Психотерапевтична бесіда

Основний метод отримання (обміну) інформації, джерело і спосіб пізнання і усвідомлення психологічних явищ на основі вербального (словесного) спілкування між психотерапевтом і пацієнтом.

Психотерапевтична бесіда у відповідності з поставленими завданнями виконує різні функції:

• комунікативну,

• діагностичну,

• інформативну і

• лікувальну.

Психотерапевтична бесіда може бути за спрямованістю змісту вільної (за типом сповіді) і структурованої конкретними її завданнями.

Психотерапевтична бесіда має низку стадій:

1. встановлення контакту,
2. збір анамнестичних відомостей і діагностика,
3. визначення динаміки проявів хвороби в процесі лікування,
4. психотерапевтичні впливи,
5. оцінка успішності ходу психотерапії та
6. підсумок поставлених і вирішених у бесіді завдань.

Вже під час першої бесіди важливі повне емоційно позитивне прийняття пацієнта, уважне і терпляче вслухування у все те, що він говорить. Якщо пацієнт висловлює помилкові судження, не слід демонструвати явне незгоду або негайно спростовувати їх. Психотерапевт залишається щирим, але не намагається змусити пацієнта відразу прийняти його точку зору. Емпатичний підхід психотерапевта дозволяє пацієнту відчути себе вільніше, у нього з'являється довіра до лікаря і відчуття того, що він зрозумілий; пацієнт більш невимушено висловлює свої переживання, сумніви і думки, не боячись критики і засудження.

Психотерапевт є найважливішим джерелом відомостей, потрібних хворому, особливо на першому етапі лікування. Ці відомості стосуються характеру, причин і прогнозу захворювання, методів лікування і перспектив одужання. Для психотерапевта вельми істотно якомога раніше з'ясувати всі особливості власної концепції хвороби пацієнта, його уявлення про її причини та вплив на життєву ситуацію. З урахуванням цих даних та особливостей особистості хворого психотерапевт викладає пацієнту своє розуміння хвороби і обговорює з ним методи лікування. Ефективність бесіди може знижуватися внаслідок того, що надається пацієнту матеріал занадто складний для його розуміння. Пацієнт запам'ятовує лише частина змісту бесіди і нерідко неправильно її інтерпретує. Іноді спосіб постановки питань пацієнту такий, що в самому запитанні міститься хороший відповідь, або хворий повідомляє лише ті відомості, на які своїми прямими запитаннями спрямовує його лікар, і в результаті залишаються нез'ясованими суттєві області переживань. Психотерапевтична бесіда є клінічним методом і в той же час має експериментальний аспект. Протягом її психотерапевт робить для себе певні припущення, а потім перевіряє їх на підставі аналізу отриманого матеріалу, впливаючи на пацієнта і враховуючи його реакції на відповіді. Для психотерапевта важливо шляхом зворотного зв'язку досягти узгодженої спрямованості, взаєморозуміння в обговорюваних питаннях.

Наступним елементом психотерапевтичної бесіди є обговорення динаміки проявів хвороби, корекції неадекватної «концепції» хвороби пацієнта, допомога в розумінні ним зв'язку психогенних факторів та проявів захворювання, посилення мотивації до активної участі в психотерапії. Після з'ясування хворим зв'язку між симптоматикою і психологічними чинниками, які беруть участь у розвитку захворювання, у змісті розмов відбуваються суттєві зміни. Їх предметом стають вже не симптоми, а психологічні проблеми, переживання і ставлення особистості. Особливості ставлення пацієнта до психотерапевта, його поведінка під час Психотерапевтичної бесіди можуть стати психотерапевтичної «мішенню» для модифікації деяких конкретних дезадаптивних стереотипів спілкування хворого з іншими людьми. Істотним елементом психотерапевтичної бесіди є обговорення з пацієнтом його зусиль, труднощів та успіхів у поетапному (у відповідності з погодженими завданнями) зміну колишніх, болісних способів переживання і поведінки.

Вище були описані найбільш загальні особливості (функції, структура, елементи) психотерапевтичної бесіди, незалежно від конкретної форми психотерапії. Існують, однак, специфічні риси психотерапевтичної бесіди при різній її спрямованості, зокрема психоаналітичної психотерапії та клієнт-центрованої психотерапії як найбільш типових форм психотерапії бесідою». Своєрідність психотерапевтичної бесіди в рамках психоаналізу визначається дотриманням психоаналітиком правила «емоційного нейтралітету» (уникнення впливу зі свого боку на емоції пацієнта, збереження позиції «дзеркала перед очима пацієнта»), використанням вільних асоціацій при отриманні матеріалу для аналізу, його інтерпретацією, а також феноменами опору, перенесення і контрпереноса у взаєминах лікаря і пацієнта. Основним завданням психоаналітика є виявлення переживань, витіснених у несвідоме, і допомога в усвідомленні їх пацієнтом, загострена увага до несвідомого, насамперед до сексуальної (і агресивному) і «инфантильному» у змісті бесіди.

При клієнт-центрованої психотерапії психотерапевтична бесіда проходить в атмосфері глибоко особистого контакту при дотриманні психотерапевтом особливих умов («тріада Роджерса»): безумовного позитивного прийняття, эмпатического розуміння і конгруентності щодо пацієнта. При цьому під час бесід пацієнт заохочується до все більш вільного вираження своїх переживань, їх повного усвідомлення і включення в концепцію «Я» з метою її конструктивної реорганізації. Суттєвим є також більш повне вираження почуттів самим психотерапевтом, його особистісна включеність у психотерапевтичну бесіду.

Заключною стадією психотерапевтичної бесіди є підбиття підсумків. Важливо точно сформулювати досягнуте і намітити такі етапні завдання лікування, конкретизувавши участь пацієнта.

Ступінь адекватності самосприйняття психотерапевта впливає на особливості сприйняття і оцінки їм Психотерапевтичної бесіди в цілому. Згідно Саллівану (Sullivan H. S.), психотерапевт як «бере участь спостерігач» повинен постійно усвідомлювати вплив своєї поведінки на весь хід психотерапевтичної бесіди. Для ефективного управління психотерапевтичної бесідою психотерапевта важливо враховувати не тільки власні комунікативні стереотипи та потреби, але й розуміти і контролювати свої почуття, що виникають в процесі спілкування з пацієнтом.