Ти дебіла виростив!
Роки три назад летіли ми з сином в Єгипет. Йому тоді 9 років було. Літак великий, 3-4-3 сидіння в ряд. Ось ми і летіли там, де 4. У нас було два крайніх місця біля проходу, а поруч сіли мама років 30-ти з донькою.
Ніщо не, як кажуть, не віщувало. Втім, як тільки вони сіли, мама стала надзвонювати комусь, щоб її співрозмовник терміново змотався з іншого кінця Москви в аеропорт, з якого ми відлітали і анулював кредитну картку, яку ця пані тільки що оформила, сама не розуміючи навіщо. Тобто - увага! - вона в аеропорту просто розмовляла з співробітником банку від неробства, очікуючи літака, і раптом воно (рішення) саме оформилося. А в літаку мадам стали терзати смутні сумніви, і тепер кому-то треба було її рятувати. Погодьтеся, цього було достатньо, щоб привернути до неї мою увагу.
Поки леді спілкувалася по телефону, її дочка приблизно 5-6 років розмальовувала фломастером мамочкины джинси. Матуся звернула на це увагу, коли було вже зовсім пізно. Причому, єдине, що вона сказала, було: "Дочка, ну, не можна ж так!"
А ось потім дівчинка стала розважатись. Вона поперемінно билася в істериці лежачи на підлозі, хапала маму за волосся в гніві за те, що мама щось їй не дала, залазила на спинку(!) сидіння і лупила ногами мужика на задньому сидінні, тобто створювала свято оточуючим. Нарешті цей монстр звернув увагу на саму доступну мета - мого сина, що сидить поруч з нею.
А треба сказати, що мій син років з п'яти запоєм читає. Наді мною в школі і то знущалися, що я кожен день ходив в бібліотеку, хоча досі пишу з помилками, а цей і мене переплюнув. Він ВЕСЬ політ сидів і спокійно читав. Монстр уперся в нього руками і став випихати з сидіння. Я звернувся до матері, вже розуміючи, що почую у відповідь. Та, презирливо оглянувши нас, сказала дочці: "Бачиш, доню, чоловіки вже в такому віці всі козли, нічого від них не дочекаєшся", і мені: "А ваша дитина міг би й поступитись!". Що поступитися? Ще одне місце звільнити? Є якась межа, за якою на нахабство вже не сердишся, вона викликає подив і сміх.
Потім дівчинці, мабуть, вставили моторчик в попу, і вона стала носитися по проходах, змітаючи стакани, їжу та інші речі пасажирів.
Це було вже при підльоті до Хургади.
Заради чого, власне, пишу. Заради однієї фрази, яку ця яжематьонажедочь вимовила, коли ми вже приземлилися.
Вона, ще раз презирливо оглянувши нас, сказала: "У всіх діти як діти, граються, бігають, тільки ти дебіла виростив, він у тебе весь політ сидів і читав як дурень!"
Від редакції ПСИХОЛОГІСа: Ми розмітили цю статтю на пам'ять тим батькам, які вважають та переконані, що виховувати дітей не потрібно, що все, чого потребують наші діти - це розвиток. Ця позиція формулюється по-різному, від побутового "З дітьми треба дружити, а не виховувати", до суворої формулювання від класика "Виховання як навмисне формування людей за відомим зразкам непродуктивно, незаконно і неможливо. Права виховувати не існує. Дозвольте дітям знати в чому їх благо, тому дозвольте їм самим виховувати себе і йти шляхом, який вони самі собі виберуть". (Л. Н. Толстой).