Психологічний аспект адаптації

Пристосування людини як особистості до існування в суспільстві відповідно до вимог цього товариства і з власними потребами, мотивами та інтересами. Процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища називається соціальною адаптацією. Остання здійснюється шляхом засвоєння уявлень про норми і цінності даного суспільства (як в широкому сенсі, так і стосовно до найближчого соціального оточення - суспільної групи, трудового колективу, сім'ї). Основні прояви соціальної адаптації - взаємодія (в т. ч. спілкування людини з оточуючими людьми і його активна діяльність. Найважливішим засобом досягнення успішної соціальної адаптації є загальна освіта та виховання, а також трудова і професійна підготовка.

Особливі труднощі соціальної адаптації відчувають особи з психічними й фізичними недоліками (дефектами слуху, зору, мови і т. д.). У цих випадках адаптації сприяє застосування в процесі навчання й у повсякденному житті різних спеціальних засобів корекції порушених і компенсації відсутніх функцій.

Додаток

З еволюційної точки зору виникнення психічної діяльності стало якісно новим щаблем у розвитку механізмів і способів біологічної адаптації. Без цього механізму еволюція життя представляла б зовсім іншу картину в порівнянні з тією, яку вивчає біологія. Глибокі думки про психічний фактор еволюції і адаптації до умов, що змінюються, нестаціонарних умов середовища висловив зростав. біолог А. Н. Северцов (1866-1936) у своїй невеликій роботі «Еволюція і психіка» (1922). Ця лінія підхоплена теоретиками поведінкової екології (Кребс і Девіс, 1981), які прямо ставлять завдання точного значення дослідження поведінки для виживання в еволюційному аспекті.

В структурі способу життя тварин, починаючи з найпростіших, суттєву роль відіграють поведінкові адаптації. Погляд на поведінку і його психічну регуляцію як на активні форми адаптації розвивався багатьма психологами функционалистской орієнтації. Функціоналізм дав правильне теоретичне уявлення, в рамках якого можуть порівнювати різні еволюційні форми поведінки та психічних процесів. На базі цього подання Жан Піаже розробив концепцію інтелектуального розвитку. Піаже зазначав свою прихильність до ідей Е. Клапареда про те, що інтелект виконує функцію адаптації до нової (для індивіда і біологічного виду) обстановці, тоді як навик і інстинкт служать адаптацією до повторюваних обставин. Причому інстинкт почасти схожий на інтелект, оскільки його перше використання теж є адаптацією до нової для індивіда (але не для виду) ситуації. З розвитком зоопсихології та етології прийшло розуміння та обґрунтування необхідності вивчення психіки та поведінки в структурі (контексті) того цілого, яке називається спосіб життя.