Лідером народжуються або стають

Сторінка: 1 2 > цілком


Автор статті М. Ємельянова

Чи можна розвинути лідерський потенціал особистості? Якщо можна, то як це зробити? Існують дві точки зору. Перша передбачає, що лідером потрібно народитися, що навчання і виховання не грає ніякої ролі. Це припущення засноване на тому, що у людини є сім вроджених інстинктів: самозбереження, продовження роду, альтруїзму, дослідження, домінування, свободи і збереження гідності. Людина народжується з генетичною програмою пристосування, зі своїм покликанням, яке і є доля («народжений повзати літати не може»). Від того, який саме інстинкт займає у конкретної людини перше місце, залежить його типологія по домінуючого інстинкту.

Друга точка зору полягає в тому, що і на вроджені потреби впливають умови життя і характер виховання, отже, можна розвивати лідерський потенціал, хоча для цього необхідні певні задатки психофізіологічного характеру (наприклад, хороше здоров'я, розвинену увагу та пам'ять, здатність до продуктивного мислення).

Розвиток лідерського потенціалу особистості з раннього дитинства, з нашої точки зору, обумовлене взаємодією біологічних (особливості темпераменту і здоров'я) і соціальних факторів.

1. Фізичне здоров'я

Здоров'я - стан організму, при якому правильно, нормально діють усі його органи. Лідер виконує функції ініціатора, організатора, натхненника, отже, йому в першу чергу необхідно мати сильну нервову систему, бути витривалим, енергійним, фізично сильним, щоб виявляти високу ступінь загальної поведінкової активності.

2. Врахування у виховній роботі індивідуальних особливостей темпераменту дітей

Кожен темперамент має свої позитивні і негативні сторони. При будь-якому темпераменті є небезпека розвитку небажаних властивостей: флегматика - млявості, байдужості до оточуючого; холерика - нестриманості, різкості; меланхоліка - замкнутість, невпевненість, сором'язливість; сангвініка - розпорошеності і т. д. Завдяки пластичності нервової системи можна впливати на темперамент, але заходи впливу слід відбирати такі, які б розвивали сильні сторони темпераменту.

Успіх в роботі з меланхоліками та флегматиками передбачає опору на заохочення навіть незначної прояву швидкості, прискорення темпу, рухливості, спритності, а також похвалу за прояв таких важливих для успіху якостей, як врівноваженість, терпимість, здатність до тривалого зосередження, нерідко і акуратність, старанність. Розвивати активність, рухливість дітей треба поступово, враховуючи їхні реальні можливості в нарощуванні темпу. Цим дітям легше проявити себе, самоствердитися у художньої діяльності (музичної, образотворчої та ін), в спокійних іграх, конструювання, ліплення, на заняттях у невеликих за складом групах, з доброзичливими за характером дітьми, близькими за ступенем товариськості.

Щодо дітей з холеричним темпераментом важливо підтримувати і спрямовувати їх енергію на корисні справи, виключати з ситуації те, що перезбуджує нервову систему, але разом з тим слід розвивати і зміцнювати процес гальмування за допомогою організації спокійної діяльності і вправ, домагатися стриманого поведінки, вміння рахуватися з оточуючими і не зачіпати їх самолюбства.

У дітей із сангвінічним темпераментом слід формувати стійкі прихильності, інтереси, привчати доводити почату справу до кінця, звертати особливу увагу на якість діяльності, не допускати поверхневого та недбалого виконання завдань, частіше контролювати вчинки, дії дитини, пропонувати руху, що потребують зосередження, точності, стриманості. Разом з тим не слід надмірно старатися в обмеженні рухової активності холериків і сангвініків.

Фахівці в галузі фізичного виховання дошкільників рекомендують дітей з підвищеною потребою до рухової активності не обмежувати її, а регулювати інтенсивність, характер рухів (пропонувати руху, що потребують зосередження, точності, стриманості). Корисно з цією метою навчати таких дітей точним рухам - метання в ціль, прокатыванию м'яча на обмеженій площі (половиці, «доріжці» з шнурів, гімнастичній лавці тощо), ловлі м'яча, корисні всі види і способи лазіння. Важливо заповнити рухову активність таких дітей певним змістом. Відсутність же його супроводжується, як правило, нестриманістю, крикливістю, агресивністю дітей. Безцільність рухів швидко стомлює не лише їх самих, але й оточуючих.

3. Формування внутрішньої автономної позиції дитини

Встановлено, що почуття автономії починає розвиватися в два-три роки і посилюється до чотирьох-п'яти років. У цьому віці самостійні дії приводять дитину до усвідомлення своєї окремішності від дорослого, самостійності і в той же час обмеженість своїх можливостей. Дослідницькі інтереси дитини відволікають його від дорослого, а почуття страху і небезпеки повертає до нього. Отже, основна функція батьків і педагогів полягає в забезпеченні безпечного поля активності і задоволення іноді вимагається дитині захисту та безпеки. При гіперопіку або відсутності належного захисту самостійність заміщається нерішучістю, невпевненістю у своїй компетентності, частим звертанням за допомогою, що веде до закріплення в майбутньому оточенні підлеглого, залежного становища.

4. Переживання дитиною успіху в діяльності

У три-чотири роки діти прагнуть до самостійного досягнення результату діяльності і, досягнувши бажаного, вони тут же прагнуть продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність, і радісні переживання з їх приводу суттєво затьмарюються. Негативне чи байдуже ставлення дорослого до демонстрованого результату викликає у дітей афективні (емоційно сильні) переживання, спонукає з подвоєною енергією домагатися уваги і позитивної оцінки. Отримавши бажане схвалення, дитина відчуває гордість за свої досягнення, що, в свою чергу, підвищує його ініціативність, впевненість у здатності діяти самостійно і рівень домагань. Чим частіше дитина відчуває гордість за свої досягнення і чим різноманітніше області застосування його здібностей, тим більш інтенсивно йде процес взаємодії дитини з соціальним і предметним світом і формування активного - лідерського - поведінки.

5. Реалізація домагання на визнання і прагнення до переваги

Після виникнення емоційного ставлення до самого себе як «хорошого» у дитини виникає нове соціально необхідну освіту - прагнення бути визнаним. Домагання на визнання - одна із найзначніших людських потреб. Вона проявляється в тому, що діти все частіше починають звертатися до дорослих за оцінкою результатів діяльності та особистих досягнень. Домагання на визнання проявляє себе і в тому, що дитина починає пильно стежити за тим, яку увагу надають йому, а будь - його однолітка або братика. Діти прагнуть до того, щоб дорослі залишалися ними задоволені, і якщо заслуговують на осуд, то завжди хочуть виправити склалися стосунки з дорослими. Нереалізоване домагання на визнання може привести до небажаних форм поведінки, коли дитина починає нарочито придумувати неправду або хвалитися.

До п'яти-шести років сфера досягнень, зливаючись зі сферою ставлення до себе, сприяє появі дитячого самолюбства - потужного стимулу до саморозвитку і самовдосконалення. Діти починають дуже ревно ставитися до успіхів однолітків і дуже неохоче допускають їх перевагу в чим-небудь.

Загальновизнано, що для дітей найбільш характерною є ігрова форма поведінки. Коли одна дитина грає з іншим, він завжди прагне виграти. А. В. Розов, спостерігаючи за іграми дітей, помітив такий парадоксальний факт: левова частка ігрового часу йде не на власне гру (розвиток м'язів, реалізацію потенційних можливостей, залучення до соціальним нормам і т. д., як стверджують поширені психологічні теорії гри), а на спори з приводу того, кого «по справедливості» вважати переможцем, «законності» забитого гола або присуджених очок. У грі, з одного боку, дитина хоче бути «як всі», а з іншого - «краще, ніж усі». Прагнення бути «як всі» певною мірою стимулює розвиток дитини і підтягує його до загального середнього рівня. А. В. Розов зазначає, що не випадково діти ухиляються від ігор, в яких не досягають успіхів, тобто не дають підстави для почуття переваги.

Прагнення до лідерства є не що інше, як реалізація свого потенціалу, прагнення до переваги над людьми у своєму звичному середовищі. Примітно, що проблема лідерства відпадає лише у разі самотності (не над ким його домагатися), а так як людина з раннього дитинства росте і розвивається у взаємодії з людьми, бажання перевершувати інших переслідує його протягом усього життя. Це бажання, безсумнівно, виступає стимулюючим фактором, що пробуджує енергію; воно активізує особистість і наділяє її наполегливістю і завзятістю в подоланні труднощів.

Лідерство спочатку передбачає конкуренцію, тому між дітьми можливі конфлікти. Тут педагоги і батьки можуть вибрати одну з двох стратегій поведінки: активного судді (дорослий передбачає можливість виникнення конфлікту і вчасно нейтралізує його) або невтручання (надання дітям можливості самим вирішувати свої конфліктні ситуації, розраховуючи на те, що таким чином діти-лідери будуть набувати досвід вирішення проблем, взаємодіючи з рівними собі противниками).

Щоб отримання схвалення не стало для дітей самоціллю, завдання батьків і педагогів полягає в створенні установки (для себе і для дитячого колективу), що кожен з дітей найкращий в чому-небудь. Тоді, щоб стати лідером, діти будуть боротися не за «місце під сонцем», а будуть намагатися проявляти свою фантазію, свої творчі та індивідуальні здібності.

6. Особливості дитячо-батьківських відносин

Виходячи з теорії прихильностей, засновниками якої є Дж. Боулби і М. Ейнсворт, досвід стосунків з матір'ю, отриманий в ранньому дитинстві, багато в чому визначає подальшу соціальну життя дитини. Відповідно до цієї теорії, якщо первинний об'єкт прихильності (мати) забезпечує дитині безпеку, надійність та впевненість у своїй захищеності, в майбутньому він без праці налагоджує вторинні прихильності з іншими людьми.

У ранньому дитинстві в дитини ключова характеристика себе визначається тим, як мене сприймає об'єкт моєї прихильності, яким найчастіше є матір («Я - той, кого обіймають, на кого дивляться, кому посміхаються, на мій плач швидко реагують» тощо). Таким чином, для нелюбимих, скривджених дітей Я виступає як така, що не заслуговує любові та уваги оточуючих об'єкт, а об'єкт прихильності (мати) - вимогливий, всі забороняє і жорстокий. Чим менш надійною є зв'язок з матір'ю, тим більше дитина схильна придушувати своє прагнення до інших соціальних контактів. Оптимальні взаємини і «образ Я» складаються у дітей, чиї батьки піклуються про них, надають емоційну підтримку і в той же час допускають і підтримують самостійну активність і автономію дитини.

Сторінка: 1 2 > цілком