Міф про недирективности: сеанс з Джилл

Автори - Марія Віллас і Боас Боуен. Центр вивчення людини, Ла Хойя, Каліфорнія (США). Стаття з книги "Carl Rogers Casebook and Critical Perspectives".

У 1942 році в книзі К. Роджерса "Консультування і психотерапія" ("Counseling and Psychotherapy") вперше з'являється опис принципів недирективного підходу, які протиставляються принципам директивного, діагностико-розпорядчого підходу, який мав багато прихильників серед психотерапевтів і психологів у 30-х роках в Америці. Написання даної книги передувало дослідження, проведене К. Роджерсом, в результаті якого з'ясувалося, що в процесі взаємодії з клієнтом психотерапевт більш корисний у тому випадку, якщо він слухає те, про що говорить йому клієнт, а не тоді, коли він запитує, ставить діагноз і дає поради (Rogers, 1980). Для порівняння технік, що використовуються в директивній і недирективном підходах, К. Роджерс спирався на роботу Постера (Rogers, 1942).

Директивно орієнтоване консультування характеризується, по-перше, великою кількістю прямих запитань, на які очікуються такі ж прямі відповіді, по-друге, великою кількістю інформації і пояснень, що виходять від психотерапевта. Консультант пропонує клієнту певні дії, які допоможуть йому змінитися, він використовує як об'єктивні, так і суб'єктивні аргументи, щоб переконати клієнта, що запропоновані дії необхідно здійснити. Навпаки, в недирективном консультуванні клієнтів багато говорять, і консультанти використовують техніки, які допомагають клієнтам побачити і зрозуміти свої власні почуття, установки, реакції, змусили їх звернутися за порадою. Дослідження Постера довело, що техніки недирективного консультування більше сприяють усвідомленню і вираженню почуттів клієнтами. На думку Роджерса К., директивне консультування заохочує збільшення рівня соціальної конформності і наділяє правом керувати більш сильного. У недирективном консультуванні, з іншого боку, високо цінується стаття з книги Carl Rogers Casebook and Critical Perspectives" право кожного індивіда бути психологічно незалежною і рухатися в напрямку досягнення своєї психологічної цілісності.

В даній роботі Роджерса К. міститься два положення, які поширюються і на особистісно-центрований підхід в цілому:

1. приділяти увагу технікам, сприяє усвідомленню почуттів і кращому їх розумінню, тобто технікам, які являють собою спосіб передачі емпатії,
2. бути недирективным.

46 років розділяють час опублікування книги "Консультування і психотерапія" і організований К. Роджерсом демонстраційний психотерапевтичний сеанс з Джилл, що відбувся в 1985 році в Есалене Це інтерв'ю показало, наскільки змінилися погляди Роджерса К. Його робота, як і раніше відрізнялася глибокою емпатією, повагою, визнанням особистої незалежності клієнта, здатність проникати в сферу підсвідомості.

Але сталися два очевидні зміни. Перше К. Роджерс використовував як технік не тільки прояснення почуттів клієнта і уточнення (повторення) того, про що говорить клієнт. Він інтерпретував його рухи, використовуючи метафори, для того, щоб налаштувати клієнта на переживання, випробовувані їм тут і тепер він дозволяв собі глузувати з клієнтом, він використовував перебільшення для актуалізації суперечливість висловлювань клієнта. Друге - він був директивним, що виражалося в реченні гіпотез про причини заявленої клієнтом проблеми і відкритою їх перевірці. Більш того, він пропонував теми для обговорення і переривав паузи.

Відомо, що К. Роджерс був противником інтелектуальної інтерпретації в психотерапевтичному процесі, що підтверджує його книга "Консультування і психотерапія" (1942). Він писав, що інтерпретація причин поведінки і вчинків клієнта на основі його спогадів про дитинство не приносить велику користь і може іноді згубний вплив на терапевтичний процес, однак, з іншого боку, якщо клієнт погоджується з інтерпретацією, то вона має тільки позитивний ефект (стор 27). Грунтуючись на вищесказаному, можна прийти до висновку про те, що психотерапевтичний процес буде ефективним тоді, коли психотерапевт досить эмпатичен, добре відчуває переживання клієнта та його інтерпретації відповідають почуттів клієнта і приймаються їм.

В інтерв'ю з Джилл перша фраза Роджерса К. являє собою інтерпретацію.

Нижче наводиться стенограма початку сеансу.

• Клієнт. У мене дуже погані стосунки з дочкою. Їй 20 років, вона навчається в коледжі, мені важко було її відпустити. У мене велике почуття провини перед нею, я відчуваю величезну потребу перебувати поряд з нею і підтримувати з нею зв'язок.
• К. Роджерс Ви відчуваєте потребу в підтримці зв'язку, яка допоможе вам бути в курсі тих речей, які викликають у вас занепокоєння, - це так?
• К. Роджерс інтерпретує причинно-наслідковий взаємозв'язок між тривожними її почуттями і тим, що їй важко відпустити свою дочку Цей взаємозв'язок визначається саме К. Роджерсом, а не його клієнтом. Тим не менш, цікавий спосіб, за допомогою якого він висловлює свою інтерпретацію, і спосіб, за допомогою якого він перевіряє, наскільки запропонована інтерпретація приймається клієнтом Інтерпретація приймається клієнтом частково.
• Клієнт. Здебільшого так.

У випадку, якщо клієнт не згоден з інтерпретацією, я впевнена в тому, що К. Роджерс відмовиться від неї і не буде наполягати на його прийнятті, на противагу тим колегам, які через недосвідченість або відсутність скромності будуть засуджувати відмова клієнта приймати інтерпретацію і пояснювати причину відмови опором клієнта (і ніколи неакуратним якістю інтерпретації).

Далі наводиться стенограма тій частині інтерв'ю, в якій К. Роджерс намагається дати пояснення почуттів клієнта, але отримавши її незгоду, тут же залишає перше пояснення і пропонує інше З другим варіантом інтерпретації клієнт погоджується Важливо відзначити той факт, що з метою речення другого варіанту пояснення, він дозволяє собі перебити клієнта.

• К. Роджерс чи Не означає це, що ви відчуваєте, що про вас ніхто не дбає, ніхто не приймає вас?
• Клієнт. Ні, я знаю дуже добре, що є люди, які це роблять, піклуються про мене. приймають і цінують мене. Але є невелика -
• К. Роджерс: Так значить людина, яка не дбає про вас і не приймає вас - це і є ви самі.
• Клієнт: Хм-хмм. Так. Це більшою мірою я сама.

К. Роджерс вважає, що інтерпретація може використовуватися в психотерапевтичному процесі, якщо дотримуються дві умови. Перше, зміст ' інтерпретації повинно випливати із змісту сказаного клієнтом і відповідати почуттів, які він переживає в даний момент, а не складатися з наукового пояснення причин та значення поведінки клієнта. Друге, психотерапевт не повинен прив'язуватися до інтерпретації, а повинен бути в змозі відмовитися від неї, якщо клієнт з нею не згоден.

Коли К. Роджерс висловив Джилл своє припущення: "Так значить людина, яка не дбає про вас і не приймає вас - це і є ви самі", він тим самим висловив гіпотезу про джерело проблеми клієнта. Подібна гіпотеза ґрунтується, по-перше, на утриманні опису проблеми і, по-друге, на одному з положень власної теорії особистості, яке свідчить, що основним джерелом проблем індивіда найчастіше виступає відсутність самоприйняття. З допомогою обговорення гіпотези про те, що причина залежності клієнта від своєї дочки полягає у відсутності самоприйняття і вміння піклуватися про себе, К. Роджерс перемістив фокус психотерапевтичного інтерв'ю з прояснення стосунків між клієнтом і її дочкою на прояснення особливостей відношення клієнта до себе.

Вважається загальновизнаним, що психотерапевт клієнт-центрованої школи завжди чекає того, що скаже клієнт, і ніколи не говорить першим, однак розглянуте тут інтерв'ю суперечить таким поданням. В процесі терапевтичного сеансу К. Роджерс кілька разів підводить Джилл до усвідомлення її нездатність піклуватися про себе.

• К. Роджерс: Мені здається, що ви хочете сказати, що у вашому житті було не так багато людей, які б піклувалися про вас.
• Клієнт: Немає. Не дуже багато.
• К. Роджерс: І втратити одного з них...
• Клієнт. Так, це велика втрата.
• К. Роджерс: Я знаю.
• Пауза.
• К. Роджерс. Здатні ви піклуватися про себе?
• Клієнт: Зітхання. Це дійсно важко для мене. Я не думаю, що я ... заслуговую на це.

Кілька разів під час сеансу К. Роджерс "просуває" клієнта до усвідомлення його нездатність піклуватися про себе і намагається сконцентрувати увагу клієнта на цьому Він робить це дуже цікавим чином: повторює кілька разів або перебільшує слова клієнта про власних негативних якостях; при повторенні інформації, отриманої від нього, модулює голос або використовує сильніші за значенням слова, порівняно з тими, які він вживав. Така поведінка з боку Роджерса К. сприяє тому, що засудження клієнта в свою адресу поляризуються настільки, що він виявляє їх абсурдність і у нього з'являється бажання компенсувати їх за допомогою своїх позитивних сторін.

• К. Роджерс: Людиною, яка відноситься до таких речей як до непрощенним, є ви самі.
• Клієнт: Так. Так. Ніхто не ставиться до мене так суворо.
• К. Роджерс: Хм-хмм. Ніхто не веде себе настільки жорстко по відношенню до вас, або будує такі жахливі висновки.
• Клієнт. Зітхання. .
• К. Роджерс: Або ненавидить вас так.
• Клієнт: Або ненавидить мене так. Так.
• К. Роджерс: Звучить так, ніби ви є для себе і суддею, і присяжним засідателем, і виконавцем вироку.
• Клієнт: Так, мій найлютіший ворог.
• К. Роджерс: Ви виголосили далеко не похвальні слова про себе.
• Клієнт: так, Так. Я вимовила. Як якщо б я була поганим другом собі.
• К. Роджерс: Так.
• Клієнт: ... - (вона намагається щось сказати, К. Роджерс перериває її).
• К. Роджерс: Ви є поганим другом собі. Хм-хм.
• Клієнт: Хм-хм.
• К. Роджерс: Вам би ніколи не прийшло в голову відноситися до одного так, як ви ставитеся до себе.
• Клієнт: Це правда Я б відчувала себе жахливо, якби до когось ставилася так, як до себе.
• К. Роджерс: Хм-хмм. Хм-хмм. Хм-хмм.
• Пауза.
• К. Роджерс Тому ви вважаєте, що вас любити неможливо. •
• Клієнт. Щоправда, є дещо, за що мене можна любити.
• К. Роджерс. Добре. Добре. Отже, за що ви себе любите.

З цього моменту вони починають разом досліджувати ті якості, які Джилл в собі любить.

Я вважаю за необхідне сказати кілька слів про обережність. Так як К. Роджерс кілька разів в процесі сеансу використовує перебільшення негативних якостей клієнта, у декого може скластися враження, що це особлива техніка. Технікою називається попередня стратегія поведінки, яка використовується в конкретних специфічних обставин для того, щоб досягти бажаного результату. У розробленому К. Роджерсом підході до психотерапії одна річ завжди залишається незмінною відсутність технік. Питання, які задає К. Роджерс в процесі психотерапевтичного інтерв'ю, виникають у нього спонтанно і ґрунтуються на щирому участі в проблемі клієнта. Секрет його успіху полягає в тому, що він повністю сконцентрований на кожному моменті взаємодії з клієнтом, і тому питання: "Що я повинен робити зараз?" для нього не варто. Можливо, нерозуміння відносини К. Роджерса до проблеми технік виникає з причини того, що в книзі "Консультування і психотерапія" з метою концептуалізації своїх дій він назвав використання спонтанних відповідей технікою "прояснення почуттів". З тих пір абсолютно необґрунтовано вважається, що використання спонтанних відповідей є єдиним способом взаємодії з клієнтом. Навіть постійно присутнє "хм-хмм" Роджерса К. було названо технікою.