Нейромедіатори і нейротрансмітери

Публікації про успіхи нейрофізіологів і біохіміків в пізнанні діяльності мозку та механізмів пам'яті в останні роки із завидною періодичністю прикрашають науково-популярні рубрики світових ЗМІ. "Мозковий десятиліття" 90-х завершився на мажорній ноті - за дослідження механізмів повільної синаптичної передачі нервових імпульсів від нейрона до нейрона Нобелівська премія 2000 року з фізіології і медицини була присуджена американцям Підлозі Грингарду і Еріку Кенделу і шведу Арвіду Карлссону (див. примітку вище). Їм вдалося остаточно підтвердити, що пам'ять більшості живих істот працює завдяки дії так званих нейромедіаторів, особливих речовин, зміна концентрації яких в місцях з'єднання нейронів один з одним призводить до утворення несе інформацію імпульсу. На відміну від наступаючих за мілісекунди ефектів класичних нейромедіаторів дію досліджувалися вченими дофаміну, норадреналіну та серотоніну розвивається за сотні мілісекунд, секунди і навіть години. Саме цим і обумовлено тривалий, модулюючий вплив цих нейромедіаторів на функції нервових клітин (дані речовини часто залучені не в передачу швидких сигналів для руху або мови, а в "оркестровку" складних станів нервової системи - спогадів, емоцій, настроїв).