Чому росіяни не посміхаються?
Багато іноземці, приїжджаючи в нашу країну, уражаються похмурості і похмурості росіян. Росіяни майже не посміхаються, так як це пов'язано з особливими функціями російської посмішки, що відрізняють її від усмішки як на Заході, так і на Сході.
ЙОСИП СТЕРНИН, доктор філологічних наук, директор Центру комунікативних досліджень ВДУ, автор статті «Посмішка в російській комунікативній поведінці»:
1. Російська посмішка зазвичай виконується тільки губами. Демонстрація при посмішці верхніх і нижніх зубів, як це роблять американці, вважається в російській культурі неприємною, вульгарною. Така посмішка називається оскалом або «кінської».
2. Посмішка в російській спілкуванні не є сигналом ввічливості. В американському, англійському, німецькому комунікативному поведінці посмішка - насамперед сигнал ввічливості, тому вона обов'язкова при вітанні і в ході ввічливої розмови.
На це часто звертали увагу російські письменники. На Сході те ж саме. У Китаї є приказка: «Хто не може посміхатися, той не зможе відкрити крамницю». В Японії дівчата біля входу на ескалатор у великих універмагах посміхаються і кланяються кожному покупцеві, ступающему на ескалатор, - 2 500 усмішок і поклонів на день. Посмішка ввічливості в деяких культурах має сенс запобігання співрозмовника від засмучення у зв'язку з сприйняттям рассказываемого. Наприклад, Ілля Еренбург розповідає про китайця, який з посмішкою повідомив йому про смерть своєї дружини. Але ця ввічлива посмішка означає: «Ви не повинні засмучуватися, це моє горе».
У російській комунікативній поведінці посмішка ввічливості або з ввічливості просто не прийнята, і навіть навпаки - до чисто ввічливою посмішкою співрозмовника, якщо вона визначена як така, російська людина зазвичай ставиться насторожено або навіть вороже. Російська фраза «він з ввічливості посміхнувся» містить несхвальне ставлення до улыбнувшемуся. Постійна ввічлива посмішка називається у росіян «черговою усмішкою» і вважається неприємною рисою людини, проявом його нещирості, скритність, небажання виявити справжні почуття.
Посмішка у росіян - сигнал особистої прихильності до людини.
3. У російській спілкуванні не прийнято посміхатися незнайомим. Тому продавщиці не посміхаються покупцям - вони ж їх не знають.
4. У росіян не прийнято автоматично відповідати усмішкою на усмішку навіть знайомого людини. Скоріше це розглядається як запрошення вступити в контакт.
5. У російській спілкуванні не прийнято посміхатися людині, якщо випадково зустрівся з ним поглядом. Наші люди відводять погляд, а американці посміхаються у відповідь. Посмішка у росіян - сигнал особистої прихильності до людини. Вона демонструє, що усміхнений чоловік ставиться до іншої людини з особистою симпатією. Тому на посмішку на адресу незнайомої людини може послідувати реакція: «Хіба ми з вами знайомі?»
6. У росіян не прийнято посміхатися при виконанні службових обов'язків, при виконанні відповідальної справи. Митники, продавці, офіціанти не посміхаються. Не прийнято, щоб діти посміхалися на заняттях.
7. Посмішка російської людини повинна мати вагому причину, відому оточуючим. Тоді людина як би отримує на неї право в очах оточуючих. Одна викладачка вузу свого часу написала на ректора інституту скаргу в партком: «Він наді мною знущається - завжди посміхається, коли ми з ним зустрічаємося».
У російській мові є унікальна приказка, відсутня в інших мовах, - «Сміх без причини - ознака дурачини». Один німецький викладач, якому пояснили зміст цієї приказки, ніяк не міг зрозуміти і все питав: «А чому одне випливає з іншого?»
8. У російській комунікативної культурі не прийнято посміхатися просто для підняття настрою співрозмовника. Не прийнято посміхатися і з метою самоподбадривания. В одному японському документальному фільмі про вимушену посадку літака стюардеса посміхалася пасажирам перед аварійною посадкою, а після посадки впала і забилася в істериці. Громадська думка в Росії навіть засуджує посмішку самоподбадривания: «Її чоловік кинув, а вона ходить посміхається».
9. У російській свідомості посмішка як би вимагає певного часу для свого здійснення». Вона розглядається як якийсь самостійний комунікативний акт, який в більшості випадків лишній. Про це свідчать прислів'я: «Справі час, потісі година», «Потім будеш посміхатися».
10. Посмішка в офіційній обстановці і в компанії демонструє гарний настрій і доброзичливість людей. Англійці дивуються, що росіяни весь час посміхаються і сміються в офіційній обстановці. У компанії посмішка виступає як ознака взаємної доброзичливості і приємного проведення часу.
11. У росіян спостерігається нечітке відмінність між посмішкою і сміхом. Ці явища ототожнюють. При цьому слово «сміятися» має загальнослов'янський корінь і відповідності в індоєвропейських мовах: лат. smietis - «сміятися», санскр. smayaty - «посміхатися», англ. smile - «посміхатися». А «посміхатися» - це власне російське освіту.
Побутова неулыбчивость російської людини гіпотетично може бути пояснена такими причинами. Колективність буття російської людини передбачає, що всі повинні всі один про одного знати. Звідси - прагнення і звичка не приховувати своїх почуттів, свого настрою. Повсякденний побут російської людини, насамперед кріпосного селянина, протягом багатьох століть був тяжкою боротьбою за існування. В результаті заклопотаність закріпилася як нормативна побутова міміка. Усмішка ж відображає в цих умовах виключення з правил - благополуччя, достаток, гарний настрій, а все це може бути у небагатьох і у виняткових випадках. Це може викликати питання, заздрість і навіть ворожість: «Чого посміхався?»
Ринкові відносини в нинішніх умовах є стимулом, з одного боку, до ще більшої стурбованості російської людини, а з іншого боку - до появи професійної, «комерційної» привітності, що не може не позначитися на російській комунікативній поведінці.