Ігротерапія, історичний огляд

Автор С. Степанов

Ігротерапія - метод лікувального впливу на дітей і дорослих, які страждають емоційними порушеннями, страхами, неврозами і т. п. В основі різних методик, визначених цим поняттям, лежить визнання ігри важливим фактором розвитку особистості. Одним з перших гру в практиці дитячої психотерапії в якості допоміжного методу застосував З. Фрейд (1913). Він ставив своєю задачею виявлення через ланцюг асоціацій "істинного джерела символічної гри". Пізніше М. Кляйн (1932) використовувала гру як основний метод психотерапії в дитячому віці. Метою такої гри було доведення шляхом інтерпретації до свідомості дитини його власних дій, конфліктів, що викликали хворобливий стан. Терапевт розглядався як пасивна фігура. Гра дитини була спонтанною. Анна Фройд (1946), навпаки, вважала, що терапевт повинен займати по відношенню до дітей активну керівну позицію. Вона відмовилася від твердження, що в грі неодмінно відбувається символізація витіснених конфліктів, допускаючи, що в ній можуть знаходити своє відображення реальні життєві відносини. У своїй роботі вона використовувала мініатюрні ляльки, представляли собою зображення членів сім'ї. Ганна Фрейд також наполягала на обов'язковому залученні до ігрової терапії батьків з метою корекції їх ставлення до виховання.

Ігротерапія на основі психоаналітичної трактування особистості викликала заперечення з боку американського психолога Дж.Морено. Він вважав, що ряд психічних порушень, і насамперед неврози, є наслідком непристосованості людини до тієї малої соціальної групи, в якій протікає його повсякденне життя і робота. Завдання терапевта - створення в групі для всіх її учасників, в тому числі і для хворого, найкращих психологічних умов спільного життя. Морено запропонував в якості ефективного способу перебудови взаємовідносин в групі своєрідну імпровізовану інсценування, так звану психодраму, що відтворює ці відносини.

Ігротерапія набула широкого поширення в 40-50-х рр. Використання гри в цілях психотерапії здійснюється в рамках різних теоретичних шкіл і напрямів. Ігрові методики розрізняються за ступенем директивності, по частоті ігрових сеансів; гра може застосовуватися як спосіб індивідуального впливу і в цілях групової психотерапії. Іноді проводиться спільна гра дітей з батьками. На думку різних авторів, психотерапевта може відводиться пасивна роль спостерігача, роль партнера, співучасника в грі або керівника.

Використовуються різні прийоми: елементи дитячої психодрами, розігрування певних сюжетів і т. д. Один з прикладів директивної терапії - "полегшує терапія" Д. Леві (1933): заздалегідь розроблений план гри, чіткий розподіл ролей, з'ясування всіх конфліктних ситуацій, дитині пропонуються в готовому вигляді декілька можливих варіантів вирішення проблеми. В результаті відбувається усвідомлення дитиною своїх внутрішніх конфліктів. Характерний приклад недирективного підходу - теорія Ст. Акслайн (1947): терапевт не втручається' в спонтанну гру дітей і не інтерпретує її, а створює самою грою атмосферу тепла, безпеки, безумовного прийняття думок і почуттів пацієнта. Ігротерапія застосовується для впливу на дітей з невротичними розладами, емоційними порушеннями. Мета гри - допомогти дитині усвідомити самого себе, свої достоїнства і недоліки.

Засобами ігротерапії може виступати дитини гра з ляльками, ліплення, малювання і навіть розмазування фарб пальцем, дає звільняє "вихід у світ фарб і форм". Застосовуються й ігри з піском, у процесі яких дитячий душевний конфлікт може не тільки розкриватися, але в тій чи іншій мірі вирішуватися у фантастичному вигляді, що відображає динаміку несвідомих процесів.

М. Левенфельд (1939) запропонував так звану методику світо-творення. В розпорядження дитини надається набір різних предметів - фігурки людей і тварин, іграшкові будиночки, автомашини, дерева, а також плоский ящик, наполовину наповнений піском. З цього матеріалу дитина будує свій "світ" - місто, фортеця, сцени повсякденного життя - і тим самим виявляє свої емоційні відносини до людей і предметів. Представляючи певну діагностичну цінність, така гра сприяє також терапевтичної переробки душевного конфлікту у дитини.

Застосування гри у вітчизняній психотерапевтичній практиці обґрунтовується теорією ігрової діяльності, найбільш повно розроблена у працях Д. Б. Ельконіна. Розвиток і зміна всіх психічних процесів відбувається насамперед у діяльності. Тому гра є провідним засобом психотерапії даного віку. А. В. Захаров розробив методику ігротерапії, яка є частиною цілого комплексу впливів на дитину. Гра розглядається ним і як самостійний метод, і як складова частина, що поєднується з раціональною й сугестивної психотерапії. Пропонуються послідовні дії через бесіду, спонтанну гру, спрямовану гру, навіювання. Ігротерапія виконує три функції - діагностичну, терапевтичну і навчальну, які пов'язані між собою і реалізуються як на початковому етапі (в спонтанній грі), так і в спрямованої грі, зазвичай представляє собою імпровізацію будь-якого сюжету. А. В. Захаров виділяє ряд правил, дотримання яких є необхідним. Вибір ігрових тим відображає їх значимість для терапевта і інтерес для дитини; керівництво грою сприяє розвитку самостійної ініціативи дітей; спонтанні і спрямовані гри - дві взаємодоповнюючі фази єдиного ігрового процесу, в якому головне - можливість імпровізації; гра не коментується терапевтом; спрямований вплив на дитину здійснюється за допомогою характеру відтворюваних ним і терапевтом персонажів. Поступово зміст рольових ігор змінюється від терапевтично спрямованих до навчальних. Перші ставлять своєю метою усунення емоційних перешкод у міжособистісних відносинах, другі - досягнення адекватної адаптації і соціалізації дітей. Ефект ігротерапії визначається практикою нових міжособистісних відносин, яку отримує дитина в рольовій грі як з дорослим, так і з однолітками. Відношення волі і співробітництва, які формуються натомість відносин примусу і агресії, призводять зрештою до терапевтичного ефекту.

Ігротерапія також застосовується з метою усунення соціальної і психічної дезадаптації, емоційних і особистісних порушень у підлітковому та юнацькому віці. При цьому в значно більшій мірі, ніж в дошкільному віці, залучаються механізми довільної, свідомої регуляції власного поведінки. Ефективним методом визнано так звані імітаційні ігри: в них виконувана роль відповідає того ідеалу, до якого людина прагне, і позбавлена тих недоліків, від яких він бажає позбутися. Розігрується стиль поведінки поступово набуває для людини звичний характер.

Ігротерапія виявляється також ефективною при корекції сімейних конфліктів, допомагаючи подружжю в ігровій формі зжити міжособистісні суперечності.