Міф про недирективности: сеанс з Джилл

Автори - Марія Віллас і Боас Боуен. Центр вивчення людини, Ла Хойя, Каліфорнія (США). Стаття з книги "Carl Rogers Casebook and Critical Perspectives".

У 1942 році в книзі К. Роджерса "Консультування і психотерапія" ("Counseling and Psychotherapy") вперше з'являється опис принципів недирективного підходу, які протиставляються принципам директивного, діагностико-розпорядчого підходу, який мав багато прихильників серед психотерапевтів і психологів у 30-х роках в Америці. Написання даної книги передувало дослідження, проведене К. Роджерсом, в результаті якого з'ясувалося, що в процесі взаємодії з клієнтом психотерапевт більш корисний у тому випадку, якщо він слухає те, про що говорить йому клієнт, а не тоді, коли він запитує, ставить діагноз і дає поради (Rogers, 1980). Для порівняння технік, що використовуються в директивній і недирективном підходах, К. Роджерс спирався на роботу Постера (Rogers, 1942).

Директивно орієнтоване консультування характеризується, по-перше, великою кількістю прямих запитань, на які очікуються такі ж прямі відповіді, по-друге, великою кількістю інформації і пояснень, що виходять від психотерапевта. Консультант пропонує клієнту певні дії, які допоможуть йому змінитися, він використовує як об'єктивні, так і суб'єктивні аргументи, щоб переконати клієнта, що запропоновані дії необхідно здійснити. Навпаки, в недирективном консультуванні клієнтів багато говорять, і консультанти використовують техніки, які допомагають клієнтам побачити і зрозуміти свої власні почуття, установки, реакції, змусили їх звернутися за порадою. Дослідження Постера довело, що техніки недирективного консультування більше сприяють усвідомленню і вираженню почуттів клієнтами. На думку Роджерса К., директивне консультування заохочує збільшення рівня соціальної конформності і наділяє правом керувати більш сильного. У недирективном консультуванні, з іншого боку, високо цінується стаття з книги Carl Rogers Casebook and Critical Perspectives" право кожного індивіда бути психологічно незалежною і рухатися в напрямку досягнення своєї психологічної цілісності.

В даній роботі Роджерса К. міститься два положення, які поширюються і на особистісно-центрований підхід в цілому:

приділяти увагу технікам, сприяє усвідомленню почуттів і кращому їх розумінню, тобто технікам, які являють собою спосіб передачі емпатії,
бути недирективным.

46 років розділяють час опублікування книги "Консультування і психотерапія" і організований К. Роджерсом демонстраційний психотерапевтичний сеанс з Джилл, що відбувся в 1985 році в Есалене Це інтерв'ю показало, наскільки змінилися погляди Роджерса К. Його робота, як і раніше відрізнялася глибокою емпатією, повагою, визнанням особистої незалежності клієнта, здатність проникати в сферу підсвідомості.

Але сталися два очевидні зміни. Перше К. Роджерс використовував як технік не тільки прояснення почуттів клієнта і уточнення (повторення) того, про що говорить клієнт. Він інтерпретував його рухи, використовуючи метафори, для того, щоб налаштувати клієнта на переживання, випробовувані їм тут і тепер він дозволяв собі глузувати з клієнтом, він використовував перебільшення для актуалізації суперечливість висловлювань клієнта. Друге - він був директивним, що виражалося в реченні гіпотез про причини заявленої клієнтом проблеми і відкритою їх перевірці. Більш того, він пропонував теми для обговорення і переривав паузи.

Відомо, що К. Роджерс був противником інтелектуальної інтерпретації в психотерапевтичному процесі, що підтверджує його книга "Консультування і психотерапія" (1942). Він писав, що інтерпретація причин поведінки і вчинків клієнта на основі його спогадів про дитинство не приносить велику користь і може іноді згубний вплив на терапевтичний процес, однак, з іншого боку, якщо клієнт погоджується з інтерпретацією, то вона має тільки позитивний ефект (стор 27). Грунтуючись на вищесказаному, можна прийти до висновку про те, що психотерапевтичний процес буде ефективним тоді, коли психотерапевт досить эмпатичен, добре відчуває переживання клієнта та його інтерпретації відповідають почуттів клієнта і приймаються їм.

В інтерв'ю з Джилл перша фраза Роджерса К. являє собою інтерпретацію.

Нижче наводиться стенограма початку сеансу.

Клієнт. У мене дуже погані стосунки з дочкою. Їй 20 років, вона навчається в коледжі, мені важко було її відпустити. У мене велике почуття провини перед нею, я відчуваю величезну потребу перебувати поряд з нею і підтримувати з нею зв'язок.
К. Роджерс Ви відчуваєте потребу в підтримці зв'язку, яка допоможе вам бути в курсі тих речей, які викликають у вас занепокоєння, - це так?
К. Роджерс інтерпретує причинно-наслідковий взаємозв'язок між тривожними її почуттями і тим, що їй важко відпустити свою дочку Цей взаємозв'язок визначається саме К. Роджерсом, а не його клієнтом. Тим не менш, цікавий спосіб, за допомогою якого він висловлює свою інтерпретацію, і спосіб, за допомогою якого він перевіряє, наскільки запропонована інтерпретація приймається клієнтом Інтерпретація приймається клієнтом частково.
Клієнт. Здебільшого так.

У випадку, якщо клієнт не згоден з інтерпретацією, я впевнена в тому, що К. Роджерс відмовиться від неї і не буде наполягати на його прийнятті, на противагу тим колегам, які через недосвідченість або відсутність скромності будуть засуджувати відмова клієнта приймати інтерпретацію і пояснювати причину відмови опором клієнта (і ніколи неакуратним якістю інтерпретації).

Далі наводиться стенограма тій частині інтерв'ю, в якій К. Роджерс намагається дати пояснення почуттів клієнта, але отримавши її незгоду, тут же залишає перше пояснення і пропонує інше З другим варіантом інтерпретації клієнт погоджується Важливо відзначити той факт, що з метою речення другого варіанту пояснення, він дозволяє собі перебити клієнта.

К. Роджерс чи Не означає це, що ви відчуваєте, що про вас ніхто не дбає, ніхто не приймає вас?
Клієнт. Ні, я знаю дуже добре, що є люди, які це роблять, піклуються про мене. приймають і цінують мене. Але є невелика -
К. Роджерс: Так значить людина, яка не дбає про вас і не приймає вас - це і є ви самі.
Клієнт: Хм-хмм. Так. Це більшою мірою я сама.

К. Роджерс вважає, що інтерпретація може використовуватися в психотерапевтичному процесі, якщо дотримуються дві умови. Перше, зміст ' інтерпретації повинно випливати із змісту сказаного клієнтом і відповідати почуттів, які він переживає в даний момент, а не складатися з наукового пояснення причин та значення поведінки клієнта. Друге, психотерапевт не повинен прив'язуватися до інтерпретації, а повинен бути в змозі відмовитися від неї, якщо клієнт з нею не згоден.

Коли К. Роджерс висловив Джилл своє припущення: "Так значить людина, яка не дбає про вас і не приймає вас - це і є ви самі", він тим самим висловив гіпотезу про джерело проблеми клієнта. Подібна гіпотеза ґрунтується, по-перше, на утриманні опису проблеми і, по-друге, на одному з положень власної теорії особистості, яке свідчить, що основним джерелом проблем індивіда найчастіше виступає відсутність самоприйняття. З допомогою обговорення гіпотези про те, що причина залежності клієнта від своєї дочки полягає у відсутності самоприйняття і вміння піклуватися про себе, К. Роджерс перемістив фокус психотерапевтичного інтерв'ю з прояснення стосунків між клієнтом і її дочкою на прояснення особливостей відношення клієнта до себе.

Вважається загальновизнаним, що психотерапевт клієнт-центрованої школи завжди чекає того, що скаже клієнт, і ніколи не говорить першим, однак розглянуте тут інтерв'ю суперечить таким поданням. В процесі терапевтичного сеансу К. Роджерс кілька разів підводить Джилл до усвідомлення її нездатність піклуватися про себе.

К. Роджерс: Мені здається, що ви хочете сказати, що у вашому житті було не так багато людей, які б піклувалися про вас.
Клієнт: Немає. Не дуже багато.
К. Роджерс: І втратити одного з них...
Клієнт. Так, це велика втрата.
К. Роджерс: Я знаю.
Пауза.
К. Роджерс. Здатні ви піклуватися про себе?
Клієнт: Зітхання. Це дійсно важко для мене. Я не думаю, що я ... заслуговую на це.

Кілька разів під час сеансу К. Роджерс "просуває" клієнта до усвідомлення його нездатність піклуватися про себе і намагається сконцентрувати увагу клієнта на цьому Він робить це дуже цікавим чином: повторює кілька разів або перебільшує слова клієнта про власних негативних якостях; при повторенні інформації, отриманої від нього, модулює голос або використовує сильніші за значенням слова, порівняно з тими, які він вживав. Така поведінка з боку Роджерса К. сприяє тому, що засудження клієнта в свою адресу поляризуються настільки, що він виявляє їх абсурдність і у нього з'являється бажання компенсувати їх за допомогою своїх позитивних сторін.

К. Роджерс: Людиною, яка відноситься до таких речей як до непрощенним, є ви самі.
Клієнт: Так. Так. Ніхто не ставиться до мене так суворо.
К. Роджерс: Хм-хмм. Ніхто не веде себе настільки жорстко по відношенню до вас, або будує такі жахливі висновки.
Клієнт. Зітхання. .
К. Роджерс: Або ненавидить вас так.
Клієнт: Або ненавидить мене так. Так.
К. Роджерс: Звучить так, ніби ви є для себе і суддею, і присяжним засідателем, і виконавцем вироку.
Клієнт: Так, мій найлютіший ворог.
К. Роджерс: Ви виголосили далеко не похвальні слова про себе.
Клієнт: так, Так. Я вимовила. Як якщо б я була поганим другом собі.
К. Роджерс: Так.
Клієнт: ... - (вона намагається щось сказати, К. Роджерс перериває її).
К. Роджерс: Ви є поганим другом собі. Хм-хм.
Клієнт: Хм-хм.
К. Роджерс: Вам би ніколи не прийшло в голову відноситися до одного так, як ви ставитеся до себе.
Клієнт: Це правда Я б відчувала себе жахливо, якби до когось ставилася так, як до себе.
К. Роджерс: Хм-хмм. Хм-хмм. Хм-хмм.
Пауза.
К. Роджерс Тому ви вважаєте, що вас любити неможливо. •
Клієнт. Щоправда, є дещо, за що мене можна любити.
К. Роджерс. Добре. Добре. Отже, за що ви себе любите.

З цього моменту вони починають разом досліджувати ті якості, які Джилл в собі любить.

Я вважаю за необхідне сказати кілька слів про обережність. Так як К. Роджерс кілька разів в процесі сеансу використовує перебільшення негативних якостей клієнта, у декого може скластися враження, що це особлива техніка. Технікою називається попередня стратегія поведінки, яка використовується в конкретних специфічних обставин для того, щоб досягти бажаного результату. У розробленому К. Роджерсом підході до психотерапії одна річ завжди залишається незмінною відсутність технік. Питання, які задає К. Роджерс в процесі психотерапевтичного інтерв'ю, виникають у нього спонтанно і ґрунтуються на щирому участі в проблемі клієнта. Секрет його успіху полягає в тому, що він повністю сконцентрований на кожному моменті взаємодії з клієнтом, і тому питання: "Що я повинен робити зараз?" для нього не варто. Можливо, нерозуміння відносини К. Роджерса до проблеми технік виникає з причини того, що в книзі "Консультування і психотерапія" з метою концептуалізації своїх дій він назвав використання спонтанних відповідей технікою "прояснення почуттів". З тих пір абсолютно необґрунтовано вважається, що використання спонтанних відповідей є єдиним способом взаємодії з клієнтом. Навіть постійно присутнє "хм-хмм" Роджерса К. було названо технікою.

Інтерв'ю з Джилл демонструє те нове, що придбав К. Роджерс як психотерапевт за багато років своєї професійної діяльності Він став менш залежним від "ярлика" недирективности, став більш рухомим, а його відповіді придбали більшу різноманітність. Прикладом змін також може служити той факт, що К. Роджерс 16 разів протягом психотерапевтичного сеансу порушує тишу, причому найчастіше з допомогою звернення до характеристик виразного поведінки клієнта, повертаючи його тим самим до переживань тут і тепер. Нижче наводиться кілька прикладів.

Клієнт. Так, я дуже зла, дуже зла на неї.
Тиша.
К. Роджерс: Мені здається, що ви відчуваєте напругу, коли говорите про це.
Клієнт. Так. Так. Багато проблем. В іншій частині інтерв'ю. '
Клієнт. Так, це дійсно боляче. Це дійсно боляче. Великий зітхання.

Тиша.

К. Роджерс Виглядає так, що ви відчуваєте частина цієї болі прямо зараз.
Клієнт. Так, я дійсно відчуваю, як дочка іде від мене.
Далі.
К. Роджерс. Мені здається, що вам ніколи б не прийшла в голову думка ставитися до своєї дочки так само погано, як ви ставитеся до себе.
Клієнт: Сміється. Це, можливо, так. Я б зупинила себе, якщо б почала ставитися до неї так само погано, як ставлюся до себе.

Тиша.

К. Роджерс: чи ви Бачите те, що відбувається з вами?
Клієнт. (З сльозами). Так, коли ви дивитеся на мене з такою добротою, мені стає дуже важко, я відчуваю смуток від того, що хтось дійсно слухає мене, дійсно чує мене.

В кінці інтерв'ю К. Роджерс знову порушує тишу з допомогою залучення уваги клієнта до особливостей вираження її особи:

Тиша.

Зітхання.

К. Роджерс. Що означає ваша усмішка?
Клієнт. Це ваші очі мерехтять.

Обоє сміються.

К. Роджерс. Ваші мерехтять теж.

Сміх.

Зітхання.

Кінець запису.

Наведена вище стенограма демонструє вміння Роджерса К. задавати прямі питання, брати до уваги особливості виразного поведінки клієнта, давати напрямок ходу інтерв'ю, повертати клієнта до переживань тут і тепер. Очевидним є також факт, що особиста теплота, емпатія і постійна "підстроювання" до клієнта не приносяться в жертву в процесі психотерапевтичного сеансу К. Роджерс, будучи директивним, зберігає глибоке почуття поваги до внутрішнього світу клієнта.

Я впевнена, що недирективность - це міф, за винятком тих випадків, коли психотерапевти абсолютно пасивні і настільки повільно реагують, що в результаті дуже важко зрозуміти, що відбувається як з ними, так і з клієнтами. Коли між психотерапевтом і клієнтом налагоджується контакт, як це і повинно траплятися в психотерапевтичному процесі, неможливо, щоб психотерапевт був захищений від участі в те, що відбувається з клієнтом Психотерапевти постійно роблять вибір, свідомо чи несвідомо, на яку частину інформації, поданої клієнтом, дати відповідь. Подивіться, як це відбувається в сеансі з Джилл.

Клієнт. Я відчуваю, що мої потреби задовольнялися, але потреба в ній дуже сильна - це потреба в жінці, я думаю. Ця потреба зовсім не в тому, що можна отримати від чоловіка.
К. Роджерс. Є деякі речі, які ви хочете отримати саме від неї.
Клієнт. Хм-хмм. Так. Саме від неї.

Зітхання.

Я дуже легко можу уявити психотерапевта, настраивающегося на переживання жінки, задає питання, які, відрізняючись эмпатичностью і відповідністю переживань клієнта, можуть направити її до прояснення особливостей власної жіночності і тим самим пролити трохи світла на випробовувану нею потреба в дочки.

Терапевт. Існують деякі речі, які ви хотіли б отримати від жінки.

Я не намагаюся зараз визначити, який підхід краще Я лише хочу зазначити, що різні терапевти, володіючи одним і тим же рівнем емпатії, можуть відповідати клієнту по-різному. Один із студентів, прослухавши аудіозапис сеансу з Джилл поставив К. Роджерсу таке питання: "Як ви визначаєте, що необхідно відповідати клієнту?" Відповідь Роджерса К. був наступним "Я намагаюся відповідати на те, що є найбільш важливим для клієнта" Ця проблема хвилювала і мене. Я написала К. Роджерсу лист, в якому спробувала пояснити, що слухаючи аудіозапис сеансу, з Джилл, я уявляла себе на місці терапевта і будувала в розумі свої варіанти відповідей, які, проте сильно відрізнялися від відповідей самого К. Роджерса. Я припустила, що причина криється в тому, що ми по-різному уявляємо собі те, що є найбільш важливим для клієнта. Ось що К. Роджерс мені відповів:

"коли я намагаюся відповісти на почуття, що найбільш важливо, для клієнта, на вибір того, що є значущим, впливають мої особистісні особливості, історія взаємин з різними людьми і т. д. Якщо буде відкрито визнано, що відповіді психотерапевта будуються частково на основі його сприйняття того, що відбувається, на яке, в свою чергу, з одного боку, впливає надана клієнтом інформація про своїх клієнтів по відношенню до власної дитини може бути розглянуто як злочин і існує достатньо підстав у зв'язку з цим відчувати почуття провини? Не буде прощення передчасним дією, яка завадить клієнту помітити те, що необхідно змінити в собі?

К. Роджерс з непохитною вірою в "чеснота" людської природи робить висновок про те, що помилки клієнта можна з легкістю пробачити. Більш того, в процесі сеансу він досить часто наполягає на тому, щоб скоротити до мінімуму сприйняття клієнтом своєї "темної сторони", замість того, щоб допомогти їй зрозуміти, що відбувається з нею. У наступному прикладі він знову приєднується до більш здорової частини клієнта, використовуючи для цього перебільшення:

К. Роджерс: Ви б хотіли доглядати за собою, але, здається, є щось, що заважає вам це робити.
Клієнт: Ні, Я все ще наповнена ненавистю до себе.
К. Роджерс. Ви дуже поганий, поганий чоловік.
Клієнт: Так. Справжній монстр. Я роблю погані речі - ось, що я відчуваю.

Моє припущення полягало в тому, що К. Роджерс використовував в якості своєї відповіді на почуття клієнта таку фразу, як "Вам здається, що ви робите щось дуже погане", для того, щоб дати можливість клієнту розповісти про те, що ж поганого він робить, і допомогти переглянути значення своїх поганих вчинків. Замість цього К. Роджерс раз за разом перебільшує слова клієнта, посилюючи тим самим негативізм ситуації. Слово "поганий", яке використовує клієнт, К. Роджерс перетворює в "жахливий".

К. Роджерс: Жахлива людина.
Клієнт: Так. Жахлива людина.

Зітхання.

К. Роджерс: Як може хто-небудь піклуватися про таку людину?
Клієнт: Так. Схоже, що так. Як вони можуть? Немає причин дивуватися тому, що вона залишила мене, відсторонилася від мене, не хоче, щоб я торкалася до неї.
К. Роджерс: Відчуває щось погане, вона відсторонилася від вас тому, що відноситься до вас як до поганого людині.
Клієнт. Так. Тому, що я зробила щось дійсно погане Я так відчуваю. І вона знає - якимось чином вона дізналася про те, що я зробила.
К. Роджерс Вона знає ваш секрет і -
Клієнт. Так. Вона знає мій секрет. Це так Вона знає мій секрет.

І знову, замість того, щоб направити клієнта до розуміння свого "темного" секрету, Що Роджерс вибирає шлях продовження перебільшень.

К. Роджерс. Після всього, будь-який буде радий піти від такої людини.
Клієнт. Так. Так. Це правда. Я саме так це і сприймаю. Що-то вже настільки погано, що виправити неможливо.
К. Роджерс. У вас немає нічого, щоб ви могли прийняти.
Клієнт. Зітхання. Я можу взяти тільки деякі свої сторони. Але не всю себе. І я можу піклуватися про своїх правильних сторонах, але не про всіх.

Клієнт. Зрештою, відступає від самоуничижающих суджень і самостійно досягає більш збалансованого представлення про себе.

Особистість психотерапевта дійсно має великий вплив на вибір відповіді К. Роджерс досить наполегливий у виборі шляху уникнення дослідження негативного, навіть якщо здається, що він весь час про нього говорить, звертаючись до використання перебільшень слів клієнта. Ті, хто особисто знайомий з К. Роджерсом, знають його як дуже теплого, досить спокійної людини, якого дуже важко розсердити. Коли я йому про це сказала, він відповів наступне: "Так як ви не перша, хто вважає, ніби я ніколи не стикався зі своєю темною стороною або темними сторонами інших людей, то має бути в цьому є частка правди. Я не досліджую себе таким способом, в іншому випадку, я б змінив свою поведінку. Однак подібні висловлювання вплинули на те, що я став більш чутливим по відношенню до темним сторонам інших людей" (Rogers, 1985).

Важливо пам'ятати, що інтерв'ю з Джилл тривало всього півгодини, проводилося з метою демонстрації. Було б недоречним у такій ситуації підтримувати більш глибоке дослідження потаємних сторін внутрішнього життя клієнта К. Роджерс завжди був дуже акуратний з цим під час проведення демонстраційних інтерв'ю.

На закінчення ще раз хотілося б відзначити, що сеанс з Джилл демонструє багато зміни в К. Роджерсе, що відбулися з ним в проміжок часу з моменту публікації його книги "Консультування і психотерапія" до 1985 року. У 1942 році він писав, що консультант ніколи не повинен знаходитися за межами сказаного клієнтом "Це дуже важливо, так як в разі, якщо терапевт знаходиться дуже далеко від клієнта, або рухається швидше, ніж клієнт, або вербализует невисловлені почуття клієнта, то цим він завдає справжній шкоди клієнту і психотерапевтичного процесу" (стор 79).

43 роки потому ми чуємо, як К. Роджерс висловлює свою думку про відносини, про які клієнт ще не говорив, будує інтерпретації і перевіряє їх, веде себе досить директивно по відношенню до клієнта. Я вважаю, що одне з найважливіших змін полягає в тому, що він став більше довіряти своїм клієнтам. Він перестав ставитися до них як до тендітною і вразливою істотам, повністю залежним від впливу психотерапевта. Він став більше довіряти їх здатності до самовизначення і саморегуляції. Таке ставлення до клієнтів сприяло придбання більшої рухливості, свободи та конгруентності. Єдине, що ніколи не мінялося К. Роджерсе - це його особистісна цілісність, яка лежить в основі його професійної діяльності. У 1942 році він написав, що "недирективний підхід цінний тим, що дає право кожній людині бути психологічно незалежною і розвивати свою психологічну цілісність" (стор 127). Парадоксально, але з допомогою директивності К. Роджерс продемонстрував ще більш високу ступінь довіри до психологічну незалежність клієнта і його психологічну цілісність.

Література.

Rogers C. R. Counceling and psychotherapy. Boston Houghton Mifflin, 1942.

Rogers C. R. A way of being. Boston Houghton Mifflin, 1980.

Rogers C. R. Personal communication. January 16, 1985.