанням, математикою та іноземними мовами надалі. У правополушарных як раз з усім цим і будуть труднощі при існуючій левополушарной програму освіти. У дітей з відсутністю домінування в активності того чи іншого півкулі, як би "білатеральних амбидекстров", за нашим визначенням, все виходить, як у всіх - інтелектуальний розвиток випереджає і не відстає від вікових критеріїв, і немає особливих складнощів у школі з будь-якої дисципліни.

Коли ми підрахували у відсотках частоту КС у дітей з левополушарной, правопівкульного і взаємодоповнююче спрямованістю особистості, то викликало здивування явне переважання КС у дітей левополушарно орієнтованих. До цього ми весь час вказували, що правополушарная, а не левополушарная спрямованість сприяє КС. Пояснення тут може бути таким.

Правопівсферні схильні більшою мірою драматизувати неприємні життєві події, так і витісняти їх із свідомості, коли більше пам'ятають почуття, якщо так можна сказати, а не конкретну канву подій, тим більше їх причини та наслідки. Лівопівкульним, навпаки, добре пам'ятають зміст КС, їм легше без зайвих емоцій детально їх проаналізувати, розкласти по поличках, так що нерідко від КС залишаються тільки "ріжки та ніжки".

Головне ж, лівопівкульним не схильні витісняти сни в підсвідомість і здатні розповідати про них, що називається, без приховування, відкритим текстом. Тому в даному випадку ми констатуємо більш повний звіт про КС у левополушарных, в той час як більша частина нічного матеріалу у правополушарных залишається поза кадром свідомості. В результаті правопівсферні раніше бачать більше КС, але не можуть так про них відзвітувати, доповісти, як лівопівкульним. Заважає усвідомленню і страх (що дуже важливо), а страх, як ми знаємо, прерогатива правополушарного сприйняття.

В плані особистісних особливостей уже зазначалося вплив на КС емоційності та вразливості дітей, великої кількості денних страхів. Сугестивність, яку можна розглядати і як податливість страхам, сприяє КС лише у хлопчиків. Зате у дівчаток більший вплив на КС надає така риса характеру, як відкритість. У свою чергу, сугестивність і відкритість є відображенням безпосередності як свого роду цілісності сприйняття. Це і є знак правополушарности.

Довірливий, вірив на слово і відкритий дитина, звичайно ж, більш схильний до КС, оскільки вони якраз і будуть свого роду фільтром, просівні всі надлишкові враження, неспокою і тривоги дня. Якщо б у цих дітей не було такої кількості снів, і КС зокрема, той сон був би звалищем побоювань і страхів, а так КС, їх кумулируя, накопичуючи, являють собою періодичні розряди нервово-психічної напруги, подібно грозі з її блискавками і гуркотом грому, але і зі свіжим повітрям після.

На жаль, при неврозі подібний ефект вже відсутній, нічний сон дуже наповнений занепокоєнням і страхом і не може, як забруднений фільтр, виконувати свої функції.

Коли більше сниться КС - при пониженій, адекватної або завищеною самооцінці? Самооцінка як уявлення про себе добре корелює з упевненістю. Зв'язок тут прямий - чим більше невпевненість в собі, тим нижче самооцінка. Невпевненість, у свою чергу, - це афективно сприймається нездатність впоратися з більшістю виникають актуальних проблем.

Автоматично більш ніж часто спрацьовує "стоп-кадр". Порив, бажання, імпульс тут же блокуються, перериваються, припиняються. "Кнопка" наказу на знищення бажань працює за соціально заданої програмі "так - ні", "відповідає - не відповідає", причому частіше вона знаходиться в неактивному режимі, немов западає. Досвід "ні", "не можу", "не буду" накопичується і тягне, як важкий мішок, назад, до повернення старих реакцій, переживань.

Це і є невротичний регрес або встановлення більш ранньої вікової моделі поведінки, коли ще не було необхідності раціонального пояснення подій, що відбуваються, і можна було робити так, як хочеться, не озираючись на обставини і не проявляючи зайве занепокоєння або недовірливість.

Тоді дитина починає вести себе більш жваво, безпосередньо, вимагає більшого догляду, уваги, турботи, а часом навіть втрачає вже набуті навички самообслуговування, починає смоктати палець, займатися онанізмом або розгойдуватися перед сном. Подібним чином "впасти в дитинство" можна і після сильних психічних потрясінь, коли знову виникає страх нових несподіваних ситуацій, усувається зайве спілкування, і дитина цілком залежить від близьких, не залишаючись один ні на хвилину.

Разом з переміщенням у часі назад поновлюються, засмоктуються, як у воронку, страхи самотності, болю, шуму, раптового впливу і т. д. В результаті ще більше знижується упевненість в собі і знову починають снитися Вовки, Бармалеї і розлуки. Так невирішені проблеми днем перекочовують в ніч, знаходячи рішення в КС з їх апофеозом жаху, відчаю і беззахисності. Отже, при низькій самооцінці "чекай біди" - повернення в минулий вік і появи КС на тлі наростаючої невпевненості в собі.

Чим нижче самооцінка, тим більше діти схильні магічного настрою, що є основою забобонів і забобонів. Магічний настрій - віра в незвичайні, таємничі, непередбачувані явища на кшталт гороскопів, передбачень, нечистої сили, псування, пристріту, карми.

У дітей молодшого і середнього шкільного віку - це Пікова Дама і Чорна Рука, полтергейст і примари, віра в щасливий і нещасливий квиток, нещастя від чорної кішки, котра перебігла дорогу, і т. п. У більш старших школярів сюди домішуються "зустрічі" з інопланетянами, чудові бачення, явища, передбачення і наговори. Магічний настрій зараз зведений у ранг державного культу, знищує всякі залишки критичного, сучасного, наукового підходу.

Нас же в зв'язку з магічним культом цікавить його зв'язок з КС, зв'язок не дуже вже й очевидна, але, тим не менш, цілком реальна. Містком до КС буде, з одного боку, сугестивність, більш виражена у магічно налаштованих осіб; з іншого боку, вони нерідко бувають не впевнені в собі і, відповідно, низької думки про своїх здібностях і можливостях.

Тепер, якщо зв'язати воєдино сугестивність як мимовільну податливість до сприйняття погрози; невпевненість і низьку самооцінку як відсутність належної психічної захисту; магічний настрій як переконаність в існуванні окультних сил - то впевненість у появі КС буде більш ніж достовірною.

Інше питання: як позначаються конфлікти батьків з дітьми на появу в останніх КС? Варіантів тут чотири: мати або батько, конфлікти з хлопчиками або дівчатками. Найбільше в КС відображаються конфлікти батьків з дочками. Випадково чи ні? Ні, не випадково. Спрацьовує психологічний механізм емоційного контрасту - в молодшому дошкільному віці існує життєво необхідна потреба в любові батьків іншого типу. Це як би завершальний етап емоційного розвитку, коли емоції любові спрямовані не стільки на себе, скільки на найближчого представника іншої статі, яким і є батько. У дівчаток любов до батька більш виражена, ніж любов хлопчиків до матері.

Потреба потребою, а реальність реальністю. Проти батька може налаштувати внутрішньо конфліктна з ним мати, та й сам батько здатний дискредитувати свій "люблячий" образ постійними і все більш безперспективними конфліктами з матір'ю або з-за свого все більше неналежної поведінки, будь то грубість, жорстокість, непослідовність і агресивність. Останнє проявляється частими фізичними покараннями.

Іноді складається враження, що батько карає не стільки дочка, скільки мати, нехай не завжди праву і адекватно провідну себе з дочкою. Сімейна ситуація підігрівається ревнощами батька до односторонньо замкнутому союзу матері з дочкою. Втім, і сама мати явно не хоче посилення емоційного впливу батька на дочку. Як у пісні - "вихори ворожі віють над нами", так і тут ревнощі просочує відносини в родині, створюючи задушливу атмосферу упередження і боязні.

В ній що не крок, то конфлікт, з'ясування обставин, доведення своїх переваг, образа на цілий світ. Так поступово донька може відійти від батька, все більше втрачає свою колишню привабливість. У ряді випадків, а це якраз і буде при КС, дочка емоційно "розлучається" з батьком. Психологічний видалення батька, відчуження, все більш наростаючий негативність сприйняття з боку дочки і служать живильним грунтом для його трансформації в образ чудовиська - Кощія, Бармалея, Вовк, Змія Горинича, Дракона. Страх, випробовуваний перед ними, є страх перед батьком - чоловічий негативною силою, або небажання, щоб батько став таким байдужим, жорстоким і агресивним, як це і відбувається уві сні.

Кращим лікарем в даному випадку якраз і буде сам батько, якщо змінить гнів на милість, стане теплим, люблячим і не ссорящимся з матір'ю при доньці. Потребує уваги і мати в якості первинного джерела конфлікту у родині. Якщо вона хвора на невроз - тоді потрібно спочатку лікуватися, а вже потім з'ясовувати "істину". Або ж характер матері "не цукор", і вона своєю упередженістю, недовірливістю, нетерпимістю і конфліктністю створює постійно тліючі вогнища сімейної напруженості. Те, що не відбувається до кінця днем, не завершується в родині, знаходить своє рішення вночі у дітей в КС, де зло вже перемагає, хтось має загинути, де немає захисту, раціонального підходу і впевненості у своїй перемозі.

Виконують КС які-небудь функції психіки? Як ми бачили - так, причому найрізноманітніші. Перерахуємо деякі з них, виходячи з передумови, що КС не є казна-звідки взявся негативним досвідом переживань, а цілком співзвучні актуальних проблем буття дітей.

1. КС - відбиття і заломлення дійсності, в тому числі її психічно не усвідомлюваних сторін.
2. КС - плід творчої фантазії, особливо у правополушарных, художньо обдарованих особистостей.
3. КС - прояви альтернативних форм поведінки, не допускають у свідомість або відкидала з морально-етичних міркувань (нормам).
4. КС - відображення і одночасно передбачення травмуючого досвіду протопатического або глибинного відчуття небезпеки. Іншими словами, КС - це психофізіологічний механізм включення екзистенціальної тривоги як індивідуально-особистісної захисної реакції людини.
5. КС - показник готовності характерологічних структур до відбиття небезпеки для життя і благополуччя людини або, більш широко, для протистояння страхам.
6. КС - вираження психічного дискомфорту, емоційного стресу або захворювання на тлі занепокоєння і страхів, депресивного відтінку настрою, невпевненості, беззахисності і низької самооцінки.
7. КС - спосіб отреагирования (прориву) не переноситься, критичного або заблокованого психічного напруги. У цьому "терапевтична цінність" КС. Разом з тим КС загострюють загальну чутливість до страхів, викликаючи почуття розгубленості і невпевненості в собі, своїй здатності протистояти небезпеці. В цьому ми бачимо декомпенсирующую, а то і деморализующую функцію КС.