Інтуїція з точки зору філософії

Інтуїція (позднелат. споглядання, від лат. intueor - пильно дивлюся), здатність приймати правильні рішення, минаючи проміжні результати. Інтуїтивне рішення може виникнути як у результаті напруженого роздумування над вирішенням питання, так і без нього.

Інтуїція - здатність прямого, безпосереднього осягнення істини без попередніх логічних міркувань і без доказів.

В історії філософії поняття Інтуїції включало різний зміст. Інтуїція розумілася як форма безпосереднього інтелектуального знання або споглядання (інтелектуальна Інтуїція). Так, Платон стверджував, що споглядання ідей (прообразів речей чуттєвого світу) існує вид безпосереднього знання, яке приходить наче раптове осяяння, що передбачає тривалу підготовку розуму.

В історії філософії нерідко чуттєві форми пізнання і мислення протиставлялися. Рене Декарт, наприклад, стверджував: «Під інтуїцією я розумію не віру в хитке свідчення чуттів і не оманливе судження безладного уявлення, а поняття ясного і уважного розуму, настільки просте і чітке, що воно не залишає ніякого сумніву в тому, що ми мислимо, або, що одне і те ж, міцне поняття ясного і уважного розуму, породжене лише природним світлом розуму і завдяки своїй простоті більш достовірно, ніж сама дедукція...».

Р. Гегель у своїй системі діалектично поєднував безпосереднє і опосередковане знання.

Інтуїція трактувалася також і як пізнання у вигляді чуттєвого споглядання (чуттєва Інтуїція): «...беззастережно безсумнівна, ясне, як сонце... лише чуттєве», а тому таємниця інтуїтивного пізнання та «...зосереджена в чуттєвості» (Фейєрбах Л.).

Інтуїція розумілася і як інстинкт, безпосередньо, без попереднього научіння визначає форми поведінки організму (А. Бергсон), і як прихований, несвідомий первопринцип творчості (З. Фрейд).

У деяких течіях філософії Інтуїція трактується як божественне одкровення, як цілком несвідомий процес, несумісний з логікою і життєвою практикою (интуитивизм). Різні тлумачення Інтуїції мають щось загальне - підкреслення моменту безпосередності у процесі пізнання, на відміну (або в протилежність) від опосередкованого, дискурсивного характеру логічного мислення.

Матеріалістична діалектика вбачає раціональне зерно поняття Інтуїції у характеристиці моменту безпосередності в пізнанні, яке являє собою єдність чуттєвого і раціонального.

Процес наукового пізнання, а також різні форми художнього освоєння світу не завжди здійснюються в розгорнутому, логічно і фактично доказовому вигляді. Нерідко суб'єкт схоплює думкою складну ситуацію, наприклад під час військового бою, визначення діагнозу, винуватості або невинуватості обвинуваченого і т. п. Роль Інтуїції особливо велика там, де необхідний вихід за межі існуючих прийомів пізнання для проникнення в невідоме. Але Інтуїція не є щось нерозумне або надрозумне. У процесі інтуїтивного пізнання не усвідомлюються усі ті ознаки, за якими здійснюється висновок, і ті прийоми, за допомогою яких він робиться. Інтуїція не становить особливого шляху пізнання, що йде в обхід відчуттів, уявлень і мислення. Вона являє собою своєрідний тип мислення, коли окремі ланки процесу мислення проносяться у свідомості більш-менш несвідомо, а гранично ясно усвідомлюється саме підсумок думки - істина.

Інтуїції буває достатньо для розсуду істини, але її недостатньо, щоб переконати в цій істині інших і самого себе. Для цього необхідно доказ.