Мудрі діти

Спілкуючись з сином, я бачу в ньому не стільки дитини (не всі же час він буде дитиною) скільки, і, насамперед, людини. Ми з ним вже зараз обговорюємо різні недитячі теми. Я питаю його, що він думає з якогось приводу? Що йому сподобалося? Чому?

Коли йому ледь перевалила за чотири роки, у нас з ним несподівано виникла розмова про кохання. Я візьми та й запитай його що-то типу "а як ти її розумієш, яка вона, любов?" Він трохи подумав, і сказав (я за ним одразу записав): "Любов прозора. Її не видно. Вона всередині людини. Вона стоїть і нікуди не рухається. Біла. Любов".

Чого ще більшого можна навчити людину, яка говорить такі речі? З ним можна бути тільки на рівних. Поруч. Ні в якому разі не зверху. Тому коли нам з ним потрібно перейти дорогу, або переплисти озеро на катамарані під вітрилом, я з ним домовляюся про те, що зараз я буду старшим. А коли він набігається і попроситься на руки, я його беру і ми йдемо розмовляємо. Іноді він мені нагадує: "Тату, ти пам'ятаєш, - коли я виросту і буду великий, а ти уменьшишься, я буду тебе на руках носити?"