Аттітюди і поведінка

З моменту свого виникнення поняття аттітюда весь час залучалося для пояснення соціальної поведінки. Оскільки аттитюди розглядаються як схильність до виконання певних видів поведінки, природно припустити, що вони спрямовують і, у відомому сенсі, детермінують соціальні дії. Расові забобони (негативні аттитюди по відношенню до расових або етнічних груп) несуть відповідальність за дискримінаційну поведінку, політичні дії випливають з ліберальних або консервативних ставлень, а багато видів поведінки в сфері статевих та сімейних відносин пояснюються релігійної приналежністю. В якості загального правила передбачається, що позитивні аттитюди будуть викликати сприятливі дії щодо об'єкта аттітюда, тоді як негативні аттитюди будуть викликати несприятливі дії.

Дослідження окремих випадків, здавалося, підтверджували гіпотезу про тісний зв'язок між аттітюда і поведінкою. І дійсно, припущення про те, що аттитюди можуть використовуватися для прогнозування й пояснення соціальних дій, не викликало серйозних заперечень аж до кінця 1960-х рр. Проте до цього часу з'явилися численні свідоцтва того, що передбачувана стійкий зв'язок між вербальним вираженням аттітюда і відкритим поведінкою не відповідає фактичному положенню справ. У добре проконтрольованих досліджень не вдалося виявити зв'язки між расовими аттитюдами і діями, такими як перевагу в прийомі представників певної расової групи в готелі або ресторані, конформізм по відношенню до їх думок або дій або розповсюдження запрошень тільки серед представників цієї групи. В числі багатьох інших негативних даних наводилися докази того, що аттітюди щодо обману, не можуть передбачити реальної поведінки, метою якого є обман, що аттітюди щодо іншої людини виявлялися не пов'язаними з співпрацею або суперництвом з цією людиною і що аттитюди по відношенню до роботи мали мало спільного з прогулами, запізненнями або звільненнями.

Під тиском цих негативних фактів соціальної психологи були змушені переглянути погляди на природу аттітюда та його зв'язок із соціальним поведінкою. Оновленого розуміння сприяв повернення розуміння аттітюда як ненаблюдаемого, гіпотетичного конструкта, який повинен відображатися на основі вимірюваних реакцій на об'єкт аттітюда.

Окремо взяті види поведінки, однак, можуть передбачатись на основі ставлень, що стосуються цих видів, наприклад, аттітюд по відношенню до вживання марихуани (на відміну від глобальних ставлень по відношенню до цієї контркультури), аттітюд по відношенню до відвідування церковних служб (в протилежність ставлень, що стосуються самої церкви) або аттітюд по відношенню до здачі крові (замість глобальних ставлень, пов'язаних з альтруїзмом). Однак множаться свідоцтва, що тенденції до реагування, відбивані в аттитюдах по відношенню до специфічних дій, можуть бути змінені в результаті ситуаційних вимог або непередбачених подій. Крім того, виявлено, що люди розрізняються за ступенем своєї схильності впливу таких зовнішніх факторів. Таким чином, навіть якщо аттитюди по відношенню до певних дій можуть викликати кореспондуючі поведінкові наміри, те, в якій мірі наміри реалізуються в дійсності опосередковується ситуаційними чинниками та індивідуальними відмінностями. Тим не менш у відсутність непередбачених подій поведінкові аттітюди і наміри, як правило, виявляються досить точними предикторами подальших дій.