Казка Зла королева. Urbento morri

Автор - Наталія Берязева, www.madam-internet.com

Жила-була королева. Дуже зла. Вона сердилася, якщо хтось поруч був красивіше її, нервувала, якщо чий-то наряд був дорожче і краще, і просто бісилася, якщо дізнавалася, що у когось більш модно обставлена спальня.

Так йшли роки. Королева почала старіти. Її колишня краса, якої вона так пишалася, стала згасати. Ну, вже цього вона потерпіти ніяк не могла! Що вона не королева і не може заплатити за чудодійні омолоджуючі зілля? Та скільки завгодно! Її краса важливіше всього. Навіть якщо за це доведеться віддати свою душу! Так вона вирішила.

Королева закликала до себе кращих лікарів країни, щоб вони допомогли їй зберегти її молодість. Кожен день їй приносили нові зілля і еліксир, які повинні були допомогти їй. Але... Зморшок ставало все більше і більше. Нічого не допомагало. Злий королеву перестали запрошувати в сусідні королівства на свята, все менше прихильників жадало зустрічі з нею. Королева була в гніві. Вона расколотила весь посуд на кухні, побила всі дзеркала в королівстві. Вона була в люті. Королева вирішила вдатися до останнього засобу, вона оголосила, що тому, хто допоможе їй залишитися молодою, вона подарує півцарства. А ті, хто зголоситься допомагати і не зробить цього - вона стратить.

Цілителі, лікарі, знахарі, чаклуни злякалися гніву королеви і її залишили країну. Поїхали всі, навіть ті, хто вмів лікувати лише трохи. Через кілька тижнів прийшла страшна епідемія. Люди почали хворіти, марніти і вмирати. Їм ніхто не міг допомогти. Країна приходила в запустіння. Королева зрозуміла, що ще трохи і за замком нікому буде доглядати, нікому буде готувати їй смачні страви і розводити золотих рибок в її улюбленому акваріумі. А як вона без рибок? Це були єдині друзі, яких вона вважала найкращими співрозмовниками, і які єдині були гідні її. По-перше, вони золоті, по-друге, вміють мовчати.

Зла королева не знала, що робити. Як рятувати країну? І як рятувати себе?

Вона сиділа біля дзеркала і думала: «Так, я старію. Мабуть, треба з цим змиритися. Набагато страшніше, якщо зараз на нашу країну нападе ворог. Тоді загинуть всі. Щось треба робити. Вперше королева не злилася, а думала, як зробити краще іншим. Вона розчісувала свої кучері, які колись викликали заздрість її подруг, і помічала сиве волосся, які казали, що вона вже не така молода і юна, як раніше. Вона зітхала і думала, я б зараз багато віддала, щоб врятувати мій народ. Напевно, навіть свою красу. Адже королівство приходить в повний занепад. А спадкоємця я не залишила. Я занадто думала про свою фігуру і не хотіла псувати пологами. Так, мій чоловік помер від туги і від нерозділеного кохання. Він же знав, що я вийшла за нього заміж тільки через її багатства. Вона зітхала і плакала. Вона відчувала, що з нею щось відбувається, але поки не розуміла що.

Одного разу у ворота замку постукав старець. Він сказав, що може допомогти королеві врятувати її країну. Вартові пропустили його.

Він вклонився королеві і попросив принести йому велику чашу з водою. Потім він запнув важкі шовкові портьєри і запросив королеву, щоб вона дивилася на воду.

Королева корилася. Через деякий час вона побачила, що дзеркало води освітилося сяйвом, і вона розгледіла спочатку нечітко, потім більш яскраво жінку, яка збирає трави в незнайомому лісі. Вона була в простому одязі, дуже втомлена. Вона нахилялася, рвала якусь траву і складала його у великий мішок. Мішок був дуже важкий. Жінка насилу переносила його, щоб покласти нову порцію трави. Точніше не трави, а якихось дивних рослин з дрібними блакитними квітами.

Це urbento morri - чарівна трава, яка може врятувати твою країну. З неї я зможу зварити ліки, яке врятує твою челядь і твій народ від епідемії. І знайти ці квіти зможете тільки ви, наша королева. І потрібно їх великий мішок, який дуже важко донести поодинці.

Сяйво води зникло, і зникла картинка. Розтанув світло і з ним. Розчинився і старець, який тільки що сидів навпроти.

Urbento morri, urbento morri - повторювала, як заклинання, королева. Вона пішла в королівську бібліотеку. «Мені здається, - думала вона, - що я погано запам'ятала, як виглядає квітка. Та й де його шукати, старець теж нічого не сказав».

В бібліотеці вона знайшла старовинну запилену книгу, де прочитала, що потрібний їй квітка росте в далекій-далекій країні за жовтою пустелею в зачарованому лісі. І в цей ліс може потрапити лише той, хто зможе догодити лісового духа. «Робити нема чого, - вирішила королева. Я вигнала всіх лікарів з країни, я ж і повинна врятувати мій народ». Вона зняла з себе королівське сукню, одягла просте і зручне. Це були не звичні їй шовку, а домоткана сорочка, поверх якої вона одягла простий сарафан, який носять бідні міські торговці. На ноги вона знайшла в комірчині у прислуги прості текстильні туфлі, там же велику холстяную сумку, схожу, як вона бачила у жінки у водному відображенні, і вирушила в дорогу.

Довго вона йшла по своїй країні. І скрізь спостерігала голод, руйнування і смерть. Бачила виснажених жінок, які рятували своїх дітей, віддаючи їм останню крихту хліба, лише б вони вижили. Її серце наповнювалося сумом і болем.

- Я все зроблю, щоб їх врятувати, я дійду і знайду чарівні квіти urbento morri.

В пустелі королева ледь не загинула від спраги. Коли, здавалося, вона вже навіки засне під палючим сонцем, несподіваний смерч підняв її і опустив прямо на галявину перед чарівним лісом. «Значить так треба, - подумала королева, - хтось допомагає мені, щоб я зробила те, що задумала. Спасибі йому».

Несподівано до неї звернулася птах, що сиділа неподалік. «Не дивуйся, так, це я - птах говорю з тобою. Я розумна сова і служу у лісового духа помічником. Сьогодні він попросив мене передати його волю тобі. А саме, якщо ти хочеш знайти чарівні квіти, він запустить тебе в ліс, але за це ти віддаси йому 10 років свого життя. Так, ти постарієш ще на 10 років. Згодна?»

- Так, - прошепотіла королева. Я так багато горя принесла моїй країні, що 10 років це навіть невелика плата за те, що я накоїла.

- Добре, відповіла сова. Дивись сюди.

Королева стояла перед дзеркалом. І, дивлячись на нього, вона бачила, як обличчя розсікають нові і нові зморшки, як все ще золотисті кучері набувають сірого відтінку. Вона постаріла на очах.

- Ох, - вигукнула королева. Невже це я? Нічого, нічого, я звикну. А в своєму королівстві просто не буду дивитися на себе в дзеркало. Я готова! - сказала вона.

- Іди, - сказала сова..

Перед нею була стежка, яка вела її вглиб лісу. Королева дуже втомилася. Вона стала відчувати, що ноги погано слухаються її, що мішок поки що порожній, зовсім не легкий. Так, це я просто стала старшою, бо мені так важко йти. Нічого, впораюся, думала королева і продовжувала свій шлях.

Вона вийшла на велику галявину. І, о радість! Вона побачила блакитні квіти, які їй були потрібні. Вона нахилилася над ними і прошепотіла: «Я дійшла, і я знайшла вас. І я донесу вас до дому» У відповідь вона почула тихий хрустальний дзвін. Це квіти відгукнулися на її прохання. І королева почала збирати чарівну траву. Вона намагалася робити це акуратно. Не рвала її з коренем, не висмикувала, не м'яла листи. «Адже ці рослини і ці квіти потрібні не тільки мені. А так вони знову відросте і зацвітуть ще пишніше, - думала вона і продовжувала свою роботу. З ранку до заходу сонця вона збирала квіти. Поперек хворіла, вона вже зовсім не могла нагинатися. Але мішок все ще не був повний. А старець говорив, вона пам'ятала це, що мішок обов'язково повинен бути повним і що їй буде важко нести його одного. Мабуть, таке випробування, розмірковувала королева і збирала, збирала, збирала квіти, хоч дуже втомилася.

Коли вона в черговий раз хотіла перенести свій мішок, вона почула: «Давай я тобі допоможу, ця ноша, я відчуваю, важка для тебе». Поруч стояв літній чоловік у простому одязі. Ти збираєш чарівну траву. Навіщо?

І королева розповіла, що прийшла з іншої країни, щоб врятувати свій народ, який з її вини зазнає лиха і хвороби, про свою дурість і жіночої гордості, про те, як вона хотіла зберегти свою красу і молодість всіма способами. Чоловік уважно слухав її, не перебивав. Лише допомагав укладати квіти в мішок і перетягнути його з місця на місце.

Щось дивне було у ньому. Але королева не могла зрозуміти що. Їй було з ним так легко і просто.

Нарешті мішок був повний.

- Якщо ти не заперечуєш, я допоможу тобі донести його, сказав чоловік, який назвався Жаном. Тільки йди попереду і показуй дорогу, я піду за тобою.

- Так, ти дуже виручиш мене, сказала королева. Одна я не впораюся.

Зворотний шлях видався королеві набагато коротше. І вона була не одна. З Жаном час летів непомітно. І дорога не здавалася такою важкою як раніше.

Однак у замок її не пустили. Стражники не дізналися в літній жінці свою красиву і злу королеву. Але несподівано з'явився знайомий старець, і ворота перед ними відчинилися.

Відпочивайте, я прийду через кілька днів, - сказав він, підхопивши як пушинку мішок, наповнений чарівною травою.

Через деякий час у покоях королеви знову з'явився старець. Вставши перед королевою на коліно, він простягнув їй лікувальний еліксир, зварений з чарівної трави urbento morri.

- Піднімися з колін, поважний старець, це я повинна встати перед тобою на коліна. Ти більше цього заслуговуєш, ніж я. Як нагородити тебе? Але як завжди, вона залишилася без відповіді. Старця поруч вже не було.

За наказом королеви еліксир доставили в кожен дім її королівства.

Не пройшло і півроку, як країна почала оживати. Знову залунали дитячі голоси. Зашуміли міські ринки, зазвучала музика. Жан допомагав королеві у всьому. Вона попросила його погостювати у нього, щоб всіляко віддячити за допомогу. І він став її незамінним помічником і радником.

Одного разу, як завжди вранці, королева сиділа біля вікна. Вона не виглядала більше в дзеркала. Вона дивилася у вікно, милувалася квітами та їх красою. «Всьому свій час, - думала вона. Набагато важливіше, що моя країна знову розцвітає. Одне шкода, що я не народила спадкоємця.. Як я дурна була раніше».

Вона почула звуки труб. Глашатаї повідомляли, що наближається делегація з сусідньої держави. Як же вона була здивована, почувши, що це до неї їхав свататися король з чужої далекої країни.

Свататися? Але я стара? Напевно, це жарт?

Яке ж було її здивування, коли вона побачила Жана, свого вірного помічника на троні. Це він пропонував їй руку і серце.

- Так, я король. І хочу, щоб ти стала моєю королевою.

- Жан, я дуже люблю тебе. Але стільки юних принцес чекає свого обранця. Зверни свій погляд на них!

- Я теж тебе люблю, дорога королева. І я люблю не очима, а душею! Саме за твоє терпіння, працьовитість я полюбив тебе. І я не бачу твоїх зморшок і вже сивого волосся. Ти для мене найкрасивіша жінка на світі. Будь моєю дружиною!

І королева погодилася. Адже що може бути краще, ніж старіти разом? Підтримувати один одного в старості, піклуватися один про одного? Разом зустрічати світанок і проводжати захід.

На весілля, яка відзначалася прямо на міській площі, запрошували всіх, хто проходив повз, і всіх пригощали. Народ радів за свою королеву і бажав їй щастя. Вони любили її за справедливість і порядок, який вона створила у своїй країні.

Королева була дуже щаслива. Лише одна думка турбувала її. Вона стара, щоб мати спадкоємця.

Наприкінці бенкету, коли гості вже розходилися по домівках, а наречені були готові сісти в карету, з'явився старець

Вибачте, я запізнився. Але я приніс вам мій подарунок. І він простягнув королю і королеві блакитний пухирець. Це теж настоянка urbento morri. Я приготував її для вас. Тому й запізнився. Випийте її.

Королева надпила половину і простягнула пухирець чоловікові. Він випив еліксир до кінця. І о диво! Вона відчула, що тепла хвиля пробігла по її тілу, що воно налилося силою і свіжістю, що вся вона стала легкою і повітряної як в молодості. Здавалося, що вона зараз задихнеться від переповнює її радості. Господи! Що з нами відбувається?

Вони обернулися, щоб віддячити старця, запитати, що це вони таке випили. Але його вже не було...

Через рік у них народився спадкоємець. Назвали його Урбенто.

Та минуло ще багато років і вже давно Урбенто править цією країною, а його батьки, як і раніше разом. Розводять рибок, гуляють по парку, годують білих лебедів, які беруть їжу тільки з їх рук, грають з його синами та молодшій білявою дочкою і розповідають їм чудові казки про чарівні квіти, ім'ям яких вони назвали свого сина. А в центрі міста стоїть пам'ятник великому лікарю зі словами «В подяку тому, хто повернув країні щастя. За urbento morri»