Авторська відповідальність

Авторська відповідальність - відповідальність того чи тих, хто назвав себе автором (джерелом) події. Вона вказує на того, хто відповідає. Хто це зробив (зробить)? Ти зробиш? Я зроблю? Він зробив?

Смислове наголос цього питання має на меті з'ясувати, хто вчинив дію, то є автора. Відповіддю «так, це я зробив» людина підтверджує своє авторство, відповіддю «ні, це не я зробив» - заперечує його.

Авторська і особиста відповідальність

Авторська відповідальність вказує на того, хто відповідає. «Це ти зробив?!» - «Так, це зробив я...» (визнання авторської відповідальності). Авторська відповідальність - слабкіше особистої відповідальності. Визнаючи авторську відповідальність ("Так, це зробив я..."), людина може знижувати свою особисту відповідальність, киваючи на інших чи обставини: «Але тут такі обставини... Що я міг вдіяти?»

Дивись відео з фільму "Звичайне диво": "Я страшна людина: підступний, примхливий, злопам'ятний. І найприкріше, не я в цьому винен! Предки винні - вели себе як свині останні, а я тепер розхльобуй їх минуле. А сам я по натурі добряк і розумниця, люблю вірші..." Повна авторська відповідальність і повна особиста безвідповідальність.

Авторська і соціальна відповідальність

Авторська відповідальність часто протистоїть соціальної відповідальності. Визнання себе автором вчинку зовсім не означає, що це обов'язково соціально відповідальний вчинок.

Ось кілька прикладів такої двоїстої відповідально-безвідповідальної позиції: повідомлення по радіо «Відповідальність за терористичний акт взяла на себе така-то організація» передбачає прийняття на себе авторської відповідальності, хоча сам по собі терористичний акт соціально відповідальним дією можна назвати навряд чи. Засуджений (поніс відповідальність), який не вважає себе винним. Дитина, що здійснив безвідповідальне дію (наприклад, обман) і який зізнається в цьому. Чоловік, залишає родину і відповідально заявляє своїй дружині: «Я більше не хочу з тобою жити».

Прийняття і виховання авторської відповідальності

Прийняття та виховання авторської відповідальності проходить, як це не парадоксально, через відмову від розгляду вчинку людини з позиції соціальної відповідальності, тобто в якійсь мірі через моральне знецінення ситуації. Саме це допомагає людині визнати себе автором вчинку (а не проступку з точки зору соціальної відповідальності).