Ідеалізм

8) суб'єктивний В. Фіхте,

9) об'єктивний В. Шеллінга і

10) абсолютний І Гегеля.

Основна відмінність між цими чотирма видами трансцендентального В. може з'ясуватися по відношенню до головного питання про реальність зовнішнього світу. По Канту, цей світ не тільки існує, але і володіє повнотою змісту, яке, проте, за необхідності залишається для нас невідомим. У Фіхте зовнішня реальність перетворюється в несвідому кордон, штовхає трансцендентальний суб'єкт, або я до поступового творення свого, цілком ідеального, світу. У Шеллінга ця зовнішня межа убирається всередину або розуміється як темна першооснова (Urgrund і Ungrund) у самої творчої субстанції, яка не є ні суб'єкт, ні об'єкт, а тотожність обох. Нарешті, у Гегеля скасовується останній залишок зовнішньої реальності, і світовий процес, поза якого немає нічого, розуміється як безумовно іманентне діалектичне саморозкриття абсолютної ідеї. Загальне судження про філософському В., сказавшем своє останнє слово в гегельянстве, може обмежитися зазначенням, що протиріччя між ідеальним і реальним, між внутрішнім і зовнішнім, мисленням і буттям і т. д. скасовано тут односторонньо, в сфері чистого мислення, тобто всі примирено тільки в абстрактній думки, а не на ділі. Ця непорушна межа філософського В. є, втім, межа самої філософії, яка в гегелівській системі даремно хотіла стати на місце. Для дійсного виправдання В. має звернутися до діяльному, практичному здійсненню абсолютної ідеї, тобто істини, людського і світового життя.